Історичні передумови розвитку документознавства

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ ЕМПІРИЧНИХ ЗНАНЬ ПРО ДОКУМЕНТ 7 1.1 Галузі наукових знань, що вивчали документ 7 1.2. Розвиток управлінського документа та формування наукових знань про управлінський документ 13 РОЗДІЛ ІІ. СТАНОВЛЕННЯ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА ЯК ГАЛУЗІ НАУКОВИХ ЗНАНЬ 20 2.1. Московська школа документознавства та її внесок у розвиток науки про документ 20 2.2. Сучасні концепції документознавства 24 ВИСНОВКИ 28 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 33

Вступление:Актуальність теми дослідження полягає в тому, що документознавство належить до молодих наук, воно ще остаточно не сформувалося як наукова дисципліна, яка узагальнює сукупність знань про документ. Вивченням окремих видів та типів документів і письма займалися різні науки, проте на сучасному етапі потрібно систематизувати ці знання та виробити єдину методику дослідження документів, а це не просте завдання. У зв’язку з цим необхідно розглядати становлення документознавства як науки в її історичному розвитку. Ця наука виникла не відразу, пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Історично першою в цьому ряді стоїть документаційна наука, що виникла наприкінці XIX ст. і отримала міжнародне визнання в першій половині XX ст. Під цією назвою розвивалася наука, предметом якої була документаційна діяльність, що включає процеси збору, систематизації, зберігання, пошуку й поширення (а із середини 1940-х років – і створення) документів у всіх сферах громадського життя. Ця наука ще мала назву "книго-архіво-музеєзнавство". Поль Отле пропонував назвати науку, що вивчає документну діяльність, бібліологією або документологією, що було пов'язане з ототожненням книги й документа. Згодом у процесі диференціації в якості самостійних наукових дисциплін виділилися теорія класифікації документів, теорія документних потоків, теорія індексування й реферування. Історія документаційної науки виявилася короткою. У середині XX ст. (50–60-і роки) процеси комунікації починають розглядатися не тільки в ракурсі одного з їхніх засобів – документа, але й більш широко – як інформаційні. Поняття "документ" поступається місцем поняттю "інформація", оскільки перше є похідним від другого. Первісні уявлення про предмет документаційної науки були модернізовані й набули інформаційного і кібернетичного змісту. З 1946 р. документознавство розвивається як науковий напрямок, у завдання якого (за К. Г. Мітяєвим) входить вивчення в історичному аспекті розвитку способів, окремих актів і систем документування явищ об'єктивної дійсності і його результату – створення документів, їхніх комплексів і систем. Пізніше під документознавством стали розуміти науку про правила оформлення адміністративних документів і ведення документаційного господарства. Документознавство ототожнюють із діловодством і розглядають як розділ архівознавства. Таке традиційне трактування документознавства збереглася певною мірою й до наших днів. Природно, що в такому розумінні документознавство не могло претендувати на роль узагальнюючої науки про документ, тому що воно обмежено управлінською сферою. За його межами виявляються інші сфери людської діяльності – наука, техніка, культура, соціальне життя й т. д. Пізніше починають розвиватися наукові напрямки за назвою документалістика й документознавство. Перша розглядається як прикладна галузь кібернетики, що займається оптимізацією керування документними системами всіх типів – від образотворчого мистецтва до канцелярського діловодства. Із цією метою документалістика вивчає структуру й властивості матричних документів, методи й засоби автоматичної обробки, зберігання, пошуку й використання їх, документні потоки й документні масиви для оптимізації керування великими, головним чином, багатоканальними документними системами. Однак документалістика не відбиває всього діапазону досліджень документа, проблем