Форми права власності на землю

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУБ’ЄКТИ ПРВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ 6 1.1. Поняття права власності на землю та особливості його об’єкту 6 1.2. Суб’єкти права власності на землю 33 РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ 38 2.1. Право державної власності 38 2.2. Право комунальної власності 53 2.3 Право приватної та колективної власності 66 РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ 79 ВИСНОВКИ 86 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 92  

Вступление:Актуальність теми. Власність – одна зі складних і багатопланових соціально-економічних категорій економічних систем, навколо якої формуються відносини людей, спрямовані на виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту. Будь-які докорінні зміни в економічній структурі суспільства починаються з відповідних перетворень у відносинах власності. Власність, як правило, пов’язана з річчю – це й фіксується на побутовому рівні як її сутність. Однак власність – не просто річ, а відносини між людьми з приводу привласнення речі. Привласнення являє собою процес, який визначає ставлення людей до речей як до своїх чи чужих, тобто привласнення індивідуумами, колективами, державою та іншими суб’єктами засобів виробництва, предметів споживання, послуг та інших об’єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення. Саме у відносинах між людьми з приводу привласнення речей полягає глибинна характеристика власності як економічної категорії. У системі суспільних відносин власності належить одне з провідних місць. Вона вважається основою, підґрунтям усієї системи суспільних відносин. Від неї залежить становище певних груп, класів у суспільстві, можливості їх доступу до використання всіх чинників виробництва. До того ж власність є результатом історичного розвитку. Її форми змінюються зі зміною способів виробництва. Причому головною рушійною силою цієї зміни є розвиток продуктивних сил. У межах кожної економічної системи існує якась основна специфічна для неї форма власності, що не виключає існування й інших її форм як старих, таких, що перейшли з колишньої економічної системи, так і нових, своєрідних паростків переходу до нової системи. Переплетення і взаємодія всіх форм власності надає позитивну дію навіть розвиткові суспільства. У системі об’єктів права власності особливе місце належить власності на землю, яке, у першу чергу, обумовлено її природною цінністю, специфічними природними властивостями, визнанням її як національного багатства Української держави, історичними, ментальними, етнічними особливостями та аспектами ставлення Українського народу до землі. Ідеальним є становище, коли в рамках демократичної держави, яка розвивається на ринковій економіці забезпечується однаковий розвиток всіх форм власності (приватної, муніципальної, державної тощо). Наша держава також перебуває на даному шляху, з часів незалежності вже можна говорити про суттєві позитивні результаті в утвердженні права приватної власності на землю, розвиток законодавства та його постійний моніторинг з метою відстежування актуальних проблем правозастосування тощо. Саме тому питання про форми права власності на землю є та буде актуальним. Метою дослідження є проведення аналізу правового режиму форм права власності на землю в Україні. Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини які регулюють право власності на землю. Предметом дослідження є форми права власності на землю. Відповідно до зазначеної мети автор визначив наступні завдання дослідження: 1) проаналізувати поняття права власності на землю та особливості його об’єкту; 2) визначити суб’єктів права власності на землю; 3) окреслити правовий режим права державної власності на землю; 4) визначити особливості правового режиму комунальної власності на землю; 5) надати характеристику правовому режиму приватної та колективної форм власності на землю; 6) визначити особливості правового режиму спільної власності на землю. Питанню щодо форм права власності на землю присвятили свої дослідження такі вітчизняні вчені та науковці, як Ю. В. Корнєєв, М. О. Мацелик, О. П. Кулинич, П. Ф. Кулинич, А. М. Мірошниченко, О. І. Настіна, В. В. Носік, В. І. Семчик, М. В. Шульга, Ю. С. Шемшученко, А. П. Шеремет, О. С. Яворська та інші. Методологія дослідження. Задля повного та логічного розкриття всіх питань, визначених у плані дослідження, автором були використані такі методи дослідження: аналізу та синтезу, узагальнення, структурно-системний, функціонально-логічний, формально-правовий, порівняльно-правовий, історико-правовий та інші. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які вміщують п’ять параграфів, висновків та списку використаних джерел.

