Місце Тараса Шевченка в українському культурному ландшафті

Вступление:В історії світової культури є священні імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали частиною його життя. До них належить і ім’я геніального поета України, мислителя і художника Тараса Григоровича Шевченка, якому 9 березня 2014 виповнилося 200 років. У кожній національній літературі можна відзначити одну або кілька історичних віх, які виступають вершинами вітчизняної літератури. В українській літературі такою вершиною, таким стрижнем, що концентрує навколо себе величезний комплекс культурних проблем національної літератури, є творчість Шевченка. Це – гігантська фігура, яка могутнім помахом підняла українську літературу до вершин світової культури. Саме Шевченко вивів українську літературу на широкі простори світової історії та світового розвитку, включив її в коло передових європейських літератур. В історичному розвитку України Шевченко – явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем і популярністю він – виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет провів 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту – під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі український письменник Іван Франко: «Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам і книжним ученим». Два дарунка було відпущено Шевченку щедрою природою: дар художника і дар письменника – поета і прозаїка. І все його життя, вся його творчість були підпорядковані одній центральній ідеї. Ця ідея – вірності народу, ненависті до всякого гніту і свавілля і віддана любов до рідної України. Поет найсильніше виражає себе тоді, коли пише рідною мовою. У цьому смислі Шевченко був одним із творців сучасної літературної української мови. Але не можна пройти повз того факту, що він не раз звертався і до російської. Велика частина творчої спадщини Шевченка написана на цій мові. Говорити правду – в цьому бачив Шевченко високий обов’язок поета. І цьому заповіту він був вірний все життя.  

Выводы:Значення Тараса Шевченка для розвитку української літератури, української культури незмірно велике. В історії української поезії колосальна постать Шевченка, поета і політичного діяча, сина кріпака мужика, який піднявся до висот культури свого часу, стала виразом національної свідомості та національної гордості українського народу. Однак творіння його давно переступили рубежі рідного краю, вони стали надбанням усього людства. Поет, мислитель і художник. У великому пантеоні світової культури український поет Тарас Григорович Шевченко по праву займає одне з перших місць. Невмируща поетична спадщина цього великого сина України. Пам’ять його дорога, а його вірші близькі людям всіх народів. Таким чином, в літературі будь-якого народу є імена, які розквітають, стають популярними, але з часом їх зірка гасне і творчість забувається. Так само кожен народ має свого літературного майстра, творчість якого живе у віках і не втрачає актуальності. Для української літератури такою знаковою постаттю, літературний спадок якого продовжує захоплювати нові покоління, є Тарас Григорович Шевченко. Його поезії, поеми, створені майже два століття тому, аж ніяк не втратили своєї актуальності й нині. Кожен твір поета написаний ніби вчора – про наше сьогодення, про наші проблеми. Кожен твір Кобзар ніби створював на злобу дня сьогоднішнього. Отже, постать Тараса Шевченка дає унікальний для вітчизняної та світової історії приклад символу універсального значення, який має потенціал безмежної множини тлумачень-розкодувань, відкриттів-переосмислень, текстуальних, екзистенційних та естетично-стильових інтерпретацій.  

Литература:1. Василюк В. І. Національна ідея у творчості Т. Шевченка / Валентина Василюк // Вітражі : збірник матеріалів викладацько-студентських наукових читань ; за ред. В. Т. Чайковської, Г. Д. Левченко, О. О. Юрчук, В. І. Василюк. – Житомир : ЖДУ імені Івана Франка, 2009. – С. 50–54. 2. Волосюк І. Націєтворча концепція у посланні «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» Т. Г. Шевченка / І. Волосюк // Шевченкознавчі студії : збірник наукових праць. – Вип. 6. – К. : Київський університет, 2004. – С. 71–73. 3. Державін В. Т. Г. Шевченко і розвиток української духовної культури / В. Державін // Народна творчість та етнографія. – 1997.– № 2–3.– С. 75–79. 4. Дубенко С. В. Тарас Шевченко та його герої на екрані / С. В. Дубенко. – К. : Наукова думка, 1967. – С. 159. 5. Клочек Г. До істинного Тараса Шевченка / Г. Клочек // Літературна Україна. – 2001. – 17 травня. 6. Медведєв Ф. П. Т. Г. Шевченко – основоположник сучасної української літературної мови / Ф. П. Медведєв // Вісник Харк. ун-ту. – 1965. – № 7. – Вип. 1. 7. Тарас Шевченко і українська культура ХХІ століття : зб. наук. пр. за матер. всеукр. симп., 19–20 трав. 2000 р. – Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Поділ. держ. пед. ун-т, 2000. – 280 с. 8. Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко. – К., 1957. – 627 с.