Демократичний транзит на прикладі країн Прибалтики (Естонія, Латвія, Литва)

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕМОКРАТИЧНОГО ТРАНЗИТУ 8 РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДЕМОКРАТИЧНОГО ТРАНЗИТУ (НА ПРИКЛАДІ ЕСТОНІЇ, ЛАТВІЇ, ЛИТВИ) 29 РОЗДІЛ 3. ДЕМОКРАТИЧНИЙ ТРАНЗИТ В ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇНАХ 47 ВИСНОВКИ 68 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 71

Вступление:Актуальність теми дослідження. Пострадянську Україну доцільно віднести до групи країн з незавершеним демократичним транзитом. Гібридний політичний режим дозволив досягти стабільності, але не довготривалої і не забезпечує умови для інтенсивного розвитку. Проблеми модернізації багато в чому обумовлені конфігурацією політичних інститутів і, на думку багатьох дослідників без демократичних перетворень не можуть бути вирішені. Істотну, якщо не ключову роль політики у здійсненні модернізаційного ривка визнають також представники ліберального крила правлячої еліти, у виступах яких основним напрямком суспільно-політичного розвитку сучасної України заявлено побудова демократичного суспільства. Таким чином, дослідження досвіду зарубіжних країна у процесі переходу до консолідованої демократії є достатньо важливим. Актуальність теми дослідження також обумовлена складністю і суперечливістю сучасних політичних процесів, викликаних падінням колишніх тоталітарних/авторитарних режимів і виникненням нових самостійних держав, які вступили на шлях встановлення і зміцнення демократії в умовах трансформації політичної системи суспільства. У світлі нових політичних реалій актуальний і проблематичний процес трансформації політичної системи суспільства до консолідованої демократії, з якої починається ґрунтовне закріплення демократичних інститутів і процедур, перетворення досягнень демократії в незворотні. Проблема консолідації демократії продовжує залишатися досить значущою, оскільки процес перетворення політичної системи в демократичну передбачає її реформування шляхом встановлення та подальшого зміцнення відповідних політичних інститутів і політичних практик. Консолідація демократії нерідко стає підсумком процесу демократизації тієї чи іншої країни. Однак внаслідок внутрішніх і частково зовнішніх умов розвитку суспільства, які постійно змінюються процес демократизації в певній державі не обов’язково може завершитися установою консолідованої демократії. Так, сучасні демократичні процеси в державах Центрально-Східної Європи, особливо на пострадянському просторі, при проходженні етапу переходу до демократії на шляху до її консолідації натрапили на серйозні системні проблеми: невідповідності і неефективності політичних інститутів, нелегітимності нової влади, патріархальності політичної культури, фрагментації і поляризації громадянського суспільства, ідеологічної нетерпимості, конфесійних та етнічних конфліктів в суспільстві. Всі названі перешкоди , що виникли всередині держави, у своїй сукупності або окремо не сприяють досягненню стану консолідованості нового режиму і підвищення якості демократії. В деякій мірі проблеми консолідації демократії зберігаються в Естонії та Україні. Відсутність єдиної наукової методології, в рамках якої можна осмислити процеси демократизації в країнах посткомуністичного і пострадянського світу, і механічне копіювання основних положень західної теорії транзиту також не дозволяють стверджувати про успішні перспективи консолідації демократії в країнах Центрально-Східної Європи. Проте, в кінці XX – початку XXI століття після політичних революцій і краху колишніх недемократичних режимів очевидною є поява на політичній карті світу нових незалежних держав. При певній соціальній підтримці та зовнішньому міжнародному сприянню ключові політичні еліти перетворюють політичні інститути і встановлюють демократичні норми і правила у суспільстві. Таким чином, актуальність вибору даної теми зумовлена об’єктивними політичними процесами інституціональних і соціокультурних трансформацій в результаті краху колишніх режимів нових держав. Суспільно-політичні перетворення, які тривають в країнахСхідної Європи та країнах пострадянського простору протягом останніх 15–17 років, з новою силою поставили перед політичною наукою такі питання: що спричиняє падіння автократичних режимів, як відбувається цей