Психологічні особливості формування дитячого колективу

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДИТЯЧОГО КОЛЕКТИВУ 7 1.1. Колектив та закони його формування 7 1.2. Співвідношення понять «колектив» та «група» 16 1.3. Особливості міжособистісних відносин між членами дитячого колективу 23 1.4. Стадії розвитку дитячого колективу 28 ВИСНОВКИ 38 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 41

Вступление:Актуальність теми. Термін «колектив» походить від латинського collectives – збірний. Він означає соціальну групу, об’єднану на основі суспільно значимих цілей, загальних ціннісних орієнтацій і спільної діяльності. У реальному житті існують різні колективи: навчальні, виробничі, студентські, спортивні та інші. Колективи можуть бути одновікові та різновікові, первинні (клас, студентська група) і загальні, які об’єднують декілька первинних колективів (наприклад, загальношкільний колектив). Колектив – це динамічна соціальна система. У залежності від рівня розвитку розрізняють колектив, що перебуває у процесі свого становлення (наприклад, дитячий колектив) і сформований “зрілий” колектив, тобто колектив з відпрацьованою системою суспільно значимих цілей, чіткою структурою ділових стосунків і форм спільної діяльності, органами самоуправління (наприклад, виробничий колектив, бригади, цеховий колектив та ін.). Сучасний виховний процес в освітніх закладах різного типу і рівня (дитячий садок, школа, ліцей) орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини. Засобом здійснення цих ціннісних орієнтацій стає дитячий колектив як соціальна спільність, що об’єднує дітей спільними цілями, загальною діяльністю і переживаннями. У колективі дитина входить у широку систему стосунків. Взаємодія дітей розгортається на інформаційному, діяльнісному та емоціональному рівнях. Взаємозв’язок особистісних рис, властивостей та громадсько-соціальних умов життєдіяльності дозволяє кожній людині посісти своє певне місце, набути свого статусу у колективі. Особливо важливою ця проблема стає у дитячому віці. Цінності, які складають глибинний фундамент соціально-значущої діяльності в ці роки, утворюють внутрішньогрупові переваги і вибір будь-кого з членів групи за ознакою референтності. У свою чергу, групова структура престижу й статусу її членів визначає так званих лідерів та аутсайдерів колективу. Лідер - це особистість, за якою всі інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, які торкаються їхніх інтересів, і визначають напрямок і характер діяльності всієї групи (Н.С.Жеребова, Я.Л.Коломінський, Р.Л.Кричевський). Ефективна діяльність групи, в першу чергу, залежить від того, які стосунки сформуються між офіційним і неофіційним лідером чи лідерами. Знаючи про реально укладені міжособистісні відносини в групі, педагог набуває можливості зорієнтувати їх у потрібному йому напрямку. З іншого боку, відповідно до своїх ділових та особистісних якостей, лідер групи спроможний допомогти педагогові у навчально-виховному процесі. Отже, дослідження загальної картини структури і динаміки розвитку навчальної групи не може бути продуктивним без чітких уявлень про основні соціально-психологічні характеристики лідерів. Розвиток групової динаміки малих груп пов’язаний, перш за все, з ім’ям К.Левіна. Ще у 1939 році він прийшов до висновку, що кожен член групи визнає свою залежність від інших членів. У нашій державі перші дослідження лідерства було проведено у 20-30-х роках минулого століття. Вони, в основному, торкалися лідерства у дитячих колективах. Підкреслювалася велика роль лідерів у плані розвитку й становлення групових взаємовідносин (Є.А.Аркін, П.П.Блонський, Л.М.Войтоловський, А.І.Залужний). В наступні роки підвищується інтерес до цього кола проблем. З одного боку, таке явище було пов’язано із розвитком концепції колективу (В.І.Зацепін, С.О.Лозинський), з другого, – практичними потребами суспільства (А.В.Петровський, Л.І.Уманський). З’явилася велика кількість робіт з проблеми співвідношення лідерства та керівництва (А.І.Баштинський, А.І.Вендов, В.Д.Гончаров, Б.Д.Паригін,), розроблюється традиційний для нашої психології напрямок – лідерство у дитячих та юнацьких колективах (Л.В.Артемова, І.П.Волков, Я.Л.Коломінський), ставиться завдання критичного осмислення робіт зарубіжних психологів (Н.С.