Выводы:У ході проведення дослідження щодо форм права власності на землю в Україні автор прийшов до наступних висновків. Автор прийшов до висновку по те, що власність загалом є первинною категорією речових прав, якими може володіти суб’єкт. Власність на землю являє собою субстанцію, яка існує за об’єктивними законами розвитку природи, економіки і суспільства, має своє функціональне призначення в економіці й суспільстві, детермінує поведінку людини в природі, у виробництві, розподілі й використанні капіталу, в суспільному житті. Власність загалом − це суспільні відносини, що характеризуються двома основними ознаками: 1) вони виникають з приводу речей (майна); 2) вони мають вольовий зміст. З першої ознаки випливає, що власність − це завжди майнове відношення. Традиційно поняття власності розглядається в економічному та юридичному аспектах. Економічний зміст власності відбиває кожного разу рівень усуспільнення виробництва; виявляється у ступені економічного відособлення виробників – суб’єктів економічної діяльності; відображає головну мету виробництва; визначає форму економічного зв’язку між суб’єктами певним чином структурованої економіки; визначає той чи інший принцип розподілу суспільного продукту (національного доходу) між сферами діяльності та членами суспільства; визначає форму управління економічною структурою суспільства. У свою чергу, власність у юридичному сенсі – це суспільні відносини з приводу власності, які врегульовані нормами права. Право власності на землю розуміється в об’єктивному і суб’єктивному значенні. Право влас¬ності на землю в об’єктивному розумінні розглядається як ком¬плексний правовий інститут, нормами якого регулюється стати¬ка земельних правових відносин, як стан належності земельних ділянок певній особі. У суб’єктивному значенні право власності на землю може бути визначено як юридично забезпечена можливість і здатність особи на власний розсуд, з урахуванням існую¬чих обмежень володіти, користуватися й розпоряджатися належною їй земельною ділянкою шляхом здійснення щодо такої ділянки будь-яких дій, що не суперечать закону, не порушують права та законні інтереси інших осіб, не заподіюють шкоду довкіллю і не знижують родючість ґрунтів, з метою задоволення своїх інтересів у використанні земель¬ної ділянки. Отже, можна визначити, що право власності на землю – це врегульовані нормами зе¬мельного та інших галузей права суспільні відносини щодо воло¬діння, користування і розпорядження земельними ділянками, суб’єктами яких є громадяни та юридичні особи України й іноземних держав і особи без громадянства, територіальні громади і держава. Об’єктом права власності на землю є земля (земельна ділянка). Землю як об’єкт права власності належить розглядати з ура¬хуванням її категорій і цільового призначення, форм власності, способів використання, тобто з урахуванням правового режиму земельних угідь, земельних ділянок чи їх частин. ЗК встановлює, що земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Земельна ділянка як об’єкт права власності володіє такими ознаками: це частина земної поверхні, до складу якої, за загальним правилом, не входять інші природні ресурси, а також будівлі і споруди, що можуть бути на ній розташовані; частина земної поверхні, яка відмежована від решти земної поверхні визначеними у встановленому порядку межами; частина земної поверхні з певним місцем розташування; частина земної поверхні з визначеними щодо неї правами. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. Особливістю права власності на землю в Україні є те, що форми прав на землю визначені законодавством «за суб’єктом». Суб’єкт права власності на землю – це особа, що здійснює володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою на підставі закону. Суб’єктами права власності на землю в Україні є: громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності. Можна підсумувати, зазначивши, що на сьогодні відповідно до положень чинного законодавства передбачені три форми права власності на землю: державна, комунальна та приватна. Правовий режим останніх визначений Конституцією України, Цивільним та Земельним кодексами, деякими іншими законодавчими актами. Державна власність являє собою вищу форму усуспільнення виробництва, привласнення і розподілу матеріальних і нематеріальних благ з метою реалізації державних і суспільних інтересів. Останні не завжди співпадають, оскільки відмінними є поняття держава і суспільство. Вона визнавалась як єдина форма власності до 1990 року. Право державної власності на землю – це суспільне явище, особливості