Поиск по каталогу
расширенный поиск
Украина, г.Киев
тел.: (066)772-50-34
(098)902-14-71
(093)107-18-04

email: info@7000.kiev.ua
Різне»

Редагування реферативних текстів

Карточка работы:62802
Цена:
Тема: Редагування реферативних текстів
Предмет:Різне
Дата выполнения:2008
Специальность (факультет):Редактування
Тип:Контрольна робота
Задание:
ВУЗ:Національний Технічний Університет України "Київський політехнічний інститут" (НТУУ "КПІ")
Содержание:Вступ 3 1. Суть процесу реферування 9 2. Помилки, пов’язані зі згортанням інформації 16 3. Логічні операції, пов’язані з процесом реферування 23 4. Визначення реферату 29 5. Функції реферування 37 6. Види рефератів 43 7. Структура рефератів 49 Висновки 57 Список використаних джерел 60
Курс:6
Реферат:
Язык:укр
Вступление:Протягом останніх трьох століть у світі склалася усталена система наукової комунікації, що базується, головним чином, на використанні наукової літератури. У науці комунікації відіграють особливу роль, бо вони є не тільки необхідною умовою індивідуальної наукової діяльності, а й її системоутворювальним механізмом. Через них праці окремих учених поєднуються в наукові галузі, напрями та дисципліни, а розрізнені елементи наукового знання будують цілісну систему. Від ефективності та швидкодії наукових комунікацій істотно залежить уся професійна діяльність наукового співтовариства. Кожна нова форма комунікацій, яка з'являлася протягом усієї історії розвитку науки, забезпечувала прискорення обміну інформацією. З цією метою розроблялися засоби, що допомагали ученим і фахівцям стежити за змістом світової наукової літератури та своєчасно відбирати з усього масиву необхідні матеріали. Така потреба була обумовлена експоненціальним збільшенням кількості опублікованих наукових документів і посиленням диференціації (спеціалізації) та інтеграції сучасної науки. Швидкому розвитку науки сприяла поява перших наукових журналів спочатку в Західній Європі (60-ті роки XVII ст.), а потім у Росії (20-30-ті роки XVIII ст.), які швидко стали основним засобом фіксації та розповсюдження результатів наукових досліджень, особливо в галузі природничих наук і медицини. Саме з їх виникненням пов'язана практика становлення реферативної періодики. Потреба в оперативному засобі інформування вчених викликала заснування в 1665 р. перших наукових журналів: "Journal des Scavants" ("Журнал учених", Париж) і "Philosophical Transactions of the Royal Society" ("Філософські записки", Лондон). Сторінки їх були заповнені не стільки статтями, скільки повідомленнями про нові книги, що містили оцінку й короткий виклад змісту. Ці повідомлення, елементами яких були цитати оригінального тексту, називалися екстрактами. Так з'явилася концепція, що вже на початку свого існування наукові журнали мали і реферативний характер. Журнали реферативного типу виникли з метою впорядкування масиву публікацій, який постійно збільшувався, підкреслював наукознавець Д. Прайс. Цілком слушними виявляються міркування російського дослідника А. Н. Кулика стосовно трансформації системи наукової комунікації. Вчений зазначає, що в XVI ст. основну роль в обміні інформацією відігравали книги. Наприкінці XVIII ст., з прискоренням темпів розвитку науки, книги передають значну частину своїх комунікативних функцій оперативнішій формі наукових публікацій — журналам. До 1800 р. у світі виходило вже близько 700 наукових та медичних журналів. У XIX ст. стаття стає основною одиницею професійної наукової комунікації. Зростаючий потік статей, які друкувалися вже в 10 тис. журналів, у свою чергу, спричинив появу системи реферування. Функцію ознайомлення, яку в XIX ст. виконували статті відносно книг, почали здійснювати реферати та бібліографія щодо статей. Реферативні видання стають ефективним засобом, який дозволяє стежити за найновішими досягненнями, відображеними у наукових публікаціях. Формування спеціалізованих реферативних служб і журналів почалося в світі наприкінці XVIII — першій половині ХІХ ст. Це було пов'язано з успіхами фізико-математичних, хімічних і технічних наук та зростанням обсягів відповідної літератури. У другій половині ХІХ ст. прискорений розвиток біології та медицини сприяв створенню реферативних органів у цих галузях знань. Швидкими темпами відбувався розвиток реферативної періодики у Німеччині