процес, наскільки тривалим є шлях поставтократичних суспільств до демократії та вільного ринку, і чи взагалі коректно говорити про демократичний вектор трансформаційних процесів як про єдиноможливий. Іншими словами, динамічні соціально-економічні та політичні зміни, що відбулись в цих країнах протягом зазначеного періоду, надали таку кількість емпіричного фактажу, яка потребувала комплексного теоретичного осмислення, встановлення причинно-наслідкових зв’язків між тими чи іншими подіями та їхнього логічного обґрунтування. Усе це пропонує один із напрямів політичної науки – транзитологія. Визначена нами проблема є практично недослідженою вітчизняноюполітичною наукою. В її рамках ми знаходимо лише розробки, що осмислюють ті аспекти протікання посткомуністичного політичного процесу (переважно в Україні), які становлять предмет аналізу транзитології(наприклад, А. Колодій, Ф. Рудич, О. Долженков), тоді як комплексні дослідження становлення та розвитку самої транзитологічної парадигми у вивченні суспільно-політичних трансформацій відсутні. Дещо кращою у цьому плані є ситуація в російській політології, передусім завдяки цілій низціпублікацій в таких наукових журналах, як «Политические исследования» («Полис»), «Политическая наука», «Общественные науки и современность. Окрім того, хотілося б виділити розробки, здійснені провідними спеціалістами Московського Центру Карнегі, які вийшли або окремими працями, або в межах журналу «Pro et Contra», а також монографій А. Циганкова, В. Гельмана, А. Мельвіля. Найбільша робота у цьому напрямі здійснена західними дослідниками. Про ступінь їхньої зацікавленості транзитологічною парадигмою (в тому числі і з погляду її заперечення), особливо в контексті актуальних суспільно-політичних перетворень в Східній Європі та країнах колишнього СРСР, може свідчити хоча б наявність низки спеціалізованих періодичних видань, таких як: Journal of Democracy, Journal of CommunistStudiesandTransitionPolitics, CommunistandPost-CommunistStudies, атакожвеликакількістьмонографій та колективних розвідок, що аналізують трансформації в зазначеному регіоні. Однак особливу увагу в контексті нашого дослідження слід звернути на праці саме тих дослідників, з чиїми іменами пов’язано зародження, становлення та розвиток транзитологічної парадигми. Насамперед йдеться про Д. Растоу, Ф. Шміттера, Т. Карл, Г. О’Доннелла та А. Пшеворського. Метою дослідження виступає аналіз демократичних транзитів на пострадянському просторі. Завдання роботи: 1) дослідити теоретично-методологічні засади демократичного транзиту; 2) проаналізувати особливості демократичного транзиту (на прикладі Естонії, Латвії, Литви); 3) визначити демократичний транзит в пострадянських країнах. Об’єктом дослідження є сутність консолідації демократії в контексті трансформації політичної системи суспільства. Предметдослідження – аналіз інституціональних і соціокультурних змін перехідної політичної системи суспільства, що дозволяє сформулювати стратегію встановлення консолідованої демократії в нових демократичних державах. Методологія дослідження. Робота ґрунтується на застосуванні в комплексі загальнонаукових, приватно-наукових і спеціально юридичних методів пізнання. Зокрема були використані методи дедукції та індукції, аналізу та синтезу, історичний, описовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний та нормативно-юридичний методи, і ін. Структура дослідження обумовлена метою та предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку та складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.  

Выводы:Консолідація демократії постає як один з автономних етапів зміцнення демократичного режиму. Для опису і пояснення різних форм зміцнення демократії в науковому дискурсі виникли нові концепти (транзит, трансформація, інституціоналізація, поглиблення, якість, консолідація), які до цих пір залишаються предметом спору дослідників. Консолідація демократії постає не тільки як багатопланове явище демократії, але і як багатозначне наукове поняття, зміст якого розширювався, піддавався незначним і кардинальним змінам протягом усього XX століття. З метою виявлення сутності консолідації демократії необхідно визначити її внутрішні та зовнішні фактори, оскільки спочатку саме вони можуть або сприяти, або перешкоджати зміцненню відповідних інститутів і