Выводы: Централізація системи депозитарної діяльності полегшує державне регулювання, оскільки архітектура такої сис¬теми більш організована. У централізованій системі держава може визнати центральний депозитарій саморегулівною організацією та передати йому певні свої функції (збір оперативних даних, сертифікацію фахівців, певні контрольні функції).
Значним недоліком, як централізованої, так і децентралізованої системи депозитарного обслуговування є можливість несанкціонованого доступу до інформації у системі депозитарного обліку, та використання такої інформації як товару.
Технологічність централізованої депозитарної системи зумовлена тим, що всі процедури документообігу в ній уніфіковані, а це прискорює процес обробки документів. У децентралізованій системі кожний депозитарій має свої правила, що може викликати затримки у проведенні депозитарних операцій.
Єдина база даних депозитарного обліку та робота в режимі реального часу, на відміну від розрізнених баз даних окремих депозитаріїв, підвищують технологічність роботи всієї депозитарної системи в умовах централізації.
За технологічними параметрами у центрального депозитарію в країнах з великою територією та чисельністю населення є лише одна проблема – він повинен мати або розгалужену мережу філій та відділень, або агентську мережу, пов’язану єдиним телекомунікаційним зв’язком. Інакше, обслуговування клієнтів буде значною мірою ускладнено.
Мінімізація вартості послуг досягається шляхом збільшення масиву опрацьованих документів, без збільшення затрат на їх обробку.
Отже, в сукупності первинний та вторинний ринки формують фондовий ринок України. Проаналізувавши особливості первинного та вторинного ринків цінних паперів України, можна зробити висновок, що робота на цих ринках є вже достатньо налагоджена, проте гальмується багатьма факторами, які потрібно вирішити, а саме:
– удосконалити механізм емісії цінних паперів. Сьогодні процес випуску цінних паперів надзвичайно громіздкий і займає великий проміжок часу, ускладнюючи прихід інвестиційного капіталу до емітента;
– спростити систему введення та виведення коштів іноземних інвесторів. Проблема полягає у складності банківських валютних процедур в Україні;
– ввести систему бухгалтерського обігу на емітентах відповідної до міжнародних стандартів. Це полегшить систему оцінки вартості цінних паперів, і тим самим сприятиме розміщенню цінних паперів на міжнародних біржах.