Інститут Омбудсмана в системі гарантій конституційних прав і свобод

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИУТУ ОМБУДСМЕНА В ПРАКТИЦІ ДЕМОКРАТИЧНИХ ДЕРЖАВ 5 1.1. Історія становлення інституту омбудсмена 5 1.2. Становлення інституту омбудсмена в Україні 9 РОЗДІЛ 2. ІНСТИТУТ ОМБУДСМЕНА В СИСТЕМІ ГАРАНТІЙ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД 15 2.1. Основні засади діяльності інституту омбудсмена в зарубіжних країнах 15 2.2. Інститут омбудсмена у механізмі забезпечення прав людини в Україні 25 ВИСНОВКИ 34 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 36  

Вступление:Актуальність теми роботи. Інститут омбудсмена належить до числа ефективних елементів національної системи захисту прав людини і зміцнення законності діяльності державних органів в країнах, що стали на шлях демократії, верховенства права та формування громадянського суспільства. В Україні процес інституційного оформлення захисту прав людини омбудсменом було започатковано за моделлю створення інституту Уповноваженого парламенту на загальнонаціональному рівні. Реалізація мандата Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в умовах сучасної України ускладнюється тим, що інституція омбудсмена не вписується у традиційну систему державних органів. У захисті прав і свобод людини особливу роль відіграє співпраця Уповноваженого з прав людини з місцевими органами державної влади та місцевого самоврядування, які за Конституцією України і чинним законодавством забезпечують дотримання та реалізацію прав і свобод або поновлюють порушені права людини. Питання захисту прав людини омбудсменами розглядалися у працях таких вітчизняних і зарубіжних науковців, як А. Бегаєва, В. Барчук, Є. Буянкіна, Л. Голяк, О. Єремєєва, К. Закоморна, В. Засипалова, О. Маркелова, О. Марцеляк, А. Семенова, Ю. Спичак, А. Сунгуров та ін. Результати їх досліджень містять багато вагомих теоретичних положень. Разом з цим вони не вирішують проблему, а скоріше створюють підґрунтя для подальшого її дослідження. Адже чимало з праць зазначених вчених стосувалися питань захисту прав людини омбудсменами зарубіжних країн, не враховували змін у соціально-політичній та інших сферах життя суспільства і держави на нинішньому етапі розвитку України, що й обумовило актуальність теми нашого дослідження. Метою роботи виступає дослідження особливостей функціонування інституту омбудсмена у системі гарантування конституційних прав і свобод. Для реалізації мети дослідження необхідним є виконання наступних завдань роботи: — проаналізувати історію виникнення інституту омбудсмена; — дослідити становлення інституту омбудсмена в Україні; — визначити основні засади діяльності інституту омбудсмена в зарубіжних країнах; — проаналізувати інститут омбудсмена у механізмі забезпечення прав людини в Україні. Предметом дослідження є інститут омбудсмена у сфері гарантування конституційних прав і свобод. Об’єктом дослідження є суспільні відносини функціонування інституту омбудсмена у сфері гарантування конституційних прав і свобод. Методи дослідження складає система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечують об’єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, застосовувалися наступні методи: логічний метод, системно-структурний метод, структурно-функціональний, порівняльно-правовий метод.