процедур: 1) тривалість здійснення переходу до демократії, знаходження країни в «третій хвилі » демократизації; 2) наявність ефективних державних інститутів; 3) розвиток громадянського суспільства і демократичної культури (роль громадських організацій та політична соціалізація громадян); 4) формування сильних, зрілих політичних партій, наявність інституціоналізованої, єдиної партійної системи; 5) розширення лав політичної еліти, її навчання (формування демократичної політичної еліти); 6) роль міжнаціональних явищ, регіоналізму неурядових організацій, держав. Різноманітні зовнішні фактори можуть як обмежувати, так і прискорювати або стимулювати події в процесі демократичної консолідації. Процеси демократичного переходу та консолідації демократії в розглянутих регіонах після краху Радянського Союзу, незважаючи на одночасність деяких політичних подій початку 1990-х років (зокрема, падіння комунізму), протікали не рівномірно. Наприклад, для країн Центральної Європи перспективи демократизації відкрилися набагато раніше, ніж для колишніх, радянських республік (Естонії, Литви). Процеси будівництва демократій у Східній Європі (колишні республіки Радянського Союзу) відрізнялися від відповідних подій в інших країнах посткомуністичного світу, незважаючи на загальні перешкоди, що виникли на шляху до переходу від недемократичних режимів. На початку 1990-х років перспективи консолідації демократії для таких східноєвропейських держав, як Естонія, Латвія, Литва. Крім того, аналіз процесу демократизації в цих країнах виявив ряд відмінностей і всередині колишніх радянських республік. Про консолідацію демократії в Естонії можна стверджувати за наявності певних критеріїв: проведення вільних виборів, розвиток парламентаризму, наявність єдиної партійної системи, забезпечена міжнародна підтримка завдяки інтеграції в ЄС і НАТО. Але за наявності проблеми громадянства і національних меншин питання про зміцнення демократії ставиться під сумнів. Хоча, ймовірно, в рамках даної проблеми вже виявляється питання про якість демократії. Проте, набуття національної єдності як невід’ємної умови міжрежимного переходу, носило в Балтійських країнах специфічний характер протиставлення радянського досвіду. Для Латвії та Естонії (меншою мірою для Литви) властива, так званаетнічна демократія». Набуття свободи вираження етнічної ідентичності сприймається у свідомості елітних і масових груп як результат демократизації. Досвід посткомуністичної трансформації держав Балтійського субрегіону Європи пов’язаний з процесами зовнішньої і внутрішньої десуверенизації(спостерігається асиметрія розвитку демократії та збереження суверенітету). Стійкість демократій у Прибалтиці забезпечується функціональністю відносин між законодавчими і виконавчими органами влади, розгалуженою політичної інфраструктурою, укоріненням парламентських традицій. Разом з тим, становленню політичної системи погоджувального (консенсусного) типу перешкоджає негативна мобілізація суспільства, що виражається, зокрема, в наявності невирішених етнополітичних конфліктів і обмеженому представництві інтересів міноритарних етнічних груп. Таким чином, причини запізнілого процесу демократизації в колишніх радянських республіках почасти з’ясовні тривалим існуванням колишнього тоталітарного режиму, розпад якого виявив значні проблеми ідеологічного та духовного вакууму, моральної деградації, нігілізму і спотворення. Також на початку переходу від недемократичного режиму в нових пострадянських державах політико-економічний перехід супроводжувався тривалим формуванням нації і держави. Порівняння результатів демократизації держав Центрально-Східної Європи, з одного боку, підтверджує виявлення в рамках дослідження критерії консолідації демократії (Естонія), а, з іншого боку, спростовує деякі ознаки, на підставі яких можна стверджувати про консолідацію демократії. Таким чином, виявлені критерії консолідації демократії часто не відповідають реальним політичним подіям. Демократія постає перед нами не тільки як своєрідна система політичного правління, але і як загальнолюдська норма. Справжнє значення трансформації політичної системи суспільства в бік консолідованої або неконсолідованої демократії можна визначити з урахуванням реальних передумов формування даної політико-владної системи і тенденцій прийдешнього її розвитку.

