Характеристика синтетичних релігій

Содержание:Вступ 3 1. Церква єднання (Церква уніфікації). 6 2. Біле братство, або «Юсмалос». 11 3. Віра Багаї. 15 Висновки 18 Список використаної літератури 21

Вступление:Ситуація сьогодення, яку називають кризою виживання, потребує спільних поглядів на вирішення глобальних проблем, що постали перед людством. Тому на часі не протиставлення «свого» і «чужого», а пошук нових спільних духовних начал та життєвих орієнтирів, нових цінностей. Такий пошук, на думку багатьох наших сучасників, не може оминути релігій. Але традиційні релігії з різного ґатунку причин сьогодні не готові забезпечити людству духовну унію. Тому цю місію все активніше покладають на себе неорелігії — нетрадиційні вірування, що нині набули поширення практично на всій планеті. Так, за даними «Британської Енциклопедії» (1996), на середину 1995 р. у світі нараховувався понад 121 млн. прихильників нових релігій. Тобто понад 2 відсотки населення планети є симпатиками новітніх релігійних течій. І якщо з 1980 по 1993 р. приріст кількості послідовників нових релігій становив 33 відсотки, то, за прогнозами, до 2006 р. вона збільшиться ще на 67 відсотків при 20-відсотковому зростанні населення нашої планети. Цікаво, що у жодній із давно існуючих релігій не очікується подібних масштабних темпів зростання. Таке активне релігієтворення зумовлено цілою низкою причин, серед яких: — криза західної цивілізації, що спонукає до спроб синтезувати західну та східні релігійні традиції; — трансформація світоглядних парадигм, спричинена науково-технічною революцією XX ст. та суперечностями індустріального (постіндустріального) суспільства; — загальна демократизація суспільства та утвердження в ньому особи в широкій гамі її прав, яка інколи робить світоглядні орієнтації та релігійне усвідомлення дійсності недостатньо зрілими і загартованими; — криза традиційних церков і традиційної релігійності, які вже не відповідають релігійним потребам сучасного віруючого, особливо молодого; — руйнація міжособистісних стосунків, насамперед сімейних; розрив наявних ще донедавна зв'язків поколінь, що спричиняє послабленість традиційної релігійності та дає змогу молодим не успадковувати релігію «батьків та дідів»; — готовність новітніх релігійних течій до духовного об'єднання людства. Не приділяючи особливої уваги порівняльному аналізу своїх учень, а часом і нехтуючи ним, вони проповідують принципи істинності, цінності й взаємодоповнюваності всіх релігій. Це робить такі об'єднання відкритими для послідовників будь-якого іншого віровчення. Привабливою для нових прихильників є і неперсоніфікованість їх богів, що найчастіше виступають як Абсолютний Розум, певна Духовна Сутність, Об'єктивний Закон. Неорелігії — синкретичні й універсальні утворення, що поєднують у собі як елементи багатьох існуючих релігій, так і ідеї теософії, антропософії, сучасні філософські й богословські доктрини, астрологію й окультизм, біоенергетику й екстрасенсорику, містичну уфологію тощо. Прагнення до міжрелігійного синтезу, на думку теоретиків і засновників неорелігій, здатне забезпечити перехід людства до глобальної єдності, оскільки відповідає вимогам нової світоглядної парадигми майбутнього. Вони не протиставляють культурні цінності планети, а показують шляхи їх співіснування. Демонструючи найрізноманітніші форми поєднання мудрості Сходу і раціональності Заходу, неорелігії часто виходять за межі власне релігійної проблематики. Все активніше апелюючи до найновіших відкриттів біології, генетики, психології, хімії, фізики, філософії, неорелігії дають змогу своїм прибічникам усвідомити себе як жителів Землі, а не лише громадян певної країни. Таким чином вони формують не локальний, а планетарний, загальнолюдський патріотизм. Неорелігійні вчення пропонують своїм прихильникам нову сакральну інтерпретацію дійсності, нове розуміння соціальних питань та сучасних глобальних проблем і дають якісно нову програму їх вирішення. Водночас вони намагаються задовольнити вибагливі смаки й потреби сучасних шукачів істин, які жадають життєвого комфорту, душевного спокою, глибинного самоусвідомлення, цілісності та значущості власного буття. Серед нетрадиційних вірувань, чиї прибічники інтелектуально-духовні пошуки зводять до філософського осмислення трансцендентного, чільне місце посідають синтетичні неорелігії. До них належать Церква єднання (Церква уніфікації), Віра Багаї та Велике Біле братство.

