Організація роботи ВРУ

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ 6 1.1. Правовий статус, функції та повноваження Верховної Ради України 6 1.2. Організаційно-правові форми і методи роботи 29 РОЗДІЛ 2. ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ВРУ В КОНТЕКСТІ ЇЇ ЕЛЕМЕНТІВ 42 2.1. Організація роботи комітетів, комісій та депутатських груп (фракцій) Верховної Ради України 42 2.2. Організація роботи Голови Верховної Ради України, його Першого заступника і заступника 63 2.3. Організація роботи народних депутатів України 70 РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ВРУ 81 3.1. Удосконалення роботи комітетів, комісій та депутатських груп (фракцій) 81 3.2. Удосконалення правового статусу депутатів 90 ВИСНОВКИ 96 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 100  

Вступление:Актуальність теми. Парламент України є пріоритетним органом у системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі, має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб’єктами політичної системи: політичними партіями, громадськими об’єднаннями тощо. У нього досить широкі міжнародні зв’язки, які розширюються і збагачуються. Парламент – це загальнонаціональний представницький орган законодавчої влади, який у механізмі публічної влади визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої політики, бере участь у формуванні державного апарату та здійснює контроль за діяльністю уряду й адміністрації. Як політичний форум нації парламент забезпечує узгодження позицій різних політичних сил, служить інструментом для досягнення консенсусу між урядовою більшістю та опозицією. Парламент України є установою, на яку покладається здійснення важливих функцій, причому правова природа парламенту має дуалістичний характер. 3 одного боку, він є органом державної влади в Україні, у зв’язку з чим на нього покладається виконання функцій держави, з іншого – виступає органом загальнонаціонального представництва та має своїм соціальним призначенням здійснення законодавчої влади від імені та в інтересах Українського народу. В силу великої кількості функцій, якими володіє український парламент, він повинен мати належну організаційну структуру та організацію роботи, завдяки яким виконання функцій повинне стати ефективним та системним. Адже парламент – це не просто сесійна зала, яку можна споглядати з екранів телебачення, де народні депутати лише обговорюють законопроекти, приймають рішення тощо. Це велика кількість структурних елементів, органів, посадових осіб, працівників Апарату та допоміжного персоналу, яку загалом складають та втілюють конституційні повноваження Верховної Ради України. Задля цього необхідно забезпечити таку, по-перше, законодавчу базу, завдяки якій виконання функцій парламенту було ефективним, а, по-друге, на основі такої законодавчої бази забезпечити відповідну організаційну структуру. Таким чином, актуальність нашої теми полягає у прямій залежності ефективності роботи парламенту України від належної організації її діяльності, від ефективності її органів та посадових осіб, Апарату та допоміжного персоналу тощо. Стан розробленості проблеми. Проблема організації роботи на сьогодні не знайшла свого достатнього висвітлення у науковій літературі, що, скоріше за все, пов’язане із існуванням Регламенту Верховної Ради України, інших нормативних актів, які визначають її діяльність. Питання організації діяльності діяльності українського парламенту лежить у площині переважно конституційного права України (В. Ф. Погорілко, Ю. Г. Барабаш, Ю. М. Тодика, В. С. Журавський, В. В. Кравченко, О. Ф. Фрицький, М. В. Савчин та інші), однак уже мають місце тенденції до формування окремого інституту – парламентського права України, про що свідчить, зокрема, відповідний підручник В. Е. Теліпка. Переважно дослідження окремих питань організації роботи Верховної Ради України провадиться у формі наукових публікацій у фахових журналах. Так, проблемі парламентського контролю присвятила свої наукові праці О. О. Майданник, питанням правового статусу, повноважень та організації роботи Голови Верховної Ради України – В. І. Розвадовський та М. І. Стопченко, проблемі законодавчої функції парламенту – Н. Л. Омельченко, проблемі установчої функції Верховної Ради України – І. Снігур, питанню повноважень парламенту та його окремих форм роботи – І. Є. Словська. На наше переконання, питання організації діяльності парламенту України повинне бути досліджене на більш системному рівні (дисертація, монографія), адже останні є дуже актуальними та важливими з точки зору забезпечення ефективності роботи законодавчого органу. Метою дослідження є проведення аналізу чинного законодавства України у сфері організації діяльності Верховної Ради України та формулювання пропозицій щодо його удосконалення у відповідній сфері. Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері організації діяльності парламенту України. Предметом дослідження є організація діяльності Верховної Ради України. Відповідно до зазначеної мети автор визначив наступні завдання дослідження: 1) визначити особливості правового статусу, функцій та повноважень Верховної Ради України; 2) сформулювати організаційно-правові форми і методи роботи парламенту України; 3) проаналізувати питання організації роботи комітетів, комісій та депутатських груп (фракцій) Верховної Ради України; 4) визначити особливості організації роботи Голови Верховної Ради України, його Першого заступника і заступника; 5) надати характеристику організації роботи народних депутатів України; 6) запропонувати пропозиції щодо удосконалення роботи комітетів, комісій та депутатських груп (фракцій); 7) сформулювати пропозиції щодо удосконалення правового статусу депутатів. Методологія дослідження. В основі проведеного дослідження автор поклав наступні методи дослідження: аналізу та синтезу, узагальнення, структурно-системний, формально-правовий, історико-правовий тощо. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що вміщують 7 параграфів, висновків та списку використаних джерел.  

Выводы:Таким чином, провівши аналіз питання щодо правового статусу та організації діяльності ВРУ, автор прийшов до наступних висновків. ВРУ конституйована як єдиний законодавчий орган влади у державі, що загалом відповідає історичним традиціям парламентаризму. Особливістю функціонування парламенту України є те, що за умови існування змішаної форми правління «сильними» повноваженнями володіє як парламент, так і Президент України. Серед основних ознак ВРУ варто відзначити: її представницький характер, визначення її як конституційного органу влади (при цьому Конституція України є базове джерело правового статусу ВРУ за відсутності іншого законодавчого акту з цих питань), колегіальний характер, що забезпечує широку представницькість всього Українського народу та демократичне прийняття рішень, виборність народних депутатів, періодичність формування та постійний характер діяльності, легітимність та легальний характер функціонування. На сьогодні правовий статус ВРУ визначений, окрім Основного Закону України, положеннями Законів «Про Регламент Верховної Ради України», Про комітети Верховної Ради України», «Про статус народного депутата України», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про Рахункову палату», деякими іншими, а також великою кількістю підзаконних нормативних актів, що визначають організаційну структуру та організацію діяльності парламенту. Правовий статус ВРУ визначається шляхом закріплених конституційно повноважень, функцій та компетенції парламенту. Кожній функції парламенту відповідають конституційно визначені повноваження. Так, серед основних функцій ВРУ автором були проаналізовані: представницька, установча, законодавча, контрольна, зовнішньополітична, внутрішньополітична. Окрім зазначених, автор прийшов до висновку про необхідність виділення внутрішньоорганізаційної функції ВРУ, яка полягає у вирішенні тих, які безпосередньо випливають з організації роботи та необхідності забезпечення ефективності діяльності. Функції та повноваження парламенту реалізуються шляхом існування організаційно-правових форм діяльності, якими є сесії (чергові та позачергові) та засідання (пленарні, урочисті, у формі парламентських слухань). Серед методів роботи ВРУ автор на підставі аналізу положень Регламенту ВРУ виділив наступні: обговорення питань на пленарному засіданні (доповідь, співдоповідь, виступи, заключне слово), голосування (відкрите та закрите), протоколювання та стенографування пленарного засідання, діяльність Погоджувальної ради консультативно-дорадчого органу, робота народних депутатів у профільних комітетах, діяльність тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій, депутатські запити, «година запитань до Уряду». На сьогодні ВРУ – це сукупність великої кількості структурних елементів, органів, посадових осіб, працівників Апарату та допоміжного персоналу, які загалом мають одну важливу ціль – забезпечувати ефективність діяльності парламенту України. Базовим законодавчим актом, що визначає організаційні питання діяльності законодавчого органу, – є Регламент ВРУ. Першим організаційним утворенням у парламенті є депутатська фракція (група), що бере участь у