Литература:1. Баранов Н. А. Трансформации современной демократии : учеб. пособие / Н. А. Баранов. – СПб. : Балт. гос. техн. ун-т, 2006. – 215 с. 2. Безрук О. О. Політична мобільність в умовах демократичного транзиту в сучасній Україні / О. О. Безрук ; В.о. Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. – Луганськ : Б. в., 2012.– 18 с. 3. Бєльська Т. В. Демократичний транзит: специфічна риса сучасного суспільно-політичного процесу Електронний ресурс / Т. В. Бєльська. – Режим доступу : Contributorshttp://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/20082/doc/1/09. Pdf 4. Бжезінський З. Вибір: світове панування чи світове лідерство / З. Бжезінський ; пер. з англ. А. Іщенка. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 203 с. 5. Бортніков В. І. Волинь в умовах демократичної трансформації (кінець ХХ – початок ХХІ століття): кол. моногр. / В. І. Бортніков, Н. Н. Коцан, Н. В. Павліха та ін.; за заг. ред. В. І. Бортнікова. – Луцьк : Східноєвропейський нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 656 с. 6. Василенко И.А. Политология : учебник для бакалавров / И. А. Василенко. – 4-е изд., перераб. и доп. – Москва : Юрайт, 2013. – 423 с. 7. Васович В. Переход к демократии в посткоммунистических странах / В. Власович // Социология и политология: Вестн. Моск. ун-та. – 1998. – № 2.– С. ЗЗ–42. 8. Гайданка Є. Характеристика системно-процесуальних внутрішньополітичних трансформацій Угорщини, Польщі та Словаччини у посткомуністичну епоху (на основі аналізу емпіричного індексу демократизації Бертельсмана) / Євгеній Гайданка // Альманах «Грані» : науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. Розділ «Політологія». – липень–серпень 2010. – №4 (72). – С. 160–166. 9. Давимука С. Політичні режими сучасності та перехід до демократії / С. Давимука, А. Колодій, Ю. Кужелюк та ін. – Л. : НАН України, 1999. – 166 с. 10. Даймонд Л. Консолідація демократії і політична культура / Л. Даймонд // Демократія: антологія / упоряд. О. Проценко. – К. : Смолоскип, 2005. – С. 882–942. 11. Данн Дж. Демократия как фантом, мечта и реальность / Дж. Данн ; под ред. В.Л. Иноземцева // Демократия и демократизация: К дискуссии о вызовах XXI века. – М. : Европа, 2010. – С. 23–40. 12. Дармограй Н. Культура влади трансформаційного періоду / Н. Дармограй // Вісник НАДУ. – 2005. – № 1. – С. 39–50. 13. Дейшле В. А. Политология : учеб.пособие / В. А. Дейшле ; под общ. ред.проф. М. Г. Штракса. – 3-е изд.,перераб. и доп. – М. : МАДИ, 2013. – 170 с. 14. Демократический транзит: модели развития стран южного кавказа / В. А. Кулик, В. М.Якушик, Е. Е. Синдеева, А. Н. Жуган ; под общ.ред. В. А. Кулик. – К. : ЦИПГО, 2013. – 234 с. 15. Дергачев А. Становление и развитие демократического консенсуса Текст / А. Дергачев // Президентские выборы и Оранжевая революция: влияние на трансформационные процессы в Украине / Фонд им. Фридриха Эберта; под ред. Г. Курта и др. – К., 2005. – С. 34–51. 16. Добреньков В. И. Основы политологии. Консервативный взгляд : учеб. пособие для вузов / В. И. Добреньков, С. О. Елишев. – Москва : Акад. Проект ; Альма Матер, 2013. – 311 с. 17. Зазнаев О. Индексный анализ полупрезидентских государств Европы и постсоветского пространства / О. Зазнаев // Полис. – № 2. – 2007. – С. 56–67. 18. Зеленько Г. Політична «матриця» громадянського суспільства (досвід країн Вишеградської групи та України) / Г. Зеленько. – К. : «Знання України», 2007. – 336 с. 19. Зеленько Г. І. Україна і Польща: моделі політичної модернізації : дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / Галина Іванівна Зеленько. – К., 2001. – 190 с. 20. Золотых М. В. Особенности постсоветского демократического транзита / М. В. Золотых // Вестн. Воронеж. ин-та экономики и социального управления. – Воронеж : ВИЭСУ, 2007. – Вып. 2–3 – С. 19–21. 21. Камінський Є. Є. Світ переможців і переможених. Міжнародні відносини і українська перспектива на початку ХХІ ст. / Є. Є. Камінський. – К. : Центр вільної преси, 2008. – 336 с. 22. Карл Т. Л. Демократизация: концепты, постулаты, гипотезы / Т. Л. Карл, Ф. Шмиттер // Полис. – 2004. – № 4. 23. Карозерс Т. Ошибка теории поэтапной демократизации / Т. Карозерс // Pro et Contra. – 2007. – янв-фев. – С. 85–102. 