його виробництва, поширення й використання й не може бути узагальнюючою наукою про документ. Наприкінці 1960-х років з розвитком інформатики (А. І. Михайлов, А. І. Чорний, Р. С. Гиляревський) переосмислюються значною мірою досягнення документаційної науки, існування останньої у вигляді автономної наукової дисципліни фактично припиняється. В 1973 р. вживають рідкі спроби (Г. Г. Воробйов, К. Н. Рудельсон) узагальнити теоретичні відомості про документ, розробити його концептуальні основи за допомогою інформаційного аналізу. Частина питань, пов'язаних із класифікацією документів, створенням інформаційних моделей документа, дослідженням документних інформаційних потоків, увійшли у відповідні розділи бібліотеко-, бібліографо-, архівознавства й інформатики. Аж до середини 1980-х років узагальнюючими науками про документ вважалися документалістика й інформатика. Однак інформатика (інформацієзнавство) займається вивченням і документної, і недокументної інформації. Поза її полем зору перебуває документ у його матеріальній іпостасі, умови виробництва, зберігання, організації роботи з документами. Тому, як і документалістику, використати інформатику як узагальнюючу науку про документ досить складно. До другої половини 1980-х років усвідомлюється той факт, що саме узагальнююче поняття документа найбільше адекватно відбиває предмет професійної діяльності співробітників бібліотек, органів інформації, архівів, музеїв, книгарень і т.п. Цьому сприяло впровадження в професійну діяльність комп'ютерної техніки й машиночитаних носіїв інформації. Подальший розвиток загальдокументальних підходів пов'язаний з іменами Д. Ю. Теплова, А. В. Соколова, Ю. М. Столярова, О. П. Коршунова, у роботах яких поняття "документ" виступає як самостійна лексична одиниця. Авторами найбільш фундаментальних робіт, присвячених аналізу поняття "документ", класифікації документів, є Ю. М. Столяров, Г. М. Швецова-Водка, С. Г. Кулешов. З появою їхніх робіт у становленні й розвитку документознавства починається якісно новий етап. Проблеми документознавства здобувають міждисциплінарний характер, ними займаються бібліотеко- і бібліографознавці, фахівці в галузі інформатики, книгознавці. На початку 1990-х років відчувається необхідність вироблення єдиного підходу до науки про документ або комплексу наукових документознавчих дисциплін. Для узагальнюючої назви науки про документ починає використовуватися ряд назв: інформаційно-комунікаційна наука (А. В. Соколов), документаційно-інформаційна наука (Г. М. Швецова-Водка) і т.п. Ядро такого комплексу наук про документ становлять бібліотеко-, бібліографо-, книго-, архіво-, музеєзнавство й інформатика. Загальним для них є дослідження документа як об'єкта, створеного спеціально для передачі інформації. Кожна з цих галузей знань має свої спеціальні задачі, форми і методи роботи з документами, однак теорія та історія документа являються загальними для них. До загальнотеоретичної проблематики відноситься насамперед функціональний аналіз документів, вивчення їх особливостей як матеріальних об’єктів із зафіксованою в них інформацією, питання класифікації і типологізації документів і т.п. Вивченням загальнодокументних питань покликано займатися документознавство. Метою курсової роботи є вивчення історичних передумов виникнення документознавства, виявлення основних тенденцій розвитку та становлення документознавства як науки. Об’єктом дослідження виступають історичні передумови розвитку документознавства. Предметом дослідження є формування передумов розвитку документознавства, виокремлення документознавчих шкіл, основні етапи становлення документознавства як науки про документ, зв’язки документознавства з іншими галузями знань. Основними завданнями дослідження є характеристика галузей наукових знань, що займаються вивченням документів; розвиток управлінського документа та формування наукових знань про документ; аналіз основних етапів становлення та розвитку документознавства як науки.

