Выводы:Проведене в дипломній роботі комплексне дослідження інструментів грошово-кредитної політики дозволили сформулювати низку висновків теоретичного та методичного характеру, які розв’язують основні завдання відповідно до поставленої мети, а саме:
1. З’ясовано сутність та типи грошово-кредитної політики. Зокрема, у найбільш широкому розумінні грошово-кредитна політика як один із напрямків економічної політики виступає здебільшого в процесі розгляду вищими ешелонами влади всіх питань грошового характеру, банківської системи тощо. Водночас слід розрізняти заходи, які створюють умови для обігу грошей, і фактори, які прямо цей обіг визначають.
Виділяють наступні типи грошово-кредитної політики: політика експансії; політика рестрикції; політика рефляції; політика дезінфляції; політика дефляції; політика інфляції.
2. Дослідження принципів та основних засад формування грошово-кредитної політики в національній економіці показали, що науковці виділяють чотири основних принципи грошово-кредитної політики, зокрема: цілеспрямованість; транспарентність (прозорість); визначеність часових горизонтів монетарних цілей; відповідальність. Проте цей перелік можна доповнити принципами взятими і інших наук, наприклад, такі як обґрунтованість, системність, гнучкість ефективність, тощо.
У процесі формування та впровадження грошово-кредитної політики, важливим питанням є постановка її цілей, які поділяються на стратегічні, проміжні та тактичні цілі. Реалізація сформованих цілей потребує визначення конкретних інструментів грошово-кредитного регулювання, застосування яких сприятиме досягненню бажаного макроекономічного ефекту.
3. Основними інструментами грошово-кредитної політики центральних банків є: визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; процентна політика; рефінансування комерційних банків; управління золотовалютними резервами; операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку; регулювання імпорту та експорту капіталу; емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними. Окрім перерахованих основних інструментів в світовій практиці відомі інші інструменти грошово-кредитної політики, різноманітні комбінації яких дозволяють центральним банкам реалізувати грошово-кредитну політику залежно від економічної стратегії держави в конкретний період.
4. Розглянуто вплив облікової ставки Національного банку України на стан грошово-кредитного ринку та ефективність застосування обов’язкового резервування. Найбільш важливою серед ставок рефінансування є облікова ставка, вона є найнижчою, її рівень підтримується відповідно до рівня інфляції. Її зміна служить сигналом до зміни не тільки інших ставок рефінансування, але й ставок за кредитами і депозитами у банках, інших процентних ставок на грошовому ринку, оскільки свідчить про зміну монетарної політики загалом.
Облікова ставка є ціною, за якою НБУ емітує гроші в оборот у процесі первинної безготівкової (кредитної) емісії, за що облікову ставку можна вважати офіційною ціною грошей, на яку орієнтуються всі інші суб’єкти грошового ринку. Змінюючи рівень облікової ставки, Національний банк України має змогу впливати на пропозицію грошей. Підвищення рівня облікової ставки веде до подорожчання кредитів НБУ для банків. Поєднання політичної, фінансово-економічної та банківської криз у 2014–2015 рр. змусило Національний банк підняти облікові ставки до 22% у 2015 році.
Проте флуктуації облікової ставки сьогодні мають скоріше психологічний вплив, і є суто індикативним засобом, оскільки самі ставки не відображають реальної картини – багато банків просто не кредитують, кредитують обмежено, або ж пред’являють підвищені вимоги до позичальника і застави.
5. Розглянуто ефективність застосування механізму резервування як інструмента грошово-кредитної політики. Визначено, що норма резервування – це інструмент грошово-кредитної політики, який використовується для регулювання грошової маси банками, як засіб антициклічної та антиінфляційної політики.
Макроекономічна суть регулювання норм обов’язкових резервів полягає в регулюванні обсягів банківських кредитів. Центральний банк, варіюючи цими нормами, впливає на ліквідну базу кредитної експансії комерційних банків. Збільшуючи норму обов’язкових резервів, центральний банк відповідно обмежує використання коштів, що зберігаються на рахунках банків у вигляді вкладів, як кредитного ресурсу. Навпаки, зменшуючи норми резервів, центральний банк стимулює вивільнення коштів для розширення кредитної активності приватних банків, тобто кредитної експансії. Як свідчить досвід, навіть невеликі коливання норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитування.
Аналіз вітчизняної практики використання механізму мінімальних резервних вимог дає змогу стверджувати, що до 2014 року відбулась зміна жорсткої політики НБУ в застосуванні даного інструменту на більш помірковану та зважену. Це виявляється у зменшенні норм обов’язкового резервування в регулюванні ліквідності, постійному удосконаленні внутрішніх важелів регулювання механізму обов’язкового резервування.
6. Встановлено, що використання операцій з державними цінними паперами як інструменту грошово-кредитної політики потребує значного ступеня розвитку фондового ринку. Цей інструмент є чи не найбільш ефективним із розглянутих важелів монетарної політики через його швидку дію та відсутність значного часового лагу в його використанні, достатньо високий ступень контрольованості його застосування та можливість кількісної оцінки результатів дії даного важеля. Головною метою його використання має бути не отримання спекулятивних надприбутків на фондовому ринку, а забезпечення стабільності національної грошової одиниці як необхідної передумови економічного зростання.
В 2014 році спостерігається зростання обсягу розміщення Національним банком цінних паперів на біржовому ринку. Проте, за результатами 10 місяців 2015 року обсяг депозитів перевищив річний показник 2014 року.
7. Визначено проблеми реалізації грошово-кредитної політики на сучасному етапі, зокрема, низький рівень монетизації економіки, висока питома вагу готівки, низький обсяг власної частки вищого грошового агрегату М3, несприятливі умови кредитування підприємництва, недостатній розвиток ринку державних цінних паперів. До цих проблем, додалися такі форс-мажорні обставини, як погіршення соціально-політичної ситуації, анексія Криму та військове протистояння на сході країни, що мали негативний вплив практично на всі сектори економіки України. Негативний розвиток економіки України в 2014-2015 рр., збереження політичних, економічних та військових ризиків у 2015 році, роблять невтішним прогноз розвитку української економіки на 2016 рік.
8. Пріоритетними заходами з удосконалення реалізації грошово-кредитної політики мають бути:
? посилення ролі процентної політики, що повинна змінюватися відповідно до реакції ринку та змін економічної ситуації в країні;
? вдосконалення процесу рефінансування банків, враховуючи його залежність від загального стану окремих сегментів фінансового ринку;
? оптимізація нормативів мінімальних резервних вимог для комерційних банків;
? підвищення якості комунікаційної політики Національного банку України із суспільством;
? сприяння збільшенню попиту на національну валюту та зниження за рахунок цього залежності від іноземних валют, що користуються найбільшим попитом в Україні;
? посилення вимог до ліцензування діяльності фінансово-кредитних установ та підвищення рівня прозорості їх діяльності за рахунок удосконалення ме¬ханізму контролю та попередження найбільш ризикових операцій