24. Красин Ю. А. Метаморфозы демократии в изменяющемся мире / Ю. А. Красин // Полис. – 2006. – № 4. 25. Латигіна Н. Шляхи та структурні фази демократизації суспільства / Н. Латигіна // Політичний менеджмент. – 2005. – № 2. – С. 68–77. 26. Макаренко Б. Консолидация демократии: детские болезни постсоветских государств / Б. Макаренко // Полития. – 2003. – № 4 (27). 27. Макаренко Б. Посткоммунистические страны: некоторые итоги трансформации / Б. Макаренко // Полития. – 2008. – № 3 (50). – С. 105–125. 28. Макаренко Б. И. Консолидация демократии: «детские болезни» постсоветских государств Электронный ресурс / Б. И. Макаренко. – Режим доступу : http://www.politnauka.org/library/dem/makarenko 29. Марчак О. М. Демократичний транзит у посткомуністичних країнах: теоретико-методологічні й прикладні аспекти: дис. … канд. політ. наук : 23.00.02 / О. М. Марчак. – Одеса, 2007. 30. Мачкув Е. Демократия, авторитаризм, тоталитаризм – устарела ли эта триада в учении о формах правления? Электронный ресурс / Е. Мачкув: http://www.data.minsk.by/opensociety/1.01/8.htm 31. Медушевский, А. Перспективы дуализма. Очерк политичской трансформации Электронный ресурс // Вестник Европы. – 2008. – № 24. – Режим доступу : http://magazines.russ.ru/vestnik/2008/24/me7.html. 32. Мельвиль А. Ю. Демократические транзиты (теоретико-методологические и прикладные аспекты) / А. Ю. Мельвиль. – М., 1999. – С. 39–46. 33. Мельвиль А. Ю. Условия демократии и пределы демократизации / А. Ю. Мельвиль, Д. К. Стукал // Полис. – М., 2011. – № 4. – С. 164–183. 34. Митко А. М. Концепт інформаційної демократії у сучасній політичній науці / А. М. Митко // Сучасна українська політика. Політики та політологи про неї. – 2011. – Вип. 24. – С. 15–24. 35. Новакова О. Авторитарні і демократичні моделі політичної модернізації Електронний ресурс / О. Новакова. – Режим доступу : http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=61&c=1336 36. Общественные трансформации в странах Центральной и Юго-Восточной Европы (90-е гг. ХХ в. – начало ХХI в.) / Отв. ред. Ю. С. Новопашин. – М. : Институт славяноведения РАН, 2008. – 352 с. 37. Основи загальної та воєнної політології: підручник / М. В. Цюрупа; B. C. Ясинська ; під загальною ред. В. М. Телелима. – К. : Кондор-Видавництво, 2013. – 512 с. 38. Оффе К. Дилемма одновременности: демократизация и рыночная экономика в Восточной Европе / К. Оффе // Повороты истории. Постсоциалистические трансформации глазами немецких исследователей. – В 2 т. – Т.2 : Постсоциалистические трансформации в сравнительной перспективе. – СПб., М., Берлин, 2003. – С. 9. 39. Політологія: Конспект лекцій – Дніпропетровськ: НМетАУ, 2013. – 112 с. 40. Политология : учебник / В. И. Буренко , В. Г. Ледяев , В. В. Меркулов , и др., ред. В. И. Буренко – М. : КНОРУС , 2012. – 387 с. 41. Политология : учебник для студ. вузов / В. К. Батурин, В. П. Ратников, Э. В. Островский, и др. , ред. В. К. Батурин – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : ЮНИТИ-ДАНА , 2012. – 567 с. 42. Политика : XXI век : инновационные технологии : монография / М. Г. Анохин и др. ; под общ. ред. М. Г. Анохина, В. М. Платонова, О. Е. Гришина. – Москва : Рос. ун-т дружбы народов, 2013. – 434 с. 43. Политический атлас современности. Опыт многомерного статистического анализа политических систем современных государств / А. Ю. Мельвиль, М. В. Ильин, Е. Ю. Мелешкина и др. – Москва : МГИМО-Университет, 2007. 44. Пшеворский А. Переходы к демократии / А. Пшеворский // Політологія: хрестоматія. – К. : Наукова думка, 2004. – С. 385–406. 45. Промежуточные итоги и некоторые особенности постсоветских трансформаций. Лекция Андрея Рябова на проекте «Публичные лекции Полит.ру» Электронный ресурс / Андрей Рябов. – Режим доступа : http://polit.ru/lectures/2010/08/12/ riabov.html 46. Радченко О. Демократичний транзит, як механізм реформування державного управління: світові моделі та проблеми застосування / О. Радченко // Науковий вісник: Демократичневрядування. – 2009. – Вип. 3. – С. 65−72. 47. Радченко О. В. Сучасні політичні інститути та процеси в умовах реформування політичної системи України: Програма та методичні рекомендації для слухачів за спеціальністю «Державне управління» / О. В. Радченко укл. В.