законотворчій роботі, може висувати своїх представників до органів ВРУ тощо, для забезпечення діяльності якої надаються консультанти та секретаріат; депутатські фракції формують коаліцію, що забезпечує свого роду стабільність у прийнятті рішень. Одним із найважливіших органів ВРУ є комітет, який складається із певної кількості народних депутатів (від 6 до 35) за галузевою ознакою, що вказує на здійснення законотворчої, контрольної функцій саме у рамках певної сфери суспільних відносин (судоустрій, земельні відносини, бюджетна політика тощо). Кожен парламент нового скликання визначає перелік та склад комітетів, що будуть представлені у діяльності парламенту на весь строк його конституційних повноважень. Комітети мають три основні функції: законопроектну, організаційну та контрольну. Формами роботи комітетів є засідання та слухання. Важливими структурними елементами парламенту виступають комісії, що, як правило, мають форму тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих. Їх головне призначення – більш глибоке дослідження певних питань, законопроектів тощо, а також проведення спеціального парламентського розслідування. Останні втілюються у прийнятті висновків та пропозицій. Посадовою особою будь-якого парламенту є Голова, що в Україні виступає в якості одноосібного конституційно визначеного органу діяльності. На наше переконання, головними функціями останнього є представницька (представництво парламенту у зносинах з іншими органами влади, іноземними делегаціями тощо), а також організаційна (ведення засідань ВРУ, слідкування за дисципліною у сесійному залі тощо). Голова ВРУ має Першого заступника та заступника, що разом із ним утворюють Президію парламенту. Перший заступник та заступник Голови ВРУ виконують обов’язки Голови у разі його відсутності, виконують доручення останнього, а також беруть участь у забезпеченні ефективної організації роботи законодавчого органу. Можна сказати, що первинним елементом ВРУ є народний депутат, правовий статус якого визначається Конституцією України, Регламентом ВРУ, Законами «Про статус народного депутата України» та «Про вибори народних депутатів України». Найбільш повно статус народного депутата визначається за допомогою системи його прав: на пленарних засіданнях ВРУ, у сфері законотворчої діяльності, прав об’єднуватися у депутатські фракції (групи), прав в органах ВРУ (комітетах, тимчасових комісіях тощо). Важливими формами роботи народного депутата є право подавати депутатські запити (повинні бути підтримані ВРУ) та депутатські звернення (мають на меті дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з певних питань). Кожен народний депутат має помічників-консультантів, що здійснюють функції участі у законопроектній роботі та організації діяльності самого народного депутата. На основі аналізу позицій науковців та власного бачення автор вважає за потрібне висловити наступні пропозиції щодо вдосконалення організації діяльності ВРУ: 1) замінити термін «депутатська фракція» на інший (наприклад, парламентська фракція), так як він є нелогічним і необґрунтованим, він етимологічно не відображає позначуваного поняття; 2) відновити можливість створення та відповідну процедуру реєстрації та припинення «неполітичних» за своїм змістом діяльності депутатських груп; термінологічно вони можуть називатися депутатськими групами; 3) закріпити на конституційному рівні функції комітетів щодо здійснення парламентського контролю, що забезпечить підвищення ефективності їх роботи та відповідальності у сфері здійснення ними контрольних повноважень; 4) зменшити кількість парламентських комітетів та зробити їх систему подібною до системи міністерств та інших органів виконавчої влади, що сприятиме їх злагодженій роботі з органами виконавчої влади в питаннях контролю та законотворчості ВРУ; 5) варто збільшити передбачений Конституцією України вік для кандидатів у народні депутати з 21 року до 30-32 років, адже першого, на наше переконання, недостатньо для фахової, ефективної та відповідальної роботи парламентаріїв; 6) внести у законодавство право народного депутата подавати інтерпеляції та запровадити інститут депутатського запитання, що здійснюються по відношенню до уряду та активно застосовуються у зарубіжних країнах; 7) зменшити кількість помічників-консультантів народних депутатів, що є доцільним з фінансової, організаційної, функціональної точок зору; висунути вимогу до помічників щодо наявності виключно вищої освіти та віку – не менше 25 років; окрім цього, важливо заборонити обрання народними депутатами в якості своїх членів сім’ї, близьких родичів тощо.  

