Економічна думка Давньої Греції (Аристотель)

Содержание:Вступ 3 1. Аристотель – перший економіст в історії 4 2. Марко Качаний та Ю.Колумелли 7 3. Економічна думка середньовіччя 8 Висновок 13 Лiтература 15

Вступление:Чому ми починаємо саме з розгляду поглядів мислителів Древньої Греції? Невже до них людство не мало ніякого подання про економіку? Як видно, це не так, якщо врахувати, що економіка так само стара, як і людське суспільство. Але оскільки економічна думка спочатку не відокремлюється від інших форм мислення про суспільство, точно визначити її перші прояви неможливо. При бажанні можна довести, що першим економічним добутком є Біблія. Це питання пристрастей автора й суперечка тут була б безглуздим. Отже, чому саме ми все-таки починаємо з економічної думки Древньої Греції? По-перше, ми віддаємо данину поваги людям, які дали науці ім'я. "Економіка" - слово давньогрецького походження, дослівно означає "домоведення". Уперше зустрічається в грецького мислителя Ксенофонта, будучи заголовком твору, у якому розглядаються розумні правила ведення домашнього господарства й землеробства. До речі, такий зміст (наука про домашнє господарство) це слово зберігало протягом століть. Але не тільки цим визначається наша увага до економічних поглядів даної епохи.3

Выводы:У висновку представляється цікавим простежити еволюцію поглядів на відсоток середньовічних мислителів - від повного неприйняття до часткового виправдання. Відомо з історії лихварства, що спочатку грошові або матеріальні позички бралися для непродуктивного використання, часто від "безвихідності". Ця практика панувала аж до пізнього середньовіччя. Наприклад, городянин позичав гроші, щоб не вмерти з голоду; лицар, щоб відправитися в хрестовий похід; громада, щоб побудувати храм. І вважалося несправедливим, якщо хтось робив прибуток на нещасті або благочесті інших. У той час канонічним правом визнавалися два доводи на користь стягнення відсотка: відшкодування витрат на організацію й зміст кредитних установ і відшкодування збитку внаслідок неможливості розпоряджатися відданими в позику грішми. Але цей збиток ще треба було довести. Коли ж до шістнадцятого століття продуктивне й прибуткове вкладення капіталу стало широко розповсюдженим явищем, тоді лихвареві або банкірові досить було довести торговельне або промислове його призначення, щоб мати підстави вимагати винагороди за зайнятий капітал. Підставою служила втрата кредитором можливості покористуватися з тих операцій, які могли представитися йому за час відсутності грошей. Позбавлення ймовірного прибутку вимагало винагороди, так. як порушувався основний для канонічного права принцип - еквівалентності обміну. Справді, боржник, завдяки чужому капіталу збагачувався, а кредитор, внаслідок його відсутності, терпів збиток. У силу змін, що происшли, в економічному житті, у канонічному праві в шістнадцятому столітті закріпилося виправдане стягнення відсотка. Заборонялося лише стягнення "лишку" або надприбутку лихваря, для чого встановлювався офіційний максимум позичкового відсотка. Проте , у цілому відношення до лихварства як і раніше залишалося негативним, що не дивно, з огляду на вихідні постулати християнства. Етична спрямованість економічної думки пронизує праці всіх мислителів середньовіччя, а остаточний розрив економічних й етичних проблем пов'язаний з появою перших економічних шкіл.

Литература:1. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия: Учебник для ВУЗов. – М., «ТЕИС», 1996 г. 2. Богомолов А. С. Античная философия. – М.: МГУ, 1985 г. 3. Костюк В.Н. История экономических учений. - М.: «Центр», 1997 г. 4. Мыслители Греции. От мифа к логике: Сочинения. - М.: «ЭКСМО-Пресс», 1998 г. 5. Радугин А.А. Философия: Курс лекций. – М.: «ЦЕНТР», 1998 г. 6. Чанышев А. Н. Аристотель. – М.: «Мысль», 1981 г.