та США. 1830 року почав виходити перший німецький РЖ з хімії "Pharmaceutisches Centralblatt" (за назвою "Chemisches Zentralblatt" виходив до 1969 р.), 1907 року — американський "Chemical Abstracts", 1926 року — англійський "British Chemical Abstracts". У галузі медицини та біології широка мережа "Jahresbericht" і "Zentralblatt" (видавнича фірма Ю. Шпрінгера) значно переважала американські видання, найвідомішим з яких був "Biological Abstracts". Останній зберіг своє значення і до нашого часу. У галузі фізики близьким до німецького "Physikalische Berichte" за своєю якістю було англійське видання "Science abstracts" (серія А — фізика). Після Другої світової війни німецька реферативна періодика виявилася повністю знищеною. В інших країнах Західної Європи та США реферативна справа також зазнала значної шкоди, але скоро відновила втрачені позиції. Першу спробу створити єдине реферативне видання для відображення літератури з природничих і філософських наук було здійснено у Франції через публікацію РЖ "Bulletin analytique" (1940 р.). 1951 року за ініціативою ЮНЕСКО починає виходити "International political science abstracts", де містяться реферати літератури з суспільних наук 106, с. 81-82. Західноєвропейську реферативну періодику 30–40-х рр. відрізняла порівняно вузька галузева спеціалізація, невеликий обсяг інформації (від декількох сот до 4-х тис. рефератів на рік). Навіть найбільші реферативні служби відбивали до 0,5 млн. документів світового довідково-інформаційного потоку зі своєї тематики. Тільки в половині РЖ поряд зі статтями реферувалися книги; третина приділяла увагу дисертаціям; чверть — патентам. Були відсутні РЖ з астрономії, метеорології, деяких розділів ботаніки, зоології тощо. З іншого боку — існував значний паралелізм і дублювання в галузі біологічних й медичних наук. Спроби організації реферативної справи в Росії пов'язані з іменем М. В. Ломоносова. 1758 року ним було підготовлено програму організації щотижневого РЖ в проекті "Санкт-Петербурзьких відомостей", де передбачалося друкувати скорочені перекази творів з їх оцінкою для швидшого ознайомлення вчених з новими книгами. У 60–80-ті рр. ХІХ ст. на сторінках провідних наукових і технічних журналів з'являються спеціальні реферативні розділи. Їх активними організаторами й учасниками були визначні російські науковці О. О. Борзов, О. М. Бутлеров, Д. І. Менделєєв та ін. Виникнення основних спеціалізованих РЖ у СРСР припадає на 30 – 40-ві рр. ХХ ст., але ще 1921 року для проведення інформаційно-бібліографічної діяльності було утворено Бюро іноземної науки та техніки (БІНТ). Саме цією установою організовано видання першого наукового радянського РЖ з технічної літератури. Здійснити самостійне реферування великої кількості літератури у галузі техніки було не під силу співробітникам БІНТу і тому використовувалися зарубіжні покажчики (наприклад, "Technische Zeitschriftenschau" та бібліографічні розділи фахових журналів). Шляхом розписування цих джерел було сформовано велику картотеку (до півмільйона карток), яка вміщувала описи та реферати журнальних статей. Систематизований за основними галузями техніки (гірнича справа, будівництво, електротехніка, організація виробництва) матеріал цієї картотеки слугував базою для випуску "Реферативного указателя технической литературы". Цей перший радянський реферативний технічний журнал видавався тиражем 250 примірників і розсилався по установах і підприємствах країни. У цей же час виходив ще один РЖ — "Сообщения о научно-технических работах в республике" (1920-1932), де бібліографувалися та реферувалися неопубліковані праці. 1928 року було створено Комісію з укладання та видання реферативних щорічників "Научная литература СССР", більш відомих під назвою "Индексы". Завданням цієї Комісії було реферування всієї радянської літератури. Планувалося щорічно випускати п'ять томів з основних галузей знань: суспільні науки, природознавство, техніка, медицина та сільське господарство. Було видано ряд томів, здебільшого з медицини та техніки. Але на шляху подальшого розвитку цього починання з'явилися серйозні труднощі. Основною серед них була відсутність безпосереднього та органічного взаємозв'язку між апаратом "Индексов" і всією системою науково-дослідних установ країни. Із самого початку розвитку