Литература:1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141. 2. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 20.04.1978 № 888-IX Електронний ресурс. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/888-09 3. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 08.06.1995 № 1к/95-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1995. – № 18. – Ст. 133. 4. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2001. – № 25-26. – Ст. 131. 5. Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України : Закон України від 07.10.1993 № 3488-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1993. – № 42. – Ст. 395. 6. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10.02.2010 № 1861-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2010. – № 14-15, № 16-17. – Ст. 133. 7. Про комітети Верховної Ради України : Закон України від 04.04.1995 № 116/95-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1995. – № 19. – Ст. 134. 8. Про статус народного депутата України : Закон України від 17.11.1992 № 2790-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1993. – № 3. – Ст. 17. 9. Про джерела фінансування органів державної влади : Закон України від 30.06.1999 № 783-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 34. – Ст. 274. 10. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації : Закон України від 23.09.1997 № 539/97-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1997. – № 49. – Ст. 299. 11. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини : Закон України від 23.12.1997 № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1998. – № 20. – Ст. 99. 12. Про Рахункову палату : Закон України від 11.07.1996 № 315/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 43. – Ст. 212. 13. Про міжнародні договори : Закон України від 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2004. – № 50. – Ст. 540. 14. Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України : Закон України від 15.01.2009 № 890-VI Електронний ресурс. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/890-17 15. Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України : Постанова ВРУ від 13.10.1995 № 379/95-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1995. – № 37. – Ст. 283. 16. Про затвердження Положення про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України : Постанова ВРУ від 13.10.1995 № 378/95-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1995. – № 36. – Ст. 280. 17. Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України восьмого скликання : Постанова ВРУ від 04.12.2014 № 22-VIII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2015. – № 1. – Ст. 10. 18. Про затвердження Положення про секретаріат депутатської фракції у Верховній Раді України : Розпорядження Голови ВРУ від 22.02.2008 № 304 Електронний ресурс. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/304/08-рг 19. Про затвердження Положення про Апарат Верховної Ради України : Розпорядження Голови ВРУ від 25.08.2011 № 769 Електронний ресурс. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/769/11-рг 20. Рішення КСУ у справі за конституційним поданням 105 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частин шостої, сьомої, дев’ятої статті 83 Конституції України (справа про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України) від 17.09.2008 № 16-рп/2008 Електронний ресурс. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v016p710-08 21. Баскакова Ю. В. Правовий статус комітетів Верховної Ради України в забезпеченні діяльності законодавчого органу влади на шляху становлення парламентаризму / Ю. В. Баскакова // Держава і право. – 2013. – Вип. 61. – С. 440–447. 22. Берзназюк І. М. Проблеми законодавчого закріплення конституційно-правового статусу парламентської опозиції в Україні / І. М. Берзназюк // Держава і право. – 2009. – Вип. 41. – С. 254–261. 