Выводы:Провівши дослідження, ми можемо зробити наступні висновки.
Постмодернізм – це поняття, яке використовується для позначення характерного типу філософствування сьогоденної культури, який дистанціюється не лише від класичної, але і від некласичної традиції, який констатує себе як постсучасну, тобто постнекласичну філософію. У літературу постмодернізм приходить у другій половині ХХ століття.
Проза Дж. Фаулза пов’язується з комплексом постмодерністських філософських, психологічних, етичних ідей; вона містить елементи реконструкції багатьох світоглядних схем, що сягають, з одного боку, міфологічного підґрунтя, а з іншого – співвідносяться з традицією новітніх постмодерністських концепцій мистецтва.
Його романи відомі на увесь світ. У них Дж. Фаулз окреслює загальнофілософські проблеми людського буття, утверджує ідею екзистенційного вибору та свободи як головного життєвого ідеалу. Твори Дж. Фаулза свідчать про можливість їх інтерпретації у руслі постмодернізму, провідного літературного напряму другої половини ХХ століття. Творчість Дж. Фаулза відбиває моменти еволюції філософсько-естетичних засад постмодернізму, а отже його твори на різних рівнях поетики перегукуються з тенденціями творчої комплексності, нашарування, стильового багатоголосся тощо.
Нами було проаналізовано роман «Жінка французького лейтенанта» як взірець англійської постмодерної літератури. Було розглянуто поняття інтертекстуальності як однієї з головних ознак постмодерних літературних текстів. Також нами було досліджено визначений романна предмет виявлення постмодерних ознак. Було зроблено наступні висновки.
У романі виявлено компоненти, властиві постмодерністському письму: гра з читачем, наявність літературних ремінісценцій, алюзій, асоціацій, символів, а загалом – «транстекстуальної» літературної традиції, що проступає у кожній точці твору. Тематичним компонентом твору стає наскрізна цитатність, основою авторського міфу про дійсність, прецедентом інтелектуальності письма і разом із тим – його іронічності, пародійності, авторської полемічної рефлексії. Усі перераховані компоненти у їх тісних взаємозв’язках і складають текстову матрицю роману.
Спостереження над структурними особливостями роману дозволяють зробити деякі теоретичні висновки щодо специфіки побудови постмодерністського сюжету. Його фундаментальною структурною одиницею є абсолютно нове співвідношення традиційної пари «автор – читач», що мислиться вже не як смислова опозиція, а як одна із сюжетних ліній твору, його реконструктивна складова. Погляд автора і погляд читача ініціюють прочитання у тексті твору його різних («поверхневих» та «прихованих») семантичних рівнів.
Художня модель утверджується, таким чином, завдяки спробам творчого збалансування «авторського» та «читацького» рівнів, чому слугує наявність ігрового діалогу, низка ремінісценцій, алюзій, символів тощо.
У «Жінці французького лейтенанта» постмодерністська гра набуває широкого психологічного сенсу. Тут спостерігається не лише магічна гра, режисером якої є Сара Вудраф, а й гра з читачем (Дж. Фаулз надає читачеві право вибору «свого» оповідного фіналу). Наявність «історичного» у сюжеті сприймається лише як метафора, свого роду «відволікаючий маневр» автора, як умоглядна культурна ситуація, а не перебіг конкретних подій.
Таким чином, можемо говорити, що Дж. Фаулз є письменником, який поєднує новаторство і традицію, розширює формальні межі роману. Зокрема, художньою основою його творів небезпідставно вважається принцип гри. Для письменника гра обставин, характерів, подій є не лише художнім прийомом: функція гри виступає в його творах в її найсуттєвіших аспектах. У своїх романах Дж. Фаулз створює архетипову систему поглядів, коли глибини людської свідомості й психіки розкриваються за допомогою аналізу сфери уявлень, почуттів, емоцій, прийомів відзеркалення, міфопоетичного перевтілення героїв-двійників тощо. Мотив гри чіткіше окреслює проблему сенсу життя, істинності буття та ідентифікації особистості.
Вивчення стильових домінант фаулзівського письма дозволяє говорити про його ремінісцентне начало, гру художніх форм, літературні та мистецькі алюзії, складну систему метафор тощо. Увесь цей спектр образно-стильових засобів і формує аспекти власне постмодерністської інтерпретації творчості Дж. Фаулза, її зв’язки з новітніми мистецькими стратегіями. Інтерпретація творів Фаулза в руслі постмодерністської естетики прояснює його пошуки в системі художніх форм, доповнює і конкретизує наші уявлення про постмодернізм як художній феномен.
Дослідження поетики творів Дж. Фаулза свідчить про різний рівень їх «входження» в постмодерністську художню систему, а відтак – про складні процеси творчих пошуків митця з філософсько-естетичним контекстом другої половини ХХ століття.