Типологічний підхід до вивчення характеру. Акцентуації характеру

Содержание:Вступ 3 1. Типологічний підхід до вивчення характеру 4 2. Акцентуації характеру 9 Висновки 15 Список використаних джерел 16  

Вступление:Характер, поряд з темпераментом, є однією з найбільш значних форм прояву особистості. Якщо темперамент обумовлює динамічну сторону особистості, то характер – її зміст. Характер накладає свій відбиток на всі вчинки, думки і почуття людини, за якими ми судимо про особливості особистості. Не всі її властивості входять до складу характеру, а тільки істотні і стійкі. Характер – це підструктура особистості, яка утворюється індивідуально своєрідною сукупністю стійких особистісних особливостей, висловлює її ставлення до дійсності і обумовлює типовий для даної особистості спосіб поведінки. Характер завжди багатогранний. Його визначає сукупність рис, якостей особистості. Всі ці риси, або якості особистості можна умовно розділити на кілька груп, які відображають ставлення людини до різних сторін життя. У кожну групу входять позитивні та негативні якості. Виділяють групу рис, в яких виявляється ставлення людини до оточуючих його людей і до суспільства в цілому. Позитивними якостями, які входять в цю групу, є колективізм, товариськість, чуйність, відданість, доброта, чесність, правдивість, щирість та ін., негативними – егоїзм, черствість, брехливість, лицемірство тощо. Наступна група включає риси характеру, в яких виражаються ставлення людини до самої себе, самооцінка особистості. Залежно від самооцінки особистість може бути задоволена собою або засуджувати себе, погоджуватися з собою або знаходитися в стані внутрішньої боротьби. Позитивними рисами характеру є впевненість в собі, реалістична самооцінка, до негативних відносяться неадекватно завищена самооцінка, зайва строгість до себе, недооцінка себе, невпевненість у своїх силах, сором’язливість. Темою нашого дослідження є типологічний підхід до вивчення характеру та акцентуації характеру.

Выводы:Отже, характер – це індивідуальне поєднання стійких психічних особливостей людини, що зумовлюють типовий для суб’єкта спосіб поведінки в певних життєвих ситуаціях і обставинах. Характером також називають своєрідність складу психічної діяльності, що виявляється в особливостях соціальної поведінки особистості, насамперед у ставленні до професії, людей, самого себе. В наукових дослідженнях існують різні підходи до типології характеру. Історично першим і такими, що отримали широке поширення протягом багатьох сторіч, є типології характеру, в основі яких лежить вчення про темпераменти, що сполучає в своїх основах фізіологічний і соматичний підходи. Друга типологія пов’язує характери зі спрямованістю особистості і взаємодією особистості з суспільством. Останнім часом широкого поширення набула типологія характерів, що зв’язує особливості характеру з акцентуацією – надмірною вираженістю окремих рис характеру та їх сукупностей (К. Леонгард, А. Е. Личко та ін.). Акцентуація – це дисгармонійність розвитку характеру, яка проявляється в надмірній вираженості окремих його рис або сполук, яка обумовить підвищену вразливість особистості щодо певного роду впливів і утрудняє її адаптацію в деяких специфічних ситуаціях. Акцентуація – це не хвороба, не патологія, це не психопатія, а крайнє вираження норми. Це загострення будь-яких індивідуальних рис, яке за певних несприятливих умов може призвести до патології – психопатії. У вітчизняній психології підхід К. Леонгарда ґрунтовно розвивав А. Личко, який виокремив 12 акцентуацій, що частково перетинаються з виділеними Леонгардом. Найчастіше класифікацію К. Леонгарда використовують під час роботи з підлітками, у яких характер ще не сформувався.

Литература:1. Анастази А. Дифференциальная психология / А. Анастази. – М. : ЭКСМО-Пресс, 2001. – 752 с. 2. Ахвердова О. А. Дифференциальная психология: теоретические и прикладне аспекты исследования интегральной индивидуальности / О. А. Ахвердова, Н. Н. Волоскова, Т. В. Белах. – СПб. : Речь, 2004. – 168 с. 3. Ильин Е. П. Психология индивидуальных различий / Е. П. Ильин. – СПб. : Питер, 2004. – 701 с. 4. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций / А. В. Либин. – М. : Смысл; Per Se, 2000. – 549 с. 5. Нартова-Бочавер С. К. Дифференциальная психология / С. К. Нартова-Бочавер. – М. : Флинта, 2003. – 280 с. 6. Палій А. А. Диференціальна психологія : навч. посібник. / А. А. Палій. – К. : Академвидав, 2010. – 429 с. 7. Романовська Л. І. Диференційна психологія : навч. посіб. / Л. І. Романовська, Л. О. Подкоритова. – Львів : Новий Світ. – 2000, 2011. – 236 с.