В. Лісничий. – Харків : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. – 22 с. 48. Растоу Д. Переходы к демократии: попытка динамической модели / Д. Растоу // Полис. – 1996. – № 5. – С. 34–39. 49. Растоу Д. Переходы к де мократии: попытка динамической модели // Вся политика: хрестоматія / Д. Растоу ; сост. В. Д. Нечаев, А. В. Филиппов. – М. : Изд-во «Европа», 2006. 50. Романюк О. І. Від тоталітаризму до демократії та національної державності: системний аналіз посткомуністичних трансформацій / О. І. Романюк. – Харків : ХДАК, 2011. – 376 с. 51. Романюк О. І. Посттоталітарна трансформація як специфічний тип демократичного транзиту / О. І. Романюк // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. «Питання політології». – Вип. 3. – 2001. – № 518. – С. 71–78. 52. Романюк О. І. Праві та ліві тоталітарні режими: спільне і специфічне / О. І. Романюк // Нова політика. – 2002. – №1. – С. 55–59. 53. Романюк О. І. Проблема типологізації політичних режимів в контексті аналізу демократичних транзитів / О. І. Романюк // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. «Питання політології». – Вип. 4. – 2002. – № 555. – С. 16. 54. Соловьев А. И. Политология : политическая теория. Политические технологии : учебник для студентов высш. учеб. заведений / А. И. Соловьев. – 2-е изд., перераб. и доп. – Москва : Аспект Пресс, 2013. – 574 с. 55. Сравнительная политология постсоветского пространства : учебное пособие. – Таллинн : Евроакадемия, 2012. 56. Сравнительная политика. Основные политические системы современного мира / Под. общ. ред. В. С. Бакирова, Н. И. Сазонова. – Х. : Харьков. нац. Ун-т им. В. Н. Каразина, 2005. – 437 с. 57. Телешун С. О. Основи публічної політики та управління : навч. посіб. / авт. кол. : С. О. Телешун, С. В. Ситник, І. В. Рейтерович та ін. ; за заг. ред. С. О. Телешуна, д. політ. н., проф. – К. : НАДУ, 2011. – 312 с. 58. У пошуках правильної парадигми: Концептуальні перспективи посткомуністичного переходу у країнах Східної Європи / За ред. Д. Гузіни. – Київ: вид-во «Ай Бі», 2003. – 342 с 59. Фисун А. А. Демократия, неопартимониализм и глобальные трансформации : монография. / А. Фисун. – Х.: Константа, 2006. – 352 с. 60. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века / С. Хантингтон. – М., 2003. 61. Хейвуд Э. Политология : учеб. для студ. вузов / Э. Хейвуд ; пер. с англ.. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 544 с. 62. Шипунов Г. Теоретико-методологічні засади аналізу сучасного авторитаризму (на прикладі Росії та Білорусі) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / Г. Шипунов. – Львів, 2007. – 16 с. 63. Burnell P. 2004. Political Strategies of External Support for Democratization / P. Burnell. – Foreign Policy Analysis, № 1. 64. Chirot D. 2009. Does Democracy Work in Deeply Divided Societies? / D. Chirot. – Z. Barany and R.G.Moser (еds.). Is Democracy Exportable? Cambridge, New York: Cambridge University Press. 65. Diamond L. Thinking about Hybrid Regimes / L. Diamond // Journal of Democracy. – 2002. – Vol. 13. – № 2. 66. Epstein D. L. Democratic Transitions / D. L. Epstein, R. Bates, J. Goldstone, I. Kristenza. – American Journal of Political Science, July. 67. Gulczy?ski M. Trzy fazy przemian ustrojowych w Polsce: inicjacja-transformacja-konsolidacja / M. Gulczy?ski // Szanse i zagro?enia procesu konsolidacji systemu politycznego III Rzeczypospolitej Polskiej ; J. Kuci?ski (red.). – Warszawa : Wy?sza szko?a Ekonomiczna w Warszawie, 2005. – S. 13–46. 68. Karatnysky A. Nations in Transit. Civil Society, Democracy, and Markets in East Central Europe and the Newly Independent States / A. Karatnysky, A. Motyl, A. Schnetzer. – New Brunswick, 2002. 69. McFaul M. The Fourth Wave of Democracy and Dictatorship: Noncooperative Transitions in the Postcommunist World / M. McFaul // World Politics. – 2002. – Vol. 54. – P. 212–244. 70. Przeworski A. Democracy and the Limits of Self-Government / A. Przeworski. – Cambridge University Press, 2010 – 200 p. 71. Zakaria F. The Future of Freedom: Illiberal Democracy at Home and Abroad / F. Zakaria. – N.Y., 2003.