радянської реферативної періодики з техніки було запропоновано створити систему реферативних видань, які б виходили певними серіями. У 1931-1933 рр. починає виходити серія журналів "За овладение техникой" (ЗОТ). В Україні у цей же час здійснено спробу видавати спеціальні покажчики літератури для фахівців, анотації в яких наближалися за своїм характером до рефератів, у них розкривалися проблематика і цінність рекомендованої літератури. З 1927 року реалізовано публікацію оглядів наукової літератури, що вийшла за рік, в яких підбивалися підсумки розвитку окремих галузей знань. У створенні їх брали участь видатні вчені: академіки П. А. Тутковський, М. В. Птуха, професори С. І. Маслов, Є. В. Соколов та ін. Завдання реферування та рецензування української літератури було покладено у 1931 році на Книжкову палату відповідно до її нового статуту, затвердженого Наркомосом УРСР. Однак у зв'язку з відсутністю кваліфікованих кадрів і друкарської бази це рішення не було виконане. 1935 року у Харкові в Центральній науковій сільськогосподарській бібліотеці (ЦНСГБ) було створено бібліографічний відділ. Він розпочав роботу над реферативно-бібліографічним збірником "Передовий досвід у соціалістичному сільському господарстві". У цій роботі брали участь викладачі Харківського сільськогосподарського інституту ім. В. В. Докучаєва. З 1938 року ЦНСГБ разом із сектором технічної пропаганди Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук розпочала видання реферативно-бібліографічного бюлетеня "Огляд іноземної літератури з сільського господарства". За період з 1938 по 1947 рр. вийшло його 52 випуски. Тут було вміщено понад 3 тис. рефератів і перекладів робіт зарубіжних авторів. Кожний випуск мав 2-3 частини, у першій обов'язково друкувалися реферати. Але в 40-50-ті рр. розвиток реферативної справи набув своєрідної форми, яка мала і позитивні сторони, і серйозні недоліки. Галузеві РЖ були замінені збірниками рефератів з певної теми, що виходили епізодично. На зміну "Физико-математическому реферативному журналу", наприклад, прийшли "Научно-реферативные сборники по некоторым вопросам современной физики". Кожен з них був присвячений окремому питанню вказаної науки. Таке обмеження дозволяло в збірниках достатньо глибоко та широко висвітлити ці питання, але шляхом відмови від систематичного інформування про літературу галузі в цілому. Однак, з часом будь-який реферативний збірник втрачає своє значення навіть з того спеціального питання, що він висвітлює. Тільки систематичне інформування про найважливішу літературу цілої галузі знання важливе для вчених, саме планово організована система реферативних органів і видань спроможна забезпечити належну повноту й оперативність інформаційного обслуговування науковців.
Объём работы:
59
Выводы:Реферування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документу, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Процес реферування набуває розвитку вже протягом декількох століть, однак досягши певних результатів у дослідників існує безліч питань не лише щодо суті процесу, але й навіть до самого визначення продукту процесу – реферату. На сьогодні існує декілька визначень реферату, які мають деякі відмінності між собою, однак при цьому незмінним залишається той факт, що реферат – стислий виклад джерела з розкриттям його основного змісту. Реферати розрізняються за функцією і цільовими групами користувачів. Наприклад реферат може бути оповідальним, інформативним або критичним. Джерелом фактичного матеріалу служить документ, що реферується, і тут роль редактора полягає в тому, щоб переконатися, що не припущені такі помилки, як виправдані втрати інформації, що висвітлені всі основні аспекти змісту і необхідні важливі факти. Необхідно також пам’ятати, що при підготовці реферату не можна спотворювати зміст документа, що реферується, і виходити за його межі. Тому варто дотримуватися основних етапів діяльності при складанні реферату: 1-й етап – це читання первинного тексту і його аналіз з метою детального розуміння основного змісту тексту, осмислення його фактичної інформації; 2-й етап – це операції з текстом першоджерела. При цьому текст розбивається на декілька змістовних фрагментів з метою витягу основної та необхідної інформації кожного з них; 3-й етап – це