Аналіз досвіду боротьби з корупцією у зарубіжних країнах

Содержание:Вступ 3 1. Боротьба з корупцією в законодавстві зарубіжних країн 5 2. Конфіскація майна як інструмент антикорупційної політики в законодавстві зарубіжних країн 8 3. Досвід боротьби з корупцією у Франції 9 4. Боротьба з корупцією у Великобританії 11 Висновки 13 Список використаних джерел 14

Вступление:Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що корупція властива будь-якій політичній і соціально-економічній системі. Це негативне економічне й соціальне явище супроводжує людство з часів зародження суспільства, котре породжує його і, одночасно, змушене з ним боротися. Є свої причини й особливості виникнення та побутування корупції – історичні, економічні, соціальні, політичні й культурні, що базуються на суперечливих факторах розвитку конкретних систем. В останні роки проблеми корупції є досить характерною особливістю сучасної політики в багатьох країнах світу. Останніми десятиліттями проблемами протидії корупції почали активно опікуватися міжнародні та регіональні об’єднання, був започаткований процес розробки відповідних міжнародно-правових документів, створювалися спеціальні антикорупційні організації різного статусу. Тим не менше час від часу у країнах розвинутих демократій виникають корупційні скандали, що свідчить про те, що навіть розвинені демократичні країни також не мають стійкого імунітету проти корупції. Корупція є однією з найбільш гострих соціальних проблем сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають корупцію основною політичною проблемою XXI століття. Але за будь-яких підходів важливе одне: корупція є проблемою, вирішення якої для багатьох держав світу стає надзвичайно актуальною справою сьогодення. Це повною мірою стосується й України, високий рівень корумпованості якої визнано її політичним керівництвом, урядовцями, вітчизняними та іноземними аналітиками, відповідними міжнародними інституціями. Визначення корупційного збагачення при корупційних правопорушень яке сьогодні набуває особливого значення, зважаючи на світову глобалізацію прогресуючі інтеграційні процеси і, які сприяють виникненню міждержавних об’єднань (з соціально-політичного погляду) і укрупненню капіталу (з фінансово-економічного погляду) і є актуальність дослідження. Відтак, за таких умов масштаби корупційних діянь і, загалом, поширення цього явища у світі можуть набути неконтрольованих обсягів. Умови, які сприяють скоєнню правопорушень, різні. До них належить відсутність дієвої системи попередження і складність викриття таких діянь, а також високий рівень латентності подібних правопорушень. До питань визначення корупції та її окремих ознак у своїх дослідженнях звертались такі вітчизняні вчені, як: Л. В. Багрій, Шахматов, О. О. Дудоров, А. Ф. Зелінський, О. Г. Кальман, М. Й. Коржанський, М. І. Камлик, М. І. Мельник, Є. В. Невмержицький, О. В. Терещук, М. І. Хавронюк, С. А. Шалгунова та інші. Метою даної роботи є характеристика зарубіжного досвіду боротьби з корупцією.

Выводы:Явище корупційного збагачення представляє собою не конкретне суспільно-небезпечне діяння, як це властиво для будь-якого складу злочину, а багатогранне явище, що може проявлятися у різних формах поведінки. За корупційне збагачення у законодавстві демократичних країн передбачена кримінальна відповідальність. Більшість демократичних держав світу ратифікували Конвенцію ООН про боротьбу з корупцією, відповідно імплементувавши норми щодо криміналізації незаконного збагачення. В процесі дослідження було встановлено, що в законодавстві окремих демократичних держав щодо злочину корупційного збагачення існує дві презумпції – презумпція винуватості в здійсненні незаконного збагачення та презумпція сумніву в законних джерелах отримання особою доходів, що перевищують рівень її офіційних доходів. До країн, які створили ефективний механізм протидії корупції, відносять: Фінляндію, Данію, Нову Зеландію, Ісландію, Сингапур, Швецію, Канаду, Нідерланди, Люксембург, Норвегію, Австралію, Швейцарію, Великобританію, Австрію, Ізраїль, США, Чилі, Ірландію, Німеччину та ін. Усі вони мають деякі особливості в організації антикорупційної діяльності, але спільними для них є: зусилля щодо організації активної протидії корупційним проявам; створення відповідної правової бази; залучення до протидії корупційним проявам громадських організацій. Досвід країн світу щодо запобігання та протидії корупції загалом, і корупційному збагаченню зокрема, зважаючи на специфіку системи їх державного управління, становить певний інтерес для України. Такі напрацювання можуть використовуватися у практичній діяльності вітчизняних державних органів, покликаних боротися зі злочинами корупційного збагачення, а також при розробці нормативно-правових актів, спрямованих на зменшення впливу корупції у сфері державного управління.

Литература:1. Байлов А. В., Лантінов Я. О. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. Основні склади злочинів за Розділом XVII Особливої частини КК: альбом схем / А. В. Байлов ; за заг. ред. Я. О. Лантінова. – Х. : Харків юридичний, 2012. – 32 с. 2. Борков В. Н. Предпосылки формирования трех рубежей уголовно-правового предупреждения коррупции / В. Н. Борков // Научный вестник Омской академии МВД России. – 2009. – № 4. – С. 16–20. 3. Дела Порта Д., Ванучі А. Брудні оборудки: учасники, ресурси та механізми політичної корупції / Д. Дела Порта, А. Ванучі. – Київ, 2006. – с. 16 4. Козак В. І. Феномен корупції: науковий погляд на реальний стан в Україні / В. І. Козак // Науковий вісник Академії муніципального управління. – Вип. 2. – 2011. – (Серія «Управління»). 5. Конвенція ООН проти корупції 2003 року Електронний ресурс // Офіційний Інтернет-портал Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_c16 6. Кубальський В. Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення в контексті принципу презумпції невинуватості / В. Кубальський // Вісник Національно академії прокуратури України . – 2013. – № 3. – С. 30–34. 7. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / под ред. д-ра юрид. наук, проф. А. И. Коробеева. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 303 с. 8. Чемерис І. В. Зарубіжний досвід протидії корупції в системі державного управління / І. В. Чемерис // Стратегічні пріоритети. – 2009. – №3(12). – С. 110–118