Жеребова). Автори приходять до висновку, що на сьогодні існуючих матеріалів недостатньо для побудови задовільної картини динаміки групового лідерства. До теперішнього часу залишаються відкритими питання щодо механізмів висування того чи іншого учня в позицію лідера групи та його впливу на інших членів навчального колективу; поки що не з’ясована динаміка лідерства у навчальній групі; соціально-педагогічна практика ще недостатньо оснащена надійними діагностичними методиками виявлення неформальних лідерів і сучасними корекційно-виховними методами впливу на учнів через лідера навчальної групи. Отже, актуальність проблеми лідерства у соціальній роботі визначається невідповідністю рівня розробки проблеми потребам сьогодення. Тому дослідження закономірностей, механізмів та процесуальних характеристик лідерства в дитячому колективі є важливим для корекції міжособистісних відносин учнів. Таким чином, соціальна значущість проблеми та недостатнє вивчення саме цього її аспекту й обумовили вибір теми курсового дослідження “Соціально-психологічні особливості формування дитячого колективу”. Метою курсової роботи є комплексне дослідження лідерства у дитячому колективі. Об’єктом дослідження є особливості формування дитячого колективу. Предметом дослідження виступає процес формування дитячого колективу. Досягнення встановленої мети вимагає виконання наступних завдань дослідження: - розкрити основи формування дитячого колективу; - дослідити етапи розвитку дитячого колективу; - з’ясувати умови ефективного формування дитячого колективу. Теоретичною та методологічною основою даного курсового дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної і зарубіжної науки в галузі соціальної психології, педагогіки, соціальної роботи. Структура роботи складається зі вступу, у якому обґрунтовується актуальність теми курсового дослідження, вказуються мета й завдання, двох розділів, у яких здійснено вирішення основних завдань курсової роботи. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження та список використаних джерел.

Выводы:Таким чином, провівши дослідження, можна зробити наступні висновки та узагальнення із першого розділу курсової роботи: Колектив – це динамічна соціальна система. У залежності від рівня розвитку розрізняють колектив, що перебуває у процесі свого становлення (наприклад, дитячий колектив) і сформований “зрілий” колектив, тобто колектив з відпрацьованою системою суспільно значимих цілей, чіткою структурою ділових стосунків і форм спільної діяльності, органами самоуправління (наприклад, виробничий колектив, бригади, цеховий колектив та ін.). Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва. Формування колективу – тривалий процес колективоутворення – переходу до міжособистісних стосунків, опосередкованих суспільне схвалюваними цінностями. Він супроводжується підвищенням згуртованості групи, появою колективістських групових норм, таких явищ, як колективістська ідентифікація та колективістське самовизначення. Проте цей процес може відбуватися лише на ґрунті колективоутворювальної діяльності, тобто такої, що її здійснення потребує руху мотивів її учасників у напрямку до їх об’єднання, взаємопроникнення членів групи в мотиваційну сферу один одного, обміну їх смислами Звичайно, при цьому важливе значення мають індивідуально-психологічні особливості учасників діяльності, що можуть як сприяти, так і перешкоджати цьому процесові, наприклад, ненормативні властивості характеру. Високий рівень розвитку спільності не означає, що його може бути досягнуто раз і назавжди. Розвинутий дитячий колектив являє собою необхідну умову самоствердження особистості. Йому властиві спільність цілей і адекватність мотивів предметно-практичної спільної діяльності, спрямованої на користь суспільства, турбота про загальний результат, певні організація й характер спілкування, широка система колективних зв'язків. Найбільш розвинені форми взаємин дітей створюються в процесі цілеспрямованої організації їхньої соціальної діяльності: навчальної, організаційно-суспільної, трудової, художньої, спортивної та ін. При цьому додання основним типам діяльності дітей певної цільової спрямованості, соціальної значимості дозволяє не тільки формувати відносини дітей усередині вікових груп, але й будувати їх на єдиній основі. Сполучення взаємовідповідальності, з одного боку, а з іншого боку - необхідності прояву самостійності в організації й здійснення просоціальної діяльності забезпечує умови для розвитку справжньої