згортання, скорочення, узагальнення, компресія виділеної основної фактологічної інформації та оформлення тексту реферату у відповідність з прийнятою моделлю реферату. Такі логічні операції, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення є невід’ємними в процесі реферування, і редактор / референт, чітко розуміючи завдання, мету процесу, має використовувати їх у своїй роботі. Реферат – це багатофункціональний вторинний документ. Він виконує безліч функцій: інформативну та науково-комунікативну, прогностичну, довідкову і адресну, індексування й індикативну. Відповідно до завдань реферат може надавати необхідну систематизовану фактографічну інформацію, оцінювати, узагальнювати, синтезувати її, рекомендувати найбільш нові, цінні та корисні повідомлення для конкретного користувача. Реферати поділяють на декілька видів, виходячи з певних функціональних характеристик кожного: 8) за цільовим призначенням (загальні й спеціалізовані); 9) за глибиною згортання інформації (інформативний реферат, реферативна анотація, розширений реферат), 10) за формою представлення (анкетні або позиційні реферати, табличні реферати, реферати телеграфного стилю, схематичні реферати); 11) за методом викладу інформації в рефераті (реферат-екстракт, перефразований реферат, синтезований реферат); 12) за способом підготовки (ручний або механічний, автоматизований); 13) за кількістю охоплених рефератом джерел або за характером вихідного матеріалу (монографічний, зведений); 14) за авторським виконанням (автореферат, реферат, складений іншою людиною – референтом); 15) за типом окремих операцій згортання вихідного тексту (реферати-цитати, реферати-витяги, реферати-узагальнення); 16) за типом організації вихідного матеріалу: реферат-конспект, реферат-резюме. У структурі реферата можна виділити три основні частини: заголовну, власне реферативну і довідковий апарат. Заголовна частина складається із заголовка реферату і бібліографічного опису первинного документа. До довідкового апарату реферату належать відомості, які додатково характеризують документ, що реферується, і сам реферат. Власне реферативна частина містить в собі основну інформацію, отриману шляхом аналітико-синтетичної переробки змісту первинного документа. Поряд зі словесною інформацією вона може містити також формули, таблиці, ілюстрації, що буває обумовленим правилами, які встановлює редакція реферативних видань, виходячи в більшості випадків з технологічної можливості їхньої підготовки і випуску. Мистецтво реферування – витяг найважливіших і найхарактерніших фрагментів одного чи декількох джерел інформації – невід’ємна частина повсякденного життя.
Вариант:нет
Литература:1. Волков А.А. Курс русской Риторики. – http://www.klikovo.ru/db/book/msg/2826 2. Горькова В.И., Борохов Э.А. Реферат в системе научной коммуникации. Направления совершенствования лингвистических и структурных характеристик. – М.: ВИНИТИ, 1987. – 323 с. 3. Горькова В.И., Муранивский Т.В. Пособие по реферированию и редактированию научно-технической литературы. – М., 1964. – С. 85. 4. Ёлкин С.В., Бетин В.Н., Жигарев А., Простаков О.В, Хачукаев Э.М. Разработка семантического анализа текстов при автореферировании. – http://www.keldysh.ru/pages/cgraph/ASOLI/lngvprj-s.html 5. Серебрянська І.М. Реферування як засіб підвищення інтенсивності навчання іноземної мови у вищих навчальних закладах // Вісник СумДУ. – 2006. – №3. 6. Соловьев В.И. Подготовка и редактирование информационных изданий: Учебное пособие. – М.: МПИ, 1986. – 72 с. 7. Соловьев В.И. Реферат в научно-информационной деятельности и критерии его редакторской оценки. – Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологичеких наук. – М., 1970. – 17 с. 8. Сорока М.Б. Національна система реферування української наукової літератури / НАН України, Нац. б-ка України імені В.І. Вернадського. — К.: НБУВ, 2002. – 209 с.
Дополнительная информация:

    Как купить готовую работу?
Все просто и по шагам:
1) Вы оставляете заявку на сайте (желательно с тел. и e-meil)
2) В рабочее время администратор делает Вам звонок и согласовывает все детали. Формирует счет для оплаты, если это необходимо.
3) Вы оплачиваете работу.
4) После получения подтверждения оплаты (от банка, сервиса Web-money) Мы передаем Вам работу.

Все работы по данному предмету (329)