Выводы:Отже, з усього викладеного можна зробити висновок, що наукове поняття документа сформувалося тільки в ХХ столітті. Але дослідження давніх документів проводились набагато раніше. Цими дослідженнями займалися і займаються спеціальні історичні й історико-філологічні дисципліни, такі як палеографія, дипломатика, епіграфіка, папірологія, берестологія й ряд інших. Палеографія, спеціальна історико-філологічна дисципліна, що вивчає історію письма, закономірності розвитку його графічних форм, а також пам'ятки давньої писемності з метою їхнього прочитання, визначення автора, часу й місця створення. За допомогою цієї науки на основі письменних джерел визначають особливості тієї чи іншої історичної епохи. Дипломатика (від диплом), одна з допоміжних (або спеціальних) історичних дисциплін, що вивчають форму і зміст актів. Її вклад в розвиток документаційної науки важко переоцінити, адже тут вивчаються державні документи, які мають важливе значення для аналізу управлінської документації. Епіграфіка – допоміжна історична дисципліна, що вивчає написи (переважно давні і середньовічні) на твердих матеріалах (камені, металі, глині і т.д.). Вона допомагає проаналізувати документальні джерела давніх цивілізацій, документальні пам’ятки про існування яких збереглися тільки на твердому матеріалі. Папірологія вивчає і класифікує папіруси за періодами, місцем, змістом, вивчає форми і видозміну букв і знаків, особливості граматики і стилю мови папірусів і т.д. Берестологія, як частина палеографії, вивчає особливості графіки письма, матеріал і знаряддя письма на бересті. Берестяні грамоти (від дав.-рос. бересто), листи й документи 11-15 ст. на березовій корі. Ці документи є дуже важливими свідченнями культури, життя руського народу. Паперові управлінські документи також виникли дуже давно, проте не було ніяких єдиних законів, згідно з якими ці документи класифікувались чи контролювались. Діловодство в установах до XVIII ст. велось згідно з канцелярськими традиціями і законодавством не регулювалося. У 1720 р. "Генеральний регламент" державних колегій заклав засади організації діловодства в державних установах. У "Генеральному регламенті" докладно розкрито функції кожного підрозділу колегії. Спеціальний розділ визначав структуру і функції канцелярії та її секретаря. Найбільш важливі документи складав секретар, інші, за вказівкою секретаря, – канцеляристи. Частину документів писали за "генеральним формуляром", тобто за обов'язковими формами. "Табель о рангах" у 1722 р поклав початок системі чинів, звань та титулів, які обов'язково застосовувалися в справочинстві до революції 1917 року. Саме у той період було засновано сучасну практику офіційного адресування. Також були вироблені засади організації обліку, проходження та зберігання документів. Тоді ж з'явилася назва "архів". Чергові реформи центрального державного апарату відбулися у 1810-1812 роках. У 1810 р. було затверджено вищий державний законодавчий орган – Державну Раду, а в 1811 р. створені центральні органи державного правління – міністерства з багатоступеневою структурою. Постанова "Загальна установа міністерств" передбачала єдність форми складення документів за наведеними зразками. Ділові папери складного змісту мали три частини вступ з викладом змісту справи, обґрунтування з посиланнями на законодавство чи нормативні акти, клопотання або прохання. Порядок проходження документів інстанціями суворо регламентувався законом, який вимагав, щоб рух паперів якомога менше відхилявся від встановленого в департаментах. У кожній інстанції вхідні та вихідні документи реєстрували в журналах, які складались з трьох частин для реєстрації документів верховної влади, для "звичайних паперів" і для таємних документів. Багато уваги цілісності діловодства і звітності приділяв один з видатних державних діячів того часу М.