Класична німецька філософія за Кантом

Вступление:Іммануїл Кант (1724–1804 рр.) є родоначальником класичної німецької філософії, яка була значним кроком у європейській філософській думці, починаючи від ідей Канта, закінчуючи філософами новоєвропейської думки Фіхте, Гегеля, Шеллінга та Феєрбаха. Кантівські ідеї надзвичайно інтелектуальні, глибинні та повчальні. У його творчості виділяють два періоди – критичний та докритичний. Найперша його праця – «Думки про істинну оцінку живих сил» (1746 р.) була написана Кантом ще у студентські роки, використовуючи думки попередників та пропускаючи їх через власну свідомість. Філософа цікавило дослідження питань природознавства, він намагався дати їх рішення з матеріалістичної позиції. Особливо великого значення для науки і філософії мала гіпотеза Канта про виникнення Сонячної системи з гігантської газової туманності. Отже, у докритичний період Канта цікавили більше природньонаукові та натурфілософські питання, висвітлені у його найвідомішій праці «Загальна природна історія і теорія неба».  

Выводы: Отже, Кант прагне відшукати вищий принцип моральності, принцип виявлення самого морального змісту і дає формулювання того, як треба поводитися людині, яка прагне долучитися до справді морального. Це і є загальновідомими для усіх нас категоричними імперативами Канта – роби так, щоб правило твоєї волі могло мати силу принципу загального законодавства, це правило має поширюватися на всіх, в тому числі і на тебе; стався до інших людей відповідно до того, якого відношення ти чекаєш до від них до себе; не стався до інших людей, як засобу вирішення власних інтересів.