Загальні уявлення про напрямки і методи історичної антропології

Содержание:Вступ 3 1. Загальна характеристика методів історичної антропології 4 1.1 Краніометричні методи 4 1.2 Розвиток остеометричних методів 7 2. Інструментарій методів історичної антропології 12 3. Визначення напрямків історичної антропології 16 3.1 Особливості палеоантропологічних досліджень 16 3.2. Антропологічні дослідження живих людей 17 Висновки 19 Список використаних джерел 21

Вступление:На сучасному етапі розвитку така дисципліна як історична антропологія отримала бурхливого розвитку. Її поява обумовлена зміною парадигм дослідження, поворотом до людини. Людина, на думку дослідників, з’явилося на Землі приблизно шість мільйонів років тому. Вона одразу почала будувати житла, приручати стихію вогню, створювати прилади, якими на відстані знищувала тварин, одягатися в їх шкіри, спілкуватися словами, виховувати себе та власних дітей, вірити в надприродні сили. Людина ставила на собі грандіозний експеримент, який завершився повним тріумфом людства. Саме поняття «історична антропологія» походить від дефініції «антропологія», що в перекладі з давньогрецької означає науку про людину. Його у науковий обіг увів видатний давньогрецький мислитель IV ст. до н. е. Арістотель, який вживав його відносно вивчення духовних властивостей людини. Однак у 1501 р. в Лейпцизі вийшла книга М. Гундта «Антропологія про достоїнство, природу та властивості людини і про елементи, частини і члени людського тіла», назва якої свідчить і про фізичні людські риси. З цього часу поняття «антропологія» значно розширилось. Розглянемо детальніше напрями та методи історичної антропології.  

Выводы:Отже, розглянувши загальні уявлення про напрямки та методи історичної антропології, дійшли до таких висновків. Охарактеризовано методи історичної антропології. Краніологічні методи є одними з найважливіших в історичній антропології. У середині XIX ст., коли антропологія виділилася в самостійну галузь знання, краніометричні дослідження становили основний зміст нової науки. Але їх передумови були закладені значно раніше. Становлення та розвиток краніологічних методів пов’язане з такими вченими, як П. Кремер, який в середині XVIII ст. розробив краніометричну методику. Він вперше вказав на необхідність установки черепа в певній горизонтальній площині при краніометричних дослідженнях. А. Ретциуса, який вперше застосував класифікаційний принцип до черепних розмірів, розділивши усі народи Землі на короткоголових – брахікефалів і довгоголових – доліхокефаліі. Брока, який точно визначив багато вимірів черепа, тим самим позбавив краніологічну літературу від плутанини, яка панувала в ній та ін. Великого значення для розвитку методів краніометричної техніки у XX ст. мали дослідження англійської біометричної школи на чолі з К. Пірсоном. Станволення та розвиток остеометричних методів пов’язані з ім’ям К. Пірсона, яким була запропонована формула визначення довжини тіла по довгих кістках скелета. Важливий вплив на розвиток остеометричних методів справила наукова доробка Р. Мартіна «Підручника антропології в систематичному викладі». Вихід у світ цього наукового твору означав реформу остеометричної методики не лише у Німеччині, але й у всьому світі. Значний внесок у методику остеометричних досліджень був внесений вивченням вікових та статевих варіацій в розмірах і будовах окремих кісток. Посилення уваги до цих тем припадає на останні роки ХХ ст., коли до їх вивчення була залучена рентгенологічна методика. Проаналізовано інструментарій методів історичної антропології, який складається зі спеціальних інструментів і приладів, які призначені для вимірювання окремих показників тіла і кісток скелета людини, та шкали муляжів, які застосовуються для виявлення описових ознак. Визначено, що за характером, напрямами та об’єктами досліджень в історичній антропології виокремлюють палеоантропологічні дослідження та вивчення живих людей. Об’єктом палеоантропологічних досліджень виступають кісткові людські рештки із поховань широкої хронологічної межі – від періоду нижнього палеоліту до середньовіччя. Метою антропологічних досліджень живих людей є висвітлення расового складу та генетичних взаємостосунків окремих груп сучасного населення Землі. Значна увага приділяється визначенню соматоскопічних (описових) ознак: піг¬ментації та будови м’яких тканин обличчя, що вимагає спеціальних навичок і значного досвіду.

Литература:1. Алексеев В. Краниометрия: методика антропологических исследований / В. Алексеев. – М. : Наука, 1964. – 112 с. 2. Кром М. Историческая антропология : пособие к лекционному курсу / М. Кром. – СПб., 2002. – 110 с. 3. Сегеда С. Анропологія / С. Сегеда. – К. : Либідь, 2001. – 336 с. 4. Сегеда С. Основи антропології / С. Сегеда. – К. : Либідь, 1995. – 208 с. 5. Тегако Л. Антропология : учебное пособие / Л. Тегако. – М. : Новое знание, 2008. – 400 с.