Київська держава за Ярославичів

Содержание:Вступ 3 1. Великий князь Ізяслав (1054-1077) 4 2. Великий князь Всеволод (1078-1093) 7 3. Святослав Ярославич (1027-1076) 11 4. Загальна характеристика правління Ярославичів 14 Висновки 18 Список використаних джерел 19

Вступление:Смерть Ярослава Мудрого 20 лютого 1054 p., людини світлого розуму, видатної державної мудрості, освіченості й начитаності, викликала тяжку скорботу по всій Русі. Стародавня Росія поховала з Ярославом свою могутність і добробут. Заснована, возвеличена єдиновладдям, вона втратила силу, блиск і цивільне щастя, будучи знову роздробленою на малі області. Володимир виправив помилку Святослава, Ярослав Владимирову: спадкоємці їх не могли скористатися цим прикладом, не вміли поєднати частини у ціле, і держава, ступивши в одне століття від колиски своєї до величі, слабшала і руйнувалася більше трьохсот років. За заповітом Ярослава Київ, Новгород і велике княжіння дісталися старшому сину Ізяславу. Меншим синам та онукам роздані удільні князівства: Чернігівське – Святославу; Переяславське – Всеволоду; Смоленське, Волинське, Галицьке, Полоцьке – іншим 4, c. 186. I хоча державу очолював Ізяслав, він правив не сам, а разом з братами Святославом і Всеволодом. Їхнє співправління у 1054-1068 pp. називають «тріумвіратом Ярославичів». Найбільшим їхнім спільним досягненням стало розширення і впорядкування в 1072 р. «Руської Правди», що дістала назву «Правда Ярославичів».  

Выводы: Роки 1054–1068 можна назвати правлінням тріумвірату Ярославичів у складі князів Ізяслава київського, Святослава чернігівського та Всеволода переяславського. У 1072 р. з’явився новий збірник законів «Правда Ярославичів». У 1097 р. відбувся любецький з’їзд князів, який запровадив спадкове володіння князівствами. Під час правління Ярославичів розпочався поступовий процес розпаду Київської Русі й занепаду влади великого князя. Він уже не мав тієї влади і сили, як мали попередні великі київські князі. Сини Ярослава, не бажаючи поступитися власними амбіціями, знехтували заповіт батька, натомість примушуючи інших його дотримуватися. За часів правління Ярославичів над Руссю нависла нова загроза зі степу. Напади орд половців були спустошливими для Південної Русі. Половці вдало користувалися міжкнязівськими чварами, здійснюючи нові набіги. Міжкнязівські чвари і набіги степовиків негативно впливали на розвиток Київської Русі. Це розуміли і сучасники подій. Щоб узгоджувати інтереси князів й організувати відсіч половецьким набігам, найвпливовіші князі збиралися на з’їзди. Завдяки з’їздам удавалося припиняти міжусобиці, організовувати князів на спільні походи проти половців. Важливим для подальшої долі Русі стало прийняття нового принципу престолонаслідування. У 1068 р. відбувся перший великий напад половців на Русь і розгром ними руського війська на річці Альта. В 1103 р. відбувся розгром об’єднаними руськими дружинами половців на річці Сутінь.

Литература:1. Богуславский В. В. Русь Pюриковичей. Иллюстрированный исторический словарь / В. В. Богуславский, В. В. Бурминов. – М. : Познавательная книга плюс, 2000. – 654 с. 2. Войтович Л. Князівські династії Східної Європи / Леонтій Войтович. – Львів : Інститут Українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2000. – 649 с. 3. Гудзь-Марков А. Домонгольская Русь в летописных сводах V-XIII вв. / А. Гудзь-Марков. – М. : Вече, 2008. 4. Заруба В. М. Історія України (з найдавніших часів до сьогодення): навч. посіб. для абітурієнтів / В. М. Заруба, Р. Ю. Васковський. – Д. : Юрид. акад. м-ва внутр. справ; Ліра ЛТД, 2005. – 484 с. 5. Карамзин Н. М. История государства Российского: в 4 книгах / Н. М. Карамзин. – Ростов н\Д. : Феникс, 1995. 6. Лазарович M. B. Історія України: відповіді на екзаменаційні білети : навчальний посібник / M. B. Лазарович. – К. : Знання, 2010. – 438 с.