Соціальна інфраструктура: рівень та перспективи розвитку

Содержание:Вступ 3 1. Передумови розвитку та основні завдання соціальної інфраструктури 4 2. Матеріально-побутова сфера 10 3. Соціально-культурна сфера 17 4. Рекреація і туризм 24 Висновки 31 Список використаної літератури 32

Вступление:Україна ввійшла у XXI століття як держава, що динамічно розви¬вається і прагне включитися у суспільно-економічні процеси сучасно¬го світу та інтегруватися в європейське співтовариство. Визначення європейських орієнтирів внутрішньої та зовнішньої політики змушує по новому осмислити принципи організації вектора економічної ді¬яльності регіонів як в державі в цілому, так і на міжнародній арені, внести суттєві зміни у розвиток соціальної політики, зокрема регіона¬льного спрямування. Становлення державності України вимагає фор¬мування регіональних господарських комплексів з ефективним вико¬ристанням місцевих ресурсів, переваг територіального поділу праці та запобігання ускладнень на політичному і регіональному підґрунті. Це стосується необхідності вдосконалення механізмів координації по¬літики регіональних і місцевих органів виконавчої влади, розмежу¬вання сфер повноважень між ними; більш глибокої науково-методо¬логічної розробки відповідної соціальної проблематики стосовно кон¬кретних регіонів. Адже регіони України суттєво різняться між собою історичними, природно-географічними, економічними, етнокультур¬ними факторами тощо. Крім того, внаслідок різних темпів реформу¬вання господарських комплексів і впровадження інституціональних змін збільшилася диференціація регіонів щодо рівня економічного розвит¬ку та можливостей соціального забезпечення. Соціальна сфера – це складова частина територіальної соці¬ально-економічної системи (ТСЕС). Це цілісна сукупність об'єктів з обслуговування населення регіону, які безпосередньо не приймають участі у відтворювальному економічному процесі, а опосередковано сприяють здійсненню цього процесу. В економічній літературі по¬ряд із поняттям "соціальна інфраструктура", існують поняття "соці¬альна сфера", "сфера обслуговування", "сфера соціального забезпе¬чення" тощо. Слід підкреслити, що дані поняття в смисловому ас¬пекті вважаються аналогічними.

Выводы:Отже, з викладеного вище стає зрозуміло, що соціальний розвиток населення є складним і багато¬гранним процесом, який передбачає, перш за все, вдосконалення со¬ціальної інфраструктури, забезпечення її збалансованості, що перед¬бачає ліквідацію диспропорцій між соціальною та економічною сфе¬рами. Проведення реформ вимагає і зміни підходів до вирішення питань розвитку соціальної інфраструктури, як важ¬ливої передумови подолання економічної кризи. Фінансо¬вий стан підприємств соціальної сфери наразі залишається вкрай незадовільним. У них практично відсутня можливість оздоровлен¬ня матеріально-технічної бази, а рівень заробітної плати працівників цієї сфери є найнижчим. Кошти ж державного бюджетного фінансування установ соціальної інфраструктури використову¬ються практично лише на оплату праці працівників державних установ та будівництво і ремонт, насамперед, закладів освіти та охорони здоров'я. Формування високорозвиненої соціальної інфраструкту¬ри є важливим чинником і здійснення реформ. Зрозуміло, що її відсталість та нерозвиненість можна подолати лише спільними зусиллями як держави, так і підприємств, організацій, жителів країни. Нинішні умови життя не відповідають вимогам і по¬требам населення. Стан підприємств соціальної ін¬фраструктури не дає можливості розвивати і вдосконалювати її. Саме тому актуальним є оцінка сьогоднішнього стану та обґрунтування шляхів подальшого покращення обслуговування населення. Тобто важливо знати, на якому рівні знаходяться такі види обслугову¬вання населення, як побутове, житлове будівництво, роздрібний това¬рооборот, громадське харчування, охорона здоров'я, освіта і культура, рекреація і туризм.

Литература:1. Долішній М., Злупко С. Концептуальні засади регіональної со¬ціально-економічної політики та її компоненти // Регіональна економіка. – 1997. – № 3. 2. Дорогунцов С. І., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Теорії розмі¬щення продуктивних сил і регіональної економіки. – К.: "Стафер -2", 2001. 3. Епіфанов А. О., Сало І. В. Регіональна економіка: Навчальний посібник. – К.: Наукова думка, 1999. 4. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинсь¬кий А.С, Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. – К: Знан¬ня України, 2000. 5. Коваль Я.В., Антоненко І.Я. Регіональна економіка: Навчальний посібник. – К.: ВД "Професіонал", 2005. 6. Мазур А. Г. Регіональна економіка: проблеми відтворення і управління. – Вінниця: Колос, 2000. 7. Макарова О.В. Державні соціальні програми: теоретичні аспекти, методика розробки та оцінки: Монографія. – К.: Ліра-К, 2004. 8. Мінченко М.В., Чижів Л.П., Фролков А.В. Планування та прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів: Підручник. – Суми: ВТЛ "Університетська книга", 2004. 9. Науменко В., Панасюк Б. Впровадження методів прогнозування і планування. – К.: Глобус, 1995. 10. Поляк Г. Б. Местные бюджеты в системе управления разви¬тием социальной инфраструктуры // Научное управление обществом. – 1983. –Вип. 15. 11. Тимчук М. Ф. Регіональна економіка: Конспект лекцій. – К.: ІММБ, 1998. 12. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Економіка та розвиток регіонів (областей) України. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002.