Выводы: Отже, з вищевикладеного можемо зробити наступні висновки.
Під фінансовою безпекою держави розуміють такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економіки та її зростання.
Реалії сьогодення ставлять перед національними економіками численні виклики та загрози, одним з найсуттєвіших з яких є забезпечення функціонування економічної та фінансової системи країни. Фінансова безпека, являючись базисом національної безпеки, потребує постійного моніторингу її стану.
На сьогодні не існує комплексної системи індикаторів, яка б дала змогу всебічно оцінити рівень фінансової безпеки держави в цілому. Проведений аналіз показав, що у вітчизняній науці домінуючим є підхід, котрий розглядає фінансову безпеку держави, не враховуючи всіх складових фінансової безпеки, зокрема податкової складової, що позначається на повноті набору індикаторів щодо оцінки її стану. Ще однією проблемою є неврахування фінансового стану домогосподарств. Однак саме громадяни є носіями безпекових очікувань, тобто очікувань, пов'язаних з відчуттям рівня безпеки, які через дії економічних суб'єктів впливають як на фінансовий, так і на реальний сектори економіки. А, отже, дослідження таких очікувань залишається актуальним і потребує подальших наукових розробок.
Забезпечен¬ня бюджетної безпеки України, що є одним з найваж¬ливіших національних пріоритетів і вимагає посиленої уваги представників влади, науковців та громадськості. Забезпечення бюджетної безпеки є гарантом державної незалежності України, умовою її економічного розвитку і зростання добробуту громадян.
Проведене дослідження показало, що Україні зага¬лом притаманний недостатній рівень бюджетної безпеки, що стримує її розвиток та, як результат, підриває еконо¬мічну міць країни.
Підвищення рівня бюджетної безпеки держави по¬требує системних дій, які повинні Ґрунтуватися на про¬думаній законодавчій базі та знаходити своє відобра¬ження в бюджетній політиці.
За останні роки формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків. Таким чином, можна простежити замкнуте коло, яке полягає в тому, що дефіцит Державно¬го бюджету України призводить до необхідності залучен¬ня та використання позик для його покриття, що в свою чергу збільшує фінансові витрати країни, внаслідок чого, в умовах обмежених доходів, все важче і важче форму¬вати збалансований бюджет. Тому роль державі, в особі її уповноважених органів, повинна бути направлення на провадження таких заходів, які б максимально оптимізували її доходи та видатки і допомогли планомірно змен¬шувати обсяг боргу.
До заходів підвищення боргової безпеки належать такі дії:
- удосконалення законодавчого забезпечення форму¬вання внутрішньої та зовнішньої заборгованості, зокрема прийняття Закону «Про Державний борг України», який окреслить основні положення внутрішньої та зовнішньої заборгованості держави на законодавчому рівні;
- впровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів;
- проведення скоординованої політики управління державним боргом на основі використання співвідно¬шення показників зовнішньої та внутрішньої заборгова¬ності та узгодження зі стратегією економічного розвитку, прогнозом ВВП, платіжного балансу, резервів НБУ;
- розробка ефективної концепції управління ризи¬ками у галузі боргової безпеки з метою відстеження не¬гативних тенденцій та швидкого реагування на їх зрос¬тання.
- поліпшення процесів формування, обліку, обслуго¬вування та контролю державних запозичень;
- розробка системи індикаторів щодо стану сукупно¬го державного боргу;
- визначення оптимального обсягу заборгованості, яка б задовольняла потреби держави та спонукала до під¬вищення соціально-економічного розвитку;
- встановлення взаємозв'язків між обсягами залуче¬них ресурсів та ефективністю їх використання у соціаль¬но-економічних проектах;
- встановлення єдиних стандартів розкриття інфор¬мації про державний борг для звітування про обсяги всіх складових державного прямого та умовного боргів;
- розробка механізму контролю за дотриманням річ¬ного ліміту зовнішніх запозичень і граничного розміру зовнішнього державного боргу, включаючи міжнародні запозичення державними органами місцевого самовря¬дування;
- запровадження зваженої системи управління дер¬жавним боргом, за допомогою якої приймалися б рішення залежно від ситуації, що склалася у фінансовій сфері.
Реалізація запропонованих заходів щодо підвищення рівня інвестиційної безпеки активізує спроможність здійснювати виробничі нагромадження і капітальні вкладення на рівні, що за¬безпечує необхідні темпи розширеного відтворення, реструктуризацію та технологічне переозброєння економіки в умовах трансформації.
Нехтування даними загрозами може призвести до гальмування процесів післякризового відновлен¬ня більшості галузей промисловості; науково-технологічного відставання України від розвинутих країн світу; зниження міжнародної конкурентоспроможності України і погіршення перспектив її участі у між¬народному поділі праці.
Дотримання оптимального співвідношення національних та іноземних інвестицій, підтримка політи¬ки активного державного захисту позицій національного капіталу та стимулювання не лише кількісного зростання прямих іноземних інвестицій, а й їх якісних аспектів забезпечить надалі підтримку фінансової безпеки України.
Створення повноцінного механізму забезпечення фінансової безпеки держави передбачає перш за все вирішення широкого кола проблем, що стосуються формулювання критеріїв та принципів забезпечення фінансової безпеки, визначення пріоритетних національних інтересів у фінансовій сфері, здійснення постійного відстеження факторів, які викликають загрозу фінансовій безпеці країни, а також вживання заходів щодо їх попередження та подолання. Більше того, для створення механізму забезпечення фінансової безпеки необхідно вирішити цілий комплекс правових, структурно-організаційних, процедурних, кадрових, технологічних і ресурсних питань. Щодо систем забезпечення фінансової безпеки, то поки що поза належною структурною організацією залишається система відповідних інститутів і організаційно-управлінських структур, які мають займатися цією проблемою та концепція їх перспективної побудови. Додаткові труднощі у формуванні системи фінансової безпеки України пов'язані з відсутністю в країні координаційного центру, який, отримуючи інформацію з цієї проблематики від різних міністерств і відомств, мав би змогу узагальнити її і зробити відповідні висновки.