самостійності. Максимальний розвиток самодіяльності дітей виступає визначальною ознакою розвиненого дитячого колективу. Дитяча група (ширше - дитяче співтовариство), будучи включеною в соціальні обставини розвитку суспільства (суспільно-політичні, економічні, правові й ін.), одержує власний соціальний статус, обумовлений історико-культурними й хронологічними характеристиками дитячого віку в даному суспільстві. Своєрідним показником перебудови феноменології міжособистісних відносин у групі може служити колективістська ідентифікація, що відбиває процес гуманізації відносин дитини з оточуючим світом. Про незвідність феномена колективістської ідентифікації до різних емоційних переваг свідчить такий факт, як відсутність впливу соціометричного статусу дитини на прояв до нього діючого співчуття й вміння радіти в дошкільному й молодшому шкільному віці. Головним детермінантом прояву колективістської ідентифікації як гуманного відношення до однолітка є спільна діяльність, її зміст і ціннісні характеристики. Соціально-психологічна структура дитячих груп має рівневу ієрархічну будову. Міжособистісні відносини представлені в цій структурі функціонально-рольовим, емоційно-оцінним й індивідуально-значеннєвим рівнями, причому на останньому рівні можлива модифікація вихідних міжособистісних відносин у ту або іншу сторону. Виховна сила шкільного колективу великою мірою залежить від того, які інтереси і духовні потреби формуються у школярів і чи гармонують вони з бажаннями, особливо підлітків і старшокласників. У мікро-колективах необхідно вести копітку роботу, спрямовану на виховання в учнів інтересів і потреб, необхідних для всебічного розвитку особистості, задоволення яких робить щасливими і людину і суспільство. Гармонія у вихованні особистості, а водночас колективу, досягається лише за умови, коли бажання людини виростають і утверджуються на ґрунті високоморальних і розумових інтересів і потреб. Великої шкоди завдає нашому суспільству те, що в багатьох школах порушується гармонія між інтересами і потребами, з одного боку, і бажаннями – з іншого. Інакше кажучи, коли формування інтересів і потреб віддається волі стихії, коли вони пов’язуються головним чином з розвагами.

Литература:1. Абраменкова В.В. Гуманные отношения в детском возрасте // "Первое сентября". – №2. – 2007. – С. 15-19. 2. Аникеева Н.П. Организация психологического климата в детском коллективе // „Сибирский учитель”. –2007. – №1 (49). – С. 14-18. 3. Барышникова С.А. Формирование временного детского коллектива в летнем оздоровительном центре // "Первое сентября". – №3. – 2006. – С. 20-26. 4. Василькова О.І. Методологічні проблеми лідерства в навчальних групах // “Психологія на перетині тисячоліть”. Зб. наук. пр. учасн. П’ятих Костюківських читань: В 3-х т. – К.: „Гнозіс”, 1998. – т.1. – С. 210-214. 5. Василькова О.І. Проблема дослідження динаміки лідерства в навчальній групі // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. Сб. науч. тр. Ин-та экономики пром-сти НАН Украины. – Донецк, 1999. – С. 330-336. 6. Голованова Н.Ф. Общая педагогика. – СПб.: Питер, 2005. – 250 с. 7. Детский коллектив. Социальная психология // "Первое сентября". – №6. – 2005. – С. 10-11 8. Кудряшова Е. Коммунарская методика и воспитание лидеров // Коммунарская конференция в Архангельске № 4, сентябрь 2001. – С. 145-147. 9. Матюша І. К. Особистість і колектив як цілісна гармонійна система (психолого–педагогічний аспект). – К.: ІЗМН, 2005. – 266 с. 10. Межличностное взаимодействие в детском коллективе // http://academy.edu.by/sites/logoped/otnosheniya.htm 11. Мухина В.С. Детская психология. – М.: ООО Апрель-Пресс, Зао Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2005. – 352 с. 12. Пашкова Н.В. Система соуправления как фактор формирования детского коллектива // "Первое сентября". – №4. – 2007. – С. 10-13. 13. Пономаренко Т. О. О взаимосвязи этических представлений и поступков детей // Дошкольное воспитание. – 2007. – № 4. – С. 10-14. 14. Рожков М.И., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в школе. М.: Педагогика, 2000. – 261 с. 15. Сластенин В.А. Методика воспитательной работы. – М.: Дело, 2002. – 255 с. 16. Токарєва Л. Соціалізація і розвиток обдарованого молодшого учня // Соціальна психологія. – 2006. – № 1 (15). – C.94-102. 17. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студ. вищих пед. закладів освіти. – К.: Академія, 2000. – 542 с.