23. Болдирєв С. В. Тимчасові слідчі комісії як суб’єкти здійснення парламентського контролю в Україні / С. В. Болдирєв // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2011. – Вип. 22. – С. 139–149. 24. Болдирєв С. В. Участь народних депутатів у діяльності тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України: проблеми теорії і практики / С. В. Болдирєв // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2013. – Вип. 25. – С. 127-–136. 25. Василевська Т. Е. Кодекси поведінки депутатів як інструменти підтримки депутатської етики / Т. Е. Василевська // Державне управління: теорія та практика. – 2013. – № 2. – С. 5–13. 26. Венгер В. Фракції в українському парламенті: термінологічний аспект / В. Венгер // Вибори та демократія. – 2010. – № 1. – С. 25–33. 27. Ганжуров Ю. Депутатський корпус: комунікативна еволюція чи регрес / Ю. Ганжуров // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – 2010. – Вип. 20. – С. 58–68. 28. Георгіца А. З. Особливості правового регулювання парламентаріїв України у контексті вітчизняного та зарубіжного досвіду / А. З. Георгіца, О. Д. Чепель // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Юриспруденція. – 2013. – № 6-1. – Т. 1. – С. 97–100. 29. Гнатенко Н. Депутатська фракція у Верховній Раді України: елемент політичної структуризації парламенту чи інструмент лобізму / Н. Гнатенко // Вісник Національної академії державного управління. Політологія і право. – 2009. – № 2. – С. 235–242. 30. Гончарова Т. Особливості процесу формування парламентських коаліцій / Т. Гончарова // Віче. – 2009. – № 3. – С. 2–4. 31. Горовенко М. Парламентські комісії та комітети в Україні та зарубіжних країнах / М. Горовенко // Право України. – 2010. – № 7. – С. 30–34. 32. Гошовський В. С. Сутність та особливості діяльності депутата Верховної Ради України Електронний ресурс / В. С. Гошовський // Форум права. – 2009. – № 1. – С. 104–107. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1/08vvsvru.pdf 33. Данилюк Ю. Проблемні питання конституційно-правового статусу народного депутата України / Ю. Данилюк // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. – 2014. – № 3. – С. 31–37. 34. Держалюк О. М. Роль парламентських комітетів у відносинах між парламентом та урядом в Україні / О. М. Держалюк // Стратегічні пріоритети. – 2013. – № 4. – С. 91–100. 35. Журавльова Г. С. Форми та механізми парламентського контролю / Г. С. Журавльова // Вісник ЗНУ. Юридичні науки. – 2009. – № 2. – С. 41–47. 36. Законотворчість: міжнародна діяльність Верховної Ради України і парламентів світу / Ю. М. Щербак, З. Р. Міщук. – К. : Заповіт, 2008. – 112 с. 37. Іванов О. В. Компетенція Верховної Ради України як суб’єкта адміністративно-правового регулювання митної справи / О. В. Іванов // Вісник Академії митної служби України. Серія: Право. – 2011. – № 2. – С. 32–37. 38. Ісаєнко А. В. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України як органу зовнішніх зносин держави / А. В. Ісаєнко, О. С. Рудоквас // Часопис Академії адвокатури України. – 2013. – № 4. – С. 3–9. 39. Кадук Т. Д. Поняття та сутність парламентського контролю / Т. Д. Кадук // Держава і право. – 2011. – Вип. 54. – С. 193–199. 40. Кафарський В. Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України: практика правового регулювання / В. Кафарський // Право України. – 2009. – № 3. – С. 108–113. 41. Кідіна Н. В. До питання про поняття регламенту як правового акту парламенту / Н. В. Кідіна // Порівняльно-аналітичне право. – 2013. – № 3-1. – С. 97–99. 42. Клименко О. М. Роль парламенту України щодо розвитку інституту примусового відчуження приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю / О. М. Клименко // Держава і право. – 2012. – Вип. 55. – С. 158–165. 43. Клімова С. М. Участь комітетів Верховної Ради України в процесі управління публічними фінансами / С. М. Клімова // Теорія та практика державного управління. – 2011. – Вип. 3. – С. 42–49. 