Выводы:За результатами написання курсової роботи слід зробити відповідні висновки:
Сільськогосподарське виробництво, з позиції теорії управління, передбачає наявність всіх факторів, які приймають координаційний вплив збоку управлінців – ресурси, капітал, технології, люди, інформація. Виконуючи управлінські функції, керівник координує виконання певної технології, яка своїм результатом (продуктом) забезпечує відтворення бізнесу підприємства. Виконавці технології – працівники підприємства, які очікують мотивації з боку керівництва. Позитивний мотиваційний ефект підсилюється, якщо працівник може забезпечити власне середовище існування у територіальному соціумі.
Основною проблемою фінансування АПК на сучасному етапі є відсутність ефективного та адаптованого до умов перехідного періоду методики складання та оцінювання ефективності інвестиційних проектів в сільському господарстві. Системний підхід до процесу створення й оновлення агропромислового виробництва на основі реалізації його інвестиційного потенціалу обґрунтовує економічну доцільність формування ефективного механізму реалізації інвестиційного потенціалу підприємств з метою доведення агропромислового виробництва до світового рівня.
Додана вартість трактується як різниця між вартістю вироблених товарів і вартістю матеріалів та сировини, що використані для їх виробництва. Додана вартість складається із заробітної плати, відсотка та прибутку, що додаються до продукту підприємством чи галуззю. Таке ж визначення дає і Великий енциклопедичний словник, вказуючи, що даний показник використовується для оцінки обсягу виробництва підприємств та фірм.
Основними законами, які регламентують державну підтримку розвитку сільського господарства, є такі: Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004 р. № 1877-ІV; Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» 18.10.2005 р. № 2982-IV. У розвиток вищезазначених та інших законів Кабінет Міністрів України постановою від 19.09.2007 р. № 1158 затвердив Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року.
Ринок зерна являє собою систему товарно-грошових відносин, що виникають між його суб’єктами у процесі виробництва, зберігання, торгівлі та використання зерна, на засадах вільної конкуренції, вільного вибору напрямів реалізації зерна та визначенні цін, а також державного контролю за його якістю та зберіганням. Суб’єктами ринку зерна є виробники зерна, підприємства по зберіганню зерна, установи державного регулювання ринку зерна, суб’єкти заставних закупок, акредитовані біржі та інші.
В Україні нарощування виробництва зерна має стратегічне значення для підвищення ефективності АПК, успішного його розвитку та подолання кризового стану в суміжних (тваринницьких) галузях. Однак протягом останніх років обсяги виробництва постійно скорочувались. Підвищення рівня ефективності виробництва зерна є найважливішим завданням, від вирішення якого залежить забезпечення конкурентоспроможності зернового підкомплексу і продовольчої безпеки країни. Розв’язання цієї проблеми повинно здійснюватися не тільки на державному, а й на регіональному рівнях, де вирішуються питання забезпечення населення продуктами харчування.
Успішне функціонування нової системи сільськогосподарського землекористування має здійснюватися в такій послідовності: планування – організація – регулювання – координація – контроль. На стадії планування обов’язково передбачається прогнозування наслідків землекористування. Стадія організації покликана створити найбільш сприятливі для економічно та екологічно ефективного сільськогосподарського землекористування умови. А на стадії координації необхідно забезпечити ефективний зв’язок між усіма землекористувачами.
Прискорений розвиток світового ринку зернових культур потребує аналізу й дослідження кон’юнктури, що в умовах глобалізації та глобальної зміни клімату є дуже важливим. Стрімка глобалізація світової економіки, зумовлена регіональним поділом праці, досягненнями НТП, демографічними процесами, а також негативним впливом окремих економічних та кліматичних чинників, все більше загострює проблеми продовольчого забезпечення багатьох країн світу.
Зернова галузь виступає базою та джерелом сталого розвитку більшості галузей агропромислового комплексу. Нарощування обсягів виробництва зерна та підвищення його якості нерозривно пов’язано з впровадженням організаційних заходів, спрямованих на підвищення технічного, технологічного рівня зерновиробництва, використання якісного насіння, поряд з цим ще й забезпечення сучасними методиками та приладами визначення якісних показників зерна, підвищення вимог до збереження зерна та продуктів його переробки, посилення відповідальності на хлібоприймальних, заготівельних та зернопереробних підприємствах, а також вдосконалення діючої нормативно-технічної документації.