Выводы:Палітра нетрадиційної релігійності у сучасній Україні дуже розмаїта. Нетрадиційні вірування особливо активно поширювались на теренах України в роки «горбачовської перебудови» і в перші роки незалежності, тобто з відродженням ролі релігії та церкви в суспільному і громадському житті нації. При цьому православна церква, а також інші традиційні церкви сприймалися певною частиною людності, зокрема молоддю, як носії офіціозу і завуальоване представництво державної влади. Певному успіху нетрадиційних релігій в Україні сприяли також їхні новизна, оригінальність вірувань, екзотичність обрядів і молитовних відправ. Найсуттєвішим для неорелігій є те, що вони не обмежені рамками однієї релігії і певною мірою спрямовані на міжрелігійний синтез. Підвищена здатність до універсалізму і синкретизму — головна особливість більшості сучасних релігійних рухів. Ці релігії в головній тенденції нагадують двохтисячолітньої давності християнство, яке ввібрало в себе здобутки сучасної йому епохи, акумулювавши їх і витворивши універсальну систему ідей, цінностей, принципів світорозуміння та світоставлення. За своїми організаційними принципами неорелігії є дуже відкритими, оскільки об'єднують людей на основі добровільності, незалежно від їхніх віку, раси, національності, статі, віросповідання, соціального стану, професії чи роду занять, політичних переконань, освіти тощо. Порівнюючи темпи поширення неорелігій в Україні та інших країнах, слід зазначити відносну стриманість цього процесу. Це пояснюється тим, що після періоду тривалої так званої безрелігійності з «дозволом» відкрито вірити в Бога більшість людей звернулася до звичних релігій — християнства, іудаїзму, ісламу. Крім того, для країн Заходу неокульти були умовно адаптовані, що певною мірою визначило вибуховість їх для релігійного життя. В Україні ж, навпаки, мовний чинник відіграв гальмівну роль. Оскільки неомістична література тривалий час існувала лише в англійському варіанті, то це не сприяло її поширенню, а відтак і обмежувало чисельність прихильників різних неорелігійних течій. Проте сьогодні ситуація істотно змінюється. Виникли численні переклади неомістичних видань не лише російською, а й українською мовою, їхня кількість з часом зростає. Це, безумовно, сприятиме поширенню неорелігійних публікацій. Якщо на Заході неокульти виступили певною релігійною альтернативою існуючим традиційним релігіям, тоді на наших теренах вони з'являлися як протест проти комуністичної ідеології, як форма дисидентства. Ще й нині деякі з них перебувають у внутрішній еміграції щодо України. Над ними тяжіє традиція попередніх років. У перехідний період неомістицизм має компенсаційний характер, оскільки він своїми віроповчальними та моральними принципами прагне заповнити той духовний вакуум, що утворився після панування комуністичної ідеології, тобто компенсує альтернативу комуністичній вірі. Все це є привабливим як для послідовників того чи іншого віровчення, так і для розчарованих у політичній ідеології. Особливістю впровадження нетрадиційних релігій в Україні можна вважати й те, що майже всі неорухи прийшли сюди через посередників: не з батьківщини релігійного руху, а з інших країн, не від гуру (вчителя), а від його західних учнів. Поки що поява майже всіх псевдорелігій в Україні є вторинною, не «апостольською». Однак тенденція може змінитися, якщо поодинокі відвідини індійських, корейських, китайських та інших учителів з часом набудуть певної системи. Тоді потреба в посередництві відпаде. Відносна легкість проникнення в Україну і сприйняття неорелігій пояснюються, зокрема, специфікою вітчизняного менталітету, який через географічне розташування України — її граничний стан між сходом і заходом, півднем і північчю — був відкритий різноманітним впливам. Це сформувало у нашого народу особливий плюралізм світогляду, терпиме ставлення до інакомислення. Загальна ідея нетрадиційних рухів — поєднання сходу та заходу через об'єднання всіх релігій — отримала в Україні підтримку в настроях і бажаннях здолати розмежованість християнства на три православні церкви, греко-католиків, католиків, множину напрямів протестантського руху. За умов міжконфесійних конфліктів синкретизм та універсальність неорелігій стають певною мірою привабливим чинником для віруючих інших конфесій. Крім етнічної специфіки, склад неосект в Україні має деякі інші особливості. Якщо в інших країнах приплив до неорелігій відбувався за рахунок віруючих, які йшли по шляху переосмислення офіційних церковних доктрин і релігійного культу, їх раціоналізації чи розмивання системи догматичних релігійних норм, то в нашій країні в неорелігійні рухи об'єднувалися переважно невіруючі, тобто ті, хто не був обтяжений релігійною традицією, не мав до цього попереднього містичного досвіду. Тому послідовники неорелігій в Україні у своїй вірі не так глибоко переконані, як, скажімо, їхні західні одновірці. Нетрадиційні рухи в Україні мають також свої особливості в культурі, в організації, у відносинах з державою та громадськістю. Багато з них перебувають у стані формування. Тому незавершеність процесу передбачає його постійне вивчення. Аналіз причин появи неорелігій в Україні, особливостей їх поширення, характеристика сучасного стану нетрадиційної релігійності дає змогу визначити перспективи розвитку різних течій, врахувавши як їх позитивні, так і негативні моменти.

Литература:1. Баркер А. Новые религиозные движения. – СПб., 1997. 2. Блаватская Е. П. Теософский словарь. — М., 1994. 3. Дудар Н., Филипович Л. Нові релігійні течії в Україні: Український контекст. — К., 2000. 4. Панченко П. Релігійні конфесії в Україні. – К., 1993. 5. Релігієзнавство: Підручник /За ред. М.М.Заковича. – К., 2000. 6. Слівінський П. Й. Релігійний вінегрет: Кілька слів про нові релігійні і парарелігійні форми. — Львів, 1999. 7. Черній А.М. Релігієзнавство. – К., 2003.