44. Конституційне право України. Академічний курс у 2-х томах. Т. 2. : підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – 800 с. 45. Конституційне право України : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. В. П. Колісника та Ю. Г. Барабаша. – X. : Право, 2008. – 416 с. 46. Конституційне право України : підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 544 с. 47. Костюченко О. Є. Парламент як суб’єкт забезпечення фінансової безпеки держави / О. Є. Костюченко // Часопис НУ «Острозька академія». Серія: Право. – 2012. – № 2. – С. 3–17. 48. Кравченко В. В. Конституційне право України : навчальний посібник / В. В. Кравченко. – К. : Атіка, 2004. – 512 с. 49. Кульчицька О. В. Організаційно-правові форми діяльності депутатських фракцій у Верховній Раді України / О. В. Кульчицька // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 383–391 Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09kovvru.pdf 50. Кульчицька О. В. Особливості реалізації повноважень депутатських фракцій у Верховній Раді України / О. В. Кульчицька // Часопис Академії адвокатури України. – 2009. – № 3. – С. 3–9. 51. Ладиченко В. Якими будуть функції українського парламенту? / В. Ладиченко // Юридична Україна. – 2011. – № 9. – С. 18–22. 52. Майданник О. О. Контрольна функція парламенту: сутність, зміст, призначення / О. О. Майданник // Право України. – 2013. – № 5. – С. 280–286. 53. Майданник О. О. Контрольна функція українського парламенту щодо виконання Державного бюджету України / О. О. Майданник // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 6. – С. 62–65. 54. Майданник О.О. Організаційно-правові форми здійснення парламентського контролю в Україні / О. О. Майданник // Право України. – 2003. – № 7. – С. 9–13. 55. Майданник О. О. Парламентський контроль як складова системи державного контролю в Україні / О. О. Майданник // Адвокат. – 2006. – № 5. – С. 14–17. 56. Майданник О. О. Парламентські функції: правовий зміст поняття, ознаки, конституційна регламентація / О. О. Майданник // Право України. – 2009. – № 6. – С. 17–22. 57. Майданник О. Повноваження та форми діяльності народного депутата України у сфері парламентського контролю (теоретичний аспект) / / О. Майданник // Право України. – 2009. – № 8. – С. 9–13. 58. Масензов О. І. Історико-правові аспекти становлення та розвитку місця і ролі парламенту в сфері забезпечення національної безпеки та оборони / О. І. Масензов // Держава і право. – 2011. – Вип. 51. – С. 225–230. 59. Медвідь А. Б. Особливості допиту окремих категорій суб’єктів тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України / А. Б. Медвідь // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 12. – С. 141-143. 60. Назаренко Я. М. Поняття «функції Верховної Ради України» як загальноправової категорії Електронний ресурс / Я. М. Назаренко // Форум права. – 2010. – № 4. – С. 654–659. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10njmjzk.pdf 61. Ночовний О. Роль постійних комісій у діяльності Верховної Ради Української РСР / О. Ночовний // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. – 2012. – Вип. 23. – С. 95–105. 62. Омельченко Н. Л. Деякі питання організаційно-правового механізму реалізації законодавчої функції Верховної Ради України / Н. Л. Омельченко // Держава і право. – 2013. – Вип. 60. – С. 84–90. 63. Омельченко Н. Л. До визначення поняття законодавчої функції Верховної Ради України / Н. Л. Омельченко // Правова держава : щорічник наукових праць. – 2010. – Вип. 21. – С. 174–182. 64. Омельченко Н. Л. Правове регулювання законодавчої діяльності Верховної Ради України Н. Л. Омельченко // Держава і право. – 2012. – Вип. 56. – С. 162–167. 65. Порубенський О. М. Окремі питання організації комітетів у структурі парламенту: зарубіжний досвід та Україна / О. М. Порубенський // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 1. – С. 72–77. 