М. Сперанський. Його праці зробили великий внесок у те, що ми нині називаємо уніфікацією документів. У 1969-1970 рр. було розроблено і затверджено серію загальносоюзних стандартів управлінської документації 3 1972 р. в СРСР почали діяти єдині правила підготовки та оформлення організаційно-розпорядчих документів і єдині правила роботи з документами. На початок 1984 р. було розроблено і затверджено 16 УСД загальносоюзного значення, 27 державних стандартів на УСД та 26 загальносоюзних класифікаторів техніко-економічної інформації. Всього було уніфіковано понад 4,5 тис. форм документів. Процес документування та ведення документації сьогодні в незалежній Україні уніфікований та стандартизований. З метою стандартизації та уніфікації управлінської документації було розроблено і впроваджено Державний класифікатор управлінської документації (ДКУД), який використовується під час збирання та оброблення документів за відповідними уніфікованими формами усіма органами державного і господарського управління та підвідомчими підприємствами й організаціями в процесі виконання відповідних управлінських функцій згідно з чинним законодавством. Документознавство як наукова дисципліна виникло в СРСР у середині ХХ ст. і структурі архівознавства. Його основоположник – історик-архівіст К.Г. Мітяєв. Соціальними передумовами нового наукового напрямку стали тривала практика документування управлінської, правової та технічної інформації, використання документів як історичних джерел, архівна робота з документами, застосування документів у правовій практиці як судовий доказ і т.д. Успіх практичного використання документів залежав від розуміння природи документа, що вело до певних теоретичних досліджень у тих дисциплінах, які зачіпали зазначені області діяльності. Однак дослідження сутності документа носили допоміжний характер, забезпечуючи реалізацію основних для кожного з наукових напрямків завдань. Таким чином, предметом розгляду в даних дисциплінах ставав один з аспектів документа, найчастіше прикладний. Таким чином, передумовами виникнення документознавства як наукової дисципліни стали потреби вдосконалення практичної діяльності з документування інформації, а джерелом – сукупність знань, накопичених у суміжних дисциплінах і практичній діяльності. Визначення документознавства як науки, об'єкт, предмет і область досліджень, співвідношення із суміжними дисциплінами уточнювалися по ходу розвитку дисципліни. З 1960 р. "Документознавство" почали викладати в Московському державному історико-архівному інституті (МДІАІ), а з 1969 р. дисципліна включена в номенклатуру наукових спеціальностей. На початку 1990-х рр. більшість учених погодилися із пропозицією професора Ю.М. Столярова назвати інтегровану науку про документ документознавством. Розвитку науки про документ також сприяли фундаментальні праці Ю.М. Столярова, Н.Б. Зинов'євої, С.Г. Кулешова, Г.Н. Швецової-Водки. Сьогодні існують дві концепції документознавства: перша вивчає документ у широкому, друга – у вузькому значенні. Паралельне існування двох документознавств – наук з однаковою назвою, але з різним змістом – надає двоякий зміст дисципліні, створює певні незручності, викликає полеміку на сторінках періодичних видань. Ю.М. Столяров запропонував закріпити за наукою про документ у широкому значенні назву документологія, за наукою в значенні документації (управлінської, адміністративної та ін.) залишити назву документознавство. Між документологією і документознавством як науковими й навчальними дисциплінами існує системний взаємозв'язок – "загальне-частинне". Це забезпечить паралельний, взаємозалежний розвиток обох дисциплін. Отже, новий етап інституціоналізації науки про документ вимагає подальшого системного осмислення всіх її складових.