якого виявляються у юридичному закріпленні можливостей держави здійснювати у визначеному законом обсязі правомочності володіння, користування, розпорядження земельними ділянками через систему правових норм, які регулюють виникнення, реалізацію і припинення відносин державної власності на землю. Об’єкти державної власності призначені для задоволення публічних інтересів держави, чи слугують забезпеченню виконанню державою своїх функцій. Держава набуває права власності на землю у разі: відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; прийняття спадщини; передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; конфіскації земельної ділянки. Управління об’єктами державної власності здійснюють: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об’єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі – уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об’єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук. Вперше правовий режим комунальної форми власності як самостійної форми був визначений у Конституційному договорі між Президентом України та Верховною Радою України від 1995 року. Право комунальної власності на землю слід розглядати як право територіальної громади володіти, раціонально, ефективно, а також за цільовим призначенням використовувати і розпоряджатися на свій розсуд, забезпечуючи земельні та інші інтереси як всієї громади в цілому, так і її структурних підрозділів, в межах закону належною їй землею як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Суб’єктом права комунальної власності визнається територіальна громада села, селища, міста, району в місті. Відповідно до законодавства, управління комунальною власністю здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: передачі їм земель державної власності; відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; прийняття спадщини; придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами Приватна форма власності була запроваджена ЗК 1990 року. На сьогодні чинний ЗК розмежовує приватну форму власності на землю громадян, іноземців, юридичних осіб та іноземних юридичних осіб. Право приватної власності на землю виникає на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель права державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані громадянам у користування; одержання у спадщину; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) внаслідок паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств. Питання про існування колективної власності на землю на сьогодні є доволі спірним. Це пов’язано з тим, що остання формально не передбачена в жодному чинному нормативному акті України. Однак, фактично вона продовжує існувати. Суб’єктами права колективної власності можна назвати: орендні підприємства; організації орендарів; товариства покупців; кооперативи; колективні підприємства й, у тому числі, колективні сільськогосподарські підприємства; споживчі товариства та їхні спілки; господарські товариства; спільні підприємства; об’єднання недержавних підприємств (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об’єднання); політичні партії, інші об’єднання громадян, релігійні організації та спілки цих структур. Автор прийшов до висновку про важливість інституту спільної власності на землю. Право спільної власності на землю в земельному праві України є окремим правовим інститутом, який належить до особливої частини цієї галузі права. Він має й власні принципи, що зумовили його формування: рівності всіх суб’єктів спільної власності, добровільності та взаємної згоди, забезпечення прав на землю, субсидіарності. Відповідно до ЗК земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Суб’єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади. У свою чергу, право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок; при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; за рішенням суду Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: подружжя; членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; співвласників жилого будинку.