66. Пустовіт Ж. М. Поняття, сутність та зміст функцій Верховної Ради України / Ж. М. Пустовіт // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2012. – № 11. – С. 18–23. 67. Розвадовський В. І. Визначення поняття правовий статус Голови Верховної Ради України / В. І. Розвадовський // Соціологія права. – 2011. – № 2. – С. 33–38. 68. Розвадовський В. І. Конституційно-правові аспекти реалізації повноважень Голови Верховної Ради України з органами судової влади України / В. І. Розвадовський // Європейські перспективи. – 2012. – № 2. – Ч. 1. – С. 64–68. 69. Розвадовський В. І. Правові форми взаємодії Голови Верховної Ради України у відносинах з Апаратом Верховної Ради України / В. І. Розвадовський // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – 2011. – Вип. 26. – С. 59–67. 70. Савчин М. В. Конституційне право України : підручник / відп. ред. М. О. Баймуратов. – К. : Правова єдність, 2009. – 1008 с. 71. Свірський Б. М. Місце регламенту Верховної Ради України в системі нормативно-правових актів / Б. М. Свірський // Держава і право. – 2009. – Вип. 45. – С. 188–194. 72. Словська І. Є. «Година запитань до уряду» як форма реалізації контрольної функції парламенту України / І. Є. Словська // Держава і право. – 2011. – Вип. 54. – С. 167–173. 73. Словська І. Є. Класифікація парламентів за повноваженнями / І. Є. Словська // Держава і право. – 2010. – Вип. 50. – С. 161–167. 74. Словська І. Є. Порядок формування і повноваження керівних органів парламенту / І. Є. Словська // Актуальні проблеми держави і права. – 2011. – Вип. 58. – С. 228–234. 75. Словська І. Є. Професійність народних депутатів України як засіб підвищення довіри до парламенту / І. Є. Словська // Держава і право. – 2011. – Вип. 53. – С. 191–196. 76 Снігур І. Й. Вітчизняні наукові підходи до розуміння співвідношення функцій парламенту України / І. Й. Снігур // Держава і право. – 2012. – Вип. 58. – С. 134–139. 77. Снігур І. Наукові підходи до розуміння установчої функції парламенту України / І. Снігур // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 12. – С. 72–75. 78. Снігур І. Установчі повноваження Верховної Ради України щодо формування державних органів / І. Снігур // Публічне право. – 2011. – № 1. – С. 13–17. 79. Сорока С. В. Аналіз механізмів взаємодії Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України в контексті сучасного конституційного розвитку держави Електронний ресурс / С. В. Сорока. – Режим доступу : http://www.dbuapa.dp.ua/zbirnik/2011-02(6)/11ssvkrd.pdf 80. Стопченко М. І. Конституційно-правова регламентація порядку обрання та відкликання Голови Верховної Ради України та голів парламенту Європейського Союзу / М. І. Стопченко // Юридичний науковий електронний журнал. – 2014. – № 5. – С. 16–20. 81. Стопченко М. І. Конституційні повноваження Голови Верховної Ради України та спікерів парламентів зарубіжних країн / М. І. Стопченко // Науково-інформаційний вісник. Право. – 2014. – № 9. – С. 149–155. 82. Теліпко В. Е. Парламентське право. Академічний курс : підручник / В. Е. Теліпко. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 664 с. 83. Трутенко А. О. Роль Верховної Ради України у формуванні та реалізації зовнішньої політики держави / А. О. Трутенко // Науковий вісник Рівненського державного гуманітарного університету. – 2012. – Вип. 9. – С. 58–63. 84. Фрицький О. Ф. Конституційне право України : підручник / О. Ф. Фрицький. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 536 с. 85. Шаранич С. С. Дослідження проблем структури коаліції депутатських фракцій в парламенті України в розрізі змін до ст. 61 Закону «Про Регламент Верховної Ради України» від 09.03.2010 / С. С. Шаранич // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». – 2011. – Том 24. – № 2. – С. 389–393.