Выводы:У різні об’єднання України сьогодні входять близько 300 великих і малих підприємств, у т.ч. виробники тари й упаковки з полімерних матеріалів – 73; картону і паперу – 57; дерева – 88; скла і порцеляни – 11; металу – 69. Проте рівень технології на цих виробництвах дуже низький, більшість з них перебуває на до/або ранньому індустріальному рівні розвитку. Сучасна організація виробництва є архаїчною, руйнівною і є чимось близьким до натурального господарства. Відставання таропакувального господарства України від розвинутих країн оцінюється фахівцями відстанню у 30 років, а в галузі сучасного комплексного таропакувального обладнання – у 40 і більше. Для фасування сипких продуктів вітчизняним машинобудуванням за багато років розроблено всього 15 типів автоматів продуктивністю 20-100 упаковок за хвилину. Виготовляють цих автоматів по кілька десятків за рік. Передбачається збільшити в майбутньому до 500 за рік. Показово, що в Японії випускається 500 тис. одиниць фасувально-пакувального обладнання за рік. Продуктивність автоматів з фасовки сягає 4002000 упаковок за хвилину. Якби ми навчилися зберігати все те, що вирощено сільським трударем на шляху від поля до споживача, то країна одержала б додатково близько 40% продуктів. Система суспільного розподілу товару неможлива без упаковки. Незважаючи на страшний дефіцит пакувальних матеріалів, потужності з їх виробництва використовуються не повністю. Головна причина цього – недостатнє забезпечення сировиною, її низька якість, фізичне і моральне зношення обладнання, нестача складів сировини і готової продукції, дефіцит кваліфікованих кадрів. Не випадково про розвиток пакувальної галузі заговорили в Кабінеті Міністрів України. Як наслідок, з’явилася Постанова №561 від 16 серпня 1994 р. “Про державну програму розвитку виробництва тари і пакувальних матеріалів на період до 2000 року”. Україна має високоякісні продукти, наприклад хліб і сало, які дуже хочуть мати за кордоном, але необхідна відповідна пакувальна технологія, щоб з України експортувати ці продукти. Важливим для реалізації товару є національний стиль упаковки, він має значення для створення “обличчя” країни як на внутрішньому, так і на зарубіжному ринку. Споживач сприймає продукцію через упаковку, і перше враження про товар залежить від дизайну. Стиль допомагає споживачу відшукати необхідний товар. Нажаль, у згаданій держпрограмі ніде не згадуються слова “дизайн”, “професія пакувальника”, ніхто навіть не передбачає можливості використання цих понять для вирішення ринкових завдань. Затверджена програма нині усвідомлюється у галузях і на місцях. Вона має 10 доповнень, які повинні дозволити таропакувальній промисловості зайняти гідне місце у сучасному виробництві, як це має місце у розвинутих країнах. Пакувальна галузь, наприклад у США, за числом працюючих та за обсягом фінансування посідає друге місце після військово-промислового комплексу. У нашій країні пакувальної галузі взагалі немає. Однак є надія, що буде створено інститут або факультет з підготовки фахівців для пакувальної галузі, будуть організовані науково-дослідні організації тароупаковки, з’явиться галузевий часопис “Тара і упаковка”.