Досвід особистості, форми його усвідомлення та вияву

Содержание:Вступ 3 Досвід особистості, форми його усвідомлення та вияву 5 Висновки 13 Список літератури 15

Вступление:В широкому розумінні соціально-психологічна природа особистості може бути охарактеризована певним ступенем єдності комунікації та особистісних властивостей індивіда. Звісно, міра прояву цього взаємозв'язку є мірою сформованості комунікативних можливостей особистості. Це положення конкретизується в умінні особистості розв'язувати проблеми життя й діяльності засобами спілкування, у передаванні своїх знань і досвіду учасникам взаємодії, у способах організації певної системи стосунків на різних рівнях, у системі соціально-психологія його забезпечення саморозвитку особистості тощо. Таке тлумачення комунікативної природи особистості виводить на психологічну та соціальну основи її розвитку, на співвідношення внутрішнього і зовнішнього, об'єктивного і суб'єктивного, індивідуального і соціального в ньому. Отже, комунікація розуміється як властивість соціальна та психологічна, як атрибутивна якість особистості. Соціально-психологічна природа особистості передбачає врахування таких закономірностей, які походять як із суспільної, так і з біологічної зумовленості людської поведінки та людських стосунків – міжособистісних, міжгрупових, внутрішньо особистісних, що характеризують у сукупності ставлення людей до роботи, до нагромадження й використання ними свого інтелектуального, морального, професійного та іншого потенціалу. За умов комунікативного підходу сам розвиток особистості є тим процесом, де комунікація перебуває у взаємодії та єдності з особистісними властивостями індивіда і сприяє його формуванню в соціумі. На ефективність розвитку комунікативних властивостей людини, прояву комунікативного потенціалу індивіда впливають характер його взаємодії з іншими, індивідуальні психологічні особливості учасників комунікативного процесу, вибірковість стосунків, якість вибору, рівень групової сумісності тощо. Спілкування тут постає як умова доцільної взаємодії людини із соціальним оточенням і водночас виступає в ролі як зовнішньої умови, засобу ефективної дії, так і внутрішньої характеристики психічної активності особистості. У соціально-психологічній структурі особистості комунікативні властивості є інтегральними її характеристиками, за допомогою яких здійснюється взаємозв'язок людини із соціумом, соціально-психологічне сприйняття й відображення нею соціальних відносин і реальностей життя, забезпечується встановлення контактів між людьми. За допомогою спілкування індивід «входить» у сферу ідей, думок співрозмовника, долучається до орбіти його активності. Отже, особистість є сукупністю різних зовнішніх і внутрішніх комунікацій, які утворюють комунікативне ядро, комунікативний світ людини, а її розвиток у соціумі здійснюється за умов спільної активності, взаємодії та діалогу. Особистості за умов комунікативного підходу до їхнього розвитку постійно перебувають у соціокультурному та етнопсихологічному просторі спілкування: стійкі характеристики стилю взаємодії, традиції, норми, правила, позиції, ролі тощо.

Выводы: Підводячи підсумки, можна сформулювати такі загальні висновки: Категоріальний простір індивідуального досвіду вміщує в собі родове відносно досвіду поняття життєдіяльності, однорівневе поняття життєвого шляху та похідні поняття соціальної, особистісної та мнемічної підструктур індивідуального досвіду з відповідними функціями взаємодії, інтерпретації та інтеграції. Індивідуальний досвід є перетвореною формою життєдіяльності і являє собою системне структурно-динамічне утворення. Його соціальний, особистісний та мнемічний компоненти забезпечують саморозвиток індивіда та регуляцію його активності у часовому континуумі минулого, теперішнього і майбутнього. Системоутворюючим фактором структурно-динамічної організації досвіду є ціннісна орієнтація індивіда на майбутній оптимальний результат життєдіяльності. У функціональному аспекті індивідуальний досвід є конкретним механізмом регуляції життєдіяльності шляхом використання відповідних до конкретного завдання накопичених індивідом знань, вмінь та навичок, можливостей інтерпретувати події минулого та сучасного і самого себе у контексті цих подій, взаємодії з навколишнім світом, адаптації до умов життя, що постійно змінюються. Особистісний досвід являє собою сукупність сталих оцінок себе, інших людей та навколишнього світу, відображених у суб’єктивних шкалах та інтерпретаційних комплексах. На мікроструктурному рівні особистісний досвід характеризується наявністю у індивіда суб’єктивних статистик різної модальності. Статистика є початковою феноменальною базою подальшої організації стереотипів. На макроструктурному рівні базовими характеристиками особистісного досвіду є система інтерпретацій себе як суб’єктивної вартості, інтерпретацій інших суб’єктів за параметром їх сумісності з собою, інтерпретацій предметного оточення як цінності його складових частин. Суб’єктивна вартість відбиває сукупність цінних для індивіда власних досягнень.

Литература:2. Лой А.Н. Сознание как предмет теории познания. – К., 1988. 3. Ильенков Э.В. Что же такое личность? – М., 1979. 4. Абрамова Г.С. Практическая психология: Учебник для студентов вузов. – Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: Академический проект, 2001. 5. Скрипкина Т.П. Психологические особенности проявления доверия на основе интеграции внутренних ценностей на этапе ранней юности // Проблемы формирования ценностных ориентаций и социальной активности личности / Под ред. В.С. Мухиной. – М.: Моск. гос. пед. ин-тут, 1984.