Вступление:Основний закон України нерозривно пов’язує діяльність органів прокуратури зі здійсненням кримінального процесу, у тому числі на судових стадіях. При цьому саме під час розгляду кримінального провадження у суді вирішуються усі основні питання. Врахування зазначених нормативного та доктринального концептів надає можливість констатувати підвищену значущість діяльності прокурора при розгляді кримінальних проваджень у судовому розгляді, що визначає вагомість даної тематики як для науки, так і для прикладного правозастосування. Окрім того, реформаційні процеси, що на сьогодні відбуваються у кримінальному судочинстві в цілому, й в питаннях діяльності органів прокуратури зокрема, вимагають належного наукового базису, створення якого є неможливим без проведення комплексних досліджень.
Тематика повноважень прокурора як у кримінальному процесі в цілому, так й в окремих його стадіях не є новою для науки кримінального процесуального права, оскільки знаходила відбиття у роботах багатьох процесуалістів. Наприкінці XIX – на початку XX століття питання статусу прокурора в кримінальному процесі під різними кутами зору розглядали Альперт С. А., Бажанов М. І, Грицаєнко Л. Р., Грошевий Ю. М., Давиденко Л. М., Долежан В. В., Жогін М. В., Зеленецький В. С., Марочкін І. Є., Медведько О. І., Мичко М. І., Мовчан Г. В., Петрухін І. Л., Полянський М. М., Савицький В. М., Середа Г. П., Строгович М. С., Шибіко В. П., Янович Ю. П. та ін. Тим не менш, багато проблем як доктринального, так і прикладного характеру залишаються такими, що не знайшли однозначного вирішення у науці кримінального процесуального права, або потребують кардинального переосмислення, зважаючи на істотні зміни в нормативній регламентації кримінального провадження.