Выводы:Проведений у роботі аналіз наукових джерел у галузі політологічних досліджень дозволяє зробити загальні висновки. Основними з них є такі:
Трансформація політичних відносин змінила і зміст політичного управління. На думку більшості дослідників, задачам побудови ефективної «сильної» держави буде в умовах сучасного розвитку відповідати така модель управління, яка забезпечить зміцнення вертикалі виконавчої влади і одночасно максимальну участь громадян в управлінні державою. Це ставить питання і про інтерпретацію політичного менеджменту як нового способу управління громадськими справами, при якому взаємозв’язок між політичними акторами стає менш владним і більше кооперативним, центр уваги переноситься на ефективне використання ресурсів для вирішення суспільно значущих питань.
Політичний менеджмент – одна з форм управління в політиці, відповідно до якої вирішуються специфічні питання зміцнення авторитету державних і політичних діячів, формування привабливості державних інститутів, політичних партій, громадських організацій або рухів, створення електоральних переваг мас, організації політичних союзів, об’єднань, фракцій і т.д.
Політичний менеджмент можна визначити як систему управлінських відносин, пов’язаних з політичними течіями і процесами.
Зі змістовної сторони, політичний менеджмент може бути охарактеризований як, по-перше, особливий напрямок політики, що орієнтується на індикативне планування, регулювання, координацію, узгодження, моніторинг, контроль в умовах політичного ринку і конкуренції, а, по-друге, як галузь політичної науки, що займається вивченням політичних, політико-економічних і соціальних факторів і явищ, які обумовлюють функціонування соціально-політичних процесів, розробку форм і методів управління цим процесом.
Суб’єктом політичного менеджменту виступають політики, органи державної влади, реалізовані цілі і завдання державної політики,політичні партії, суспільно-політичні організації і інші структури громадянського суспільства.
У даний час прийнято говорити про наступні основні види політичного менеджменту:
? іміджмейкинг;
? корпоративний політичний іміджмейкінг;
? електоральні технології;
? політичний брендинг;
? технології політичних союзів;
? технології регулювання і вирішення політичних конфліктів;
? технології лобізму.
Можна виділити наступні функції політичного менеджменту: планування, організація, мотивація та контроль.
Методи політичного менеджменту можна поділити на дві великі групи. Перша група методів призначена для аналітичного конструювання політико-технологічного управління як системи. Завдання цієї групи методів – виробити оптимальний підхід до вивчення політико-технологічного управління як об’єктивно існуючого процесу. Друга група методів спрямована на вивчення дій учасників політико-технологічного управлінського процесу, тобто на вивчення діяльності людей, що переслідують свої цілі, шляхом з’ясування мотивів, які керують ними в даній формі взаємодії. Завдання цієї групи методів – знайти способи розуміння політичної діяльності окремих особистостей.
Застосування методів політичного менеджменту сприяє збереженню цілісності та сфокусованості в загальнодержавному полі системи відносин і забезпечує ефективне вирішення проблем та протиріч у політичній сфері.
Впровадження інноваційних моделей прийняття політичних рішень направлено в практику сучасної політичної життєдіяльності зумовлене новими соціально-економічними та стратегічними вимогами до політики.
Конструювання моделей прийняття політичних рішень, що пояснюють сутність трансформаційних процесів в суспільстві, не можливо без повномасштабних досліджень політичного менеджменту, визначення концептуальних підстав ефективності діяльності владних структур.
Особливості політичного менеджменту в державному управлінні визначається такими специфічними рисами:
? по-перше, в політичному менеджменті суб’єкт управління позбавлений права спиратися на державний примус, на застосування заходів впливу щодо порушників законів або розпоряджень виконавчої та судової влади, що доступно і використовується суб’єктами державного управління; вдатися до застосування санкцій, як це можуть робити керівники державних установ чи політичних організацій щодо своїх підлеглих. Отже, способи впливу суб’єкта політичного менеджменту на керований об’єкт повинні бути досить специфічними, пов’язаними з особливими формами впливу на мотиваційну структуру особистості
? по-друге, державне управління та управління державно-політичними організаціями будується, головним чином, на принципі нормотворчості. У підсумку управління отримує в значній мірі знеособлений характер, управлінські рішення орієнтуються не стільки на конкретних людей, скільки на певне розуміння того, якими мають бути загальні, по можливості найбільш оптимальні моделі суспільної поведінки, що відтворюються в діях багатьох людей. У політичному менеджменті суб’єкт управління позбавлений легітимного права диктувати правила гри, тобто створювати норми, обов’язкові для об’єкта свого впливу, тому він змушений впливати, спираючись на знання особливостей мотивації конкретних людей, його головною зброєю стає знання психології особистості і психології мас.