Выводы:У розвиненому демократичному суспільстві гарантіям захисту та забезпечення прав людини надано системний характер. Юридичні гарантії, за допомогою яких забезпечується здійснення охорони та захисту прав і свобод громадян, займають у системі гарантій прав і свобод громадян особливе місце. Наявність ефективних механізмів захисту прав і свобод людини і громадянина всіма державними структурами – невід’ємний атрибут правової держави. Основними внутрішньодержавними гарантіями прав громадян як в Україні, так і за кордоном є судові і квазісудові органи. Що стосується захисту індивіда в країнах західної демократії, то тут провідну роль відіграють органи адміністративної юстиції та конституційного нагляду. Інститут омбудсмена, будучи «системно-позасистемним» органом, засновувався з урахуванням специфіки державної адміністративної системи відповідних країн, що зумовлює його різне становище в системі гарантій захисту прав громадян, обсяг повноважень та схеми кореспондування з органами влади і управління відповідної держави. Інститут омбудсмена поряд з парламентською, судовою, адміністративною та іншими формами контролю та нагляду представляє собою важливий, але допоміжний засіб у механізмі захисту прав громадян, будучи одночасно специфічним елементом системи охорони правопорядку і гарантом законності. Будучи незалежним посередником між громадянином і державними органами, омбудсмен не наділений юридично владними повноваженнями, в силу чого його рішення не носять імперативного характеру. У силу цього ефективне функціонування інституту омбудсмена в якості гаранта захисту прав громадян та законності в цілому можливе лише за умови безперебійного функціонування сукупного правоохоронного та правозахисного механізму держави, системи жорсткого взаємного контролю державних органів, високої правової та управлінської культури, що роблять, зокрема, можливим перегляд правомірних, але несправедливих рішень управлінських органів і посадових осіб. Таким чином, виходячи з аналізу законодавства ряду країн, теоретичних розробок у цій сфері, досвіду функціонування омбудсменів різних держав, а також порівняльно-правового та формально-логічного методів дослідження питання, до числа основних принципів діяльності цього інституту можна віднести: принцип гуманізму, законності, справедливості, принцип об’єктивності (неупередженості), принцип незалежності, принцип демократизму, доступність, відкритість, гласність, принцип недоторканності приватного життя і конфіденційності відомостей про осіб у справі, професіоналізм. Значення інституту омбудсмена як гаранта прав громадян не варто переоцінювати, оскільки він сам в процесі свого функціонування об’єктивно схильний бюрократизації та заорганізованості, про що свідчить досвід Франції, України та ряду інших країн.

Литература:1. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV від 8.12.2004 р. : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К. : Велес, 2005. – 48 с. 1. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини : Закон України від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99. 2. Питання Уповноваженого Президента України з прав дитини : Указ Президента України від 11 серпня 2011 року № 811/2011 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 63. – Ст. 2494. 3. Гладун З. С. Конституційне право України : навч. посіб. для студ. ВНЗ усіх форм навч. / З. С. Гладун, М. П. Федоров, М. Г. Федчишин ; Терноп. нац. екон. ун-т. – Т. : ТНЕУ, 2008. – 564 с. 4. Горшеньова М. С. Конституційне право зарубіжних країн : навчальний посібник / В. О. Ріяка (заг. ред.). – 2 вид., доп. і перероб. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 544 с. 5. Зеленцов А. Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах : учеб. пособие / А. Б. Зеленцов. – М. : Изд-во РУДН, 2002. – 190 с. 6. Конституційне право України : посіб. для підготов. до іспиту / Ю. Г. Барабаш та ін. ; за заг. ред. Ю. Г. Барабаша. – Х. : Право, 2012. – 303 с. 7. Конституційне право України / під ред. В. Ф. Погорілка. – К. : Наук. думка, 2005. – 734 с. 8. Конституційне (державне) право зарубіжних країн : навчальний посібник / В. М. Бесчастний, О. В. Філонов, В. М. Субботін, С. М. Пашков ; за ред. В. М. Бесчастного. – К. : Знання, 2007. – 467 с. 9. Конституційне (державне) право зарубіжних країн : навч.-метод. посіб. / А. З. Георгіца (уклад.) ; Чернівецький національний ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці : Рута, 2008. – 128 с. 10. Конституційне законодавство зарубіжних країн. Хрестоматія : навчальний посібник / В. О. Ріяка, К. О. Закоморна (упоряд.). – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 384 с. 11. Косюта М. Взаємозв’язок між діяльністю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та органів прокуратури у сфері правозахисту / М. Косюта // Вісник прокуратури. – 2002. – № 3. – C. 45–52. 12. Майданник О. О. Парламентський контроль в Україні / О. О. Майданник. – К. : Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2004. – 320 с. 13. Майданник О. О. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав людини в Україні / О. О. Майданник // Адвокат. – 2006. – № 3. – С. 14–18. 14. Шульга І. Перші кроки за права людини / І. Шульга // Громадянське суспільство. – 2011. – № 3 (17). – С. 13–16.