Литература:1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 2. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 08.06.1995 № 1к/95-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 18, ст.133 3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356 4. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, ст.135 5. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 3-4, ст.27 6. Земельний кодекс УРСР від 08.07.1970 року Електронний ресурс – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2874а-07 7. Земельний кодекс України від 18.12.1990 № 561-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 10, ст. 98 8. Про власність: Закон України від 07.02.1991 № 697-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 20, ст.249 9. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, № 24, ст.170 10. Про управління об’єктами державної власності: Закон України від 21.09.2006 № 185-V // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 46, ст.456 11. Бірюкова Н.Н. Теоретико-правові аспекти визначення понять права власності та права державної власності в Україні // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». – 2012. – Том 25 (64). – № 2. – С. 121-128 12. Бобровська О.Ю., Замковий О.І. Комунальна власність як економічний базис формування, існування та розвитку місцевого самоврядування // Актуальні проблеми державного управління. – 2011. – № 1. – С. 76-82 13. Бондар О.Г. Право державної власності на землю в Україні: актуальні проблеми об’єктного складу // Вісник ЗНУ. Юридичні науки. – 2009. – № 2. – С. 115-120 14. Бондарчук Н.В. Право приватної власності на землю в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку Електронний ресурс – Режим доступу: www.конференция.com.ua/files/image/konf%2012/doklad_12_4_06.pdf 15. Гавіловський Р.В. Колективна власність у контексті цивільного та господарського законодавства // Трипільська цивілізація. – 2012. – № 8. – С. 26-30 16. Головінов О.М. Теорія і практика інституту державної власності в трансформаційній економіці // Наукові праці ДонНТУ. Серія економічна. – 2007. – Вип. 31-1. – С. 212-217 17. Дзера О.В. Інститут права власності за новим цивільним законодавством і європейські стандарти з охорони права власності // Університетські наукові записки. – 2005. – № 1-2. – С. 69-75 18. Дрозд О.Ю. Земля як об’єкт земельних відносин // Адвокат. – 2009. – № 1. – С. 24-26 19. Жданова О.С. Зарубіжний досвід управління державною власністю // Порівняльно-аналітичне право. – 2013. – № 4. – С. 108-110 20. Залєвська-Шишак А. Рол державної власності на етапі реформування економіки України // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. Економіка. – 2011. – Вип. 128. – С. 49-50 21. Захарова Т. Приватна власність у сучасному українському суспільстві: соціологічний вимір // Вісник КНТЕУ. Гуманітарні дослідження. – 2011. – № 3. – С. 117-128 22. Кириченко Ю.В. Право приватної власності за Конституціями України та європейських держав // Право і суспільство. – 2013. – № 3. – С. 27-34 23. Ковальчук Т.Г. Правові аспекти розмежування правового регулювання відносин, об’єктами яких виступають земельні ділянки та нерухому майно // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип. 67-69. – С. 12-15 24. Корнєєв Ю.В., Мацелик М.О. Земельне право: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 240 с. 25. Костяшкін І.О. До питання про зміну форм власності на землю в Україні // Університетські наукові записки. – 2006. – № 3-4. – С. 293-297 26. Кулинич О.П. Деякі питання визнання права приватної власності на земельні ділянки в Україні в умовах земельно-реєстраційної реформи // Часопис Київського університету права. – 2013. – № 2. – С. 273-277 27. Кулинич П.Ф. Земельна ділянка як об’єкт правових відносин: поняття, ознаки, види // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 3. – С. 215-219 28. Литвинець В.М. Право територіальної громади села щодо розпорядження землею: юридична природа та порядок здійснення // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 4. – С. 271-275 29. Мартин А.Г. Розмежування земель державної та комунальної власності: організаційно-методичний механізм // Землеустрій і кадастр. – № 3. – 2008. – С. 26-36 30. Мірошниченко А.М. Земельне право України: Підручник. – К.: Алерта, ЦУЛ, 2011. – 678 с. 31. Мірошниченко А.М. Правова природа та проблеми реалізації права на земельну частку (пай) // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. -2005. – Вип. 63-64. – С. 37-40 32. Мірошниченко А.М., Ріпенко А.І. Чи є в Україні землі комунальної власності? // Адвокат. – 2012. – № 2. – С. 6-10 33. Мороз Г.В. Право спільної сумісної власності на земельну ділянку: окремі питання // Збірник наукових праць викладачів Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. – 2012. – С. 156-162 34. Настіна О.І. Основні ознаки права державної власності на землю // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». – 2011. – Том 24 (63). – № 2. – С. 186-190 35. Настіна О.І. Юридична природа права державної власності на землю // Науковий вісник НУБіП України. Серія Право. – 2011. – Вип. 165. – С. 136-143 36. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України /за заг. ред. Г. Л. Знаменського, В. С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 756 с. 37. Непорушне право власності: українські реалії / М. Багній, О. Коваль, Л. Тарасенко, Т. Яцків. / За заг. ред. Т. Яцків. – Львів, 2012. – 276 с. 38. Носік В.В. Межі здійснення права власності на землю: теорія і практика // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». – 2012. – Том 25 (64). 2012. – № 1. – С. 141-150 39. Носік В. В. Право власності на землю Українського наро¬ду: Монографія. – Юрінком Інтер, 2006. – 544 с. 40. Пашков І.А. Земля як чинник соціального розвитку // Гуманітарний вісник ЗДІА. Філософія. – 2009. – Вип. 37. – С. 33-42 41. Петлюк Ю.С. Законодавчі та доктринальні підходи щодо проблеми визнання Українського народу суб’єктом права власності на землю Електронний ресурс – Режим доступу: http://elibrary.nubip.edu.ua/8628/1/pus.pdf 42. Підопригора Л.А. Соціальна функція державної власності в економіці України // Єдність навчання і наукових досліджень – головний принцип університету : збірник наукових праць звітно-наукової конференції викладачів університету за 2012 рік, 9-10 лютого 2013 року. – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2013. – С. 217-219 43. Пріцак І.Є. Право власності на землю Українського народу: міф чи реальність? Електронний ресурс – Режим доступу: http://nauka.jur-academy.kharkov.ua/download/konf_zem/88.pdf 44. Просєкін М.А. Принципи інституту спільної власності на землю як складової галузі земельного права України // Науковий вісник НУБіП України. Серія Право. – 2012. – Вип. 173. – С. 130-134 45. Процків О. Комунальна власність: особливості, проблеми та пріоритети реалізації управлінських рішень // Галицький економічний вісник. – 2010. – № 2.– С. 96-102 46. Прядка Т.М. Історичні аспекти формування приватної власності на землю Електронний ресурс – Режим доступу: http://www.sworld.com.ua/index.php/uk/economy-312/environmental-economics-and-the-environment-312/14320-312-716 47. Рибак В.А. Проблема розмежування земель державної та комунальної власності Електронний ресурс – Режим доступу: http://nauka.jur-academy.kharkov.ua/download/konf_zem/95.pdf 48. Ромовська З.В. Проблеми захисту права власності фізичної особи // Вісник Академії адвокатури України. – 2009. – № 2. – С. 5-10 49. Свірідов І.І. Правові засади розвитку комунальної власності у структурі економічної основи місцевого самоврядування // Теорія і практика державного управління. – 2011. – № 3. – С. 3-9 50. Семчик В. І. Земельне право України : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В. І. Семчик, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. – 600 с. 51. Сидор В.Д. Публічна земельна власність // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. 2013. – Вип. 644. – С. 96-100 52. Сичевська А.М. Способи захисту права власності: окремі питання теоретико-правового характеру // Часопис Київського університету права. – 2012. – № 2. – С. 231-234 53. Сурженко О.А. Засоби фіксації переходу права власності за договором Електронний ресурс – Режим доступу: http://nauka.jur-academy.kharkov.ua/download/el_zbirnik/2.2013/8.pdf 54. Тарасенко О.С. Структурування власності: еволюція процесу // Наукові праці ДонНТУ. Серія економічна. – 2006. – Вип. 30. – С. 22-30 55. Тітаренко А.А. Право власності в об’єктивному та суб’єктивному розумінні // Становлення та розвиток правової держави: проблеми теорії та практики: матеріали науково-практичної конференції. – Миколаїв : НУК, 2011. – С. 108-111 56. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 1. – 736 с. 57. Шевирін А.О. Підстави виникнення, здійснення та припинення права спільної власності, зокрема шляхом укладення правочинів про поділ та виділ нерухомого майна // Вiсник Одеського нацiонального унiверситету. Правознавство. – 2008. – Том 13. – Вип. 10. – С. 61 – 70 58. Шемшученко Ю.С., Кулинич П.Ф. Розмежування земель державної та комунальної власності: потрібен новий закон // Наука та інновації. – 2010. – Т. 6. – № 2. – С. 87-93 59. Шеремет А. П. Земельне право України: навч. пос. для студ. вищ. навч. закл.. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 632 с. 60. Шульга М. В. Правові проблеми формування комунальної власності на землю / М. В. Шульга // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2003. – № 6. – С. 81–92. 61. Яворська О. С. Правове регулювання відносин власності за цивільним законодавством України : навчальний посібник / О. С. Яворська. – К. : Атіка, 2008. – 256 с.