Литература:1. Арциховский А. В., Новгородские грамоты на бересте. (Из раскопок 1958-1961 гг.). – М., 1963. 2. Зиновьева Н. Б. Документоведение: Учеб.-метод. пособие / Н.Б. Зиновьева. – М.: Профиздат, 2001. – 208 с. 3. Карский Е.Ф. Славянская кирилловская палеография. – Л., 1928. 4. Копанев А. И. Советская дипломатика // Вспомогательные исторические дисциплины, т. 1, Л., 1968. 5. Кулешов С. Г. Документознавство. Історія. Теоретичні основи / С.Г. Кулешов. – К.: УДНДІАС; ДАКККіМ, 2000. – 161 с. 6. Кулешов С. Новий погляд на структуру документознавства // Вісн. Кн. палати. – 2003. – №10. – С. 24–27. 7. Кулешов С.Г. Управлінське документознавство: Навч. пос. / С.Г. Кулешов. – К.: ДАКККіМ, 2003. – 57 с. 8. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник для вузов. – 4-е изд., стереотип. / Н.Н. Кушнаренко. – К.: Знання, 2004. – 459с. – (Высшее образование ХХІ века). 9. Кушнаренко Н.М. Наука про документ: момент біфуркації // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 25-26 трав. 2004 р.). – К., 2004. – С. 9-11. 10. Кушнаренко Н. Системна організація змісту та викладання дисциплін документознавчого циклу // Вища шк. – 2001. – № 4-5. – С. 41-52. 11. Кушнаренко Н.Н. Новый этап институализации науки о документе // Науч. и техн. б-ки. – 2005. – № 11. – С. 35–42. 12. Лившиц Я.З. Документоведение как научная дисциплина // Сов. архивы. – 1973. – № 6. – С. 17–21. 13. Митяев К.Г. Документоведение, его задачи и перспективы // Вопр. архивоведения. – 1964. – № 2. – С. 27-37. 14. Митяев К.Г. Документы и их назначение // Вопр. архивоведения. – 1960. – № 5. – С. 88–102. 15. Митяев К.Г. Теория и практика архивного дела. Учеб. Пособие. – М.: Центр. тип. им. Ворошилова, 1946. – 248 с. 16. Новосадский Н. И., Греческая эпиграфика. 2 изд., М., 1915. 17. Слободяник М. Структура сучасного документознавства // Вісн. Кн. палати. – 2003. – № 4. – С. 18 – 21. 18. Соколов А. В. Социальные коммуникации: Учеб. метод. пособие. – Ч.1. / А.В. Соколов. – М.: Профиздат, 2001. – 224 с. 19. Соляник А.А. Документні потоки та масиви: Навч. пос. для вузів культури і мистецтв / А.А. Соляник; Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2000. – 112 с. 20. Столяров Ю.М. Від діловодства – до документознавства, від документознавства – до документології // Вісн. Харк. держ. акад. культури. – 2001. – Вип. 14. – С. 96-104. 21. Столяров Ю.Н. Второй закон документологии // Духовна культура в інформаційному суспільстві: Матеріали міжнар. наук.-теорет. конф., 24 – 25 січ. /Харк. держ. акад. культури. – Х., 2002. – С. 163-166. 22. Столяров Ю.Н. Документология: Программа для студ., обучающихся по специальности "Документоведение и документационное обеспечение управления" / Ю.Н. Столяров / Моск. гос. ун-т культуры и искусств. – М.: 2004. – 19 с. 23. Столяров Ю.Н. Документный ресурс: Учеб. пособие для студ. вузов / Ю.Н. Столяров; Рецензент: д-р пед. наук, проф. Н.Н. Кушнаренко. – М.: Либерея, 2001. – 152 с. 24. Столяров Ю.Н. О новой научной дисциплине – документологии – и ее предмете // Інформаційна та культурологічна освіта на зламі тисячоліть: Матеріали міжнар. конф. до 70-річчя ХДАК /Харк. держ. акад. культури. – Х., 1999. – Ч. 2. – С. 66 – 71. 25. Столяров Ю.Н. Соціальні комунікації: розвиток в інформаційному просторі // Вісн. ХДАК: Зб. наук. пр. – Х., 2000. – Вип. 2. – С. 4 – 7. 26. Фихман И.Ф. Введение в документальную папирологию. – М., 1987. 27. Церетели Г. Ф., Папирология в СССР // "Труды Тбилисского гос. университета", т. 4, 1936. 28. Черепнин Л.В. Русская палеография. – М., 1956. 29. Швецова-Водка Г.М. Документ і книга в системі соціальних комунікацій / Г.М. Швецова-Водка; Рівнен. держ. гуманітар. ун-т. – Рівне, РДГУ, 2001. – 438 с.: іл. 30. Янин В.Л. Берестяные грамоты и проблема происхождения новгородской денежной системы XV в. В кн. "Вспомогательные исторические дисциплины". – Л., 1970. – Вып. III.