Выводы: Землі оздоровчого призначення – це самостійна категорія земель із спеціальним правовим режимом використання, яка характеризується освоєною або неосвоєною природною територією, містить природні лікувальні ресурси, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Ці землі за освоєністю поділяють на курорти та лікувально-оздоровчу місцевість.
Використання земель оздоровчого призначення – це сукупності правових норм, якими регламентується порядок експлуатації корисних властивостей земель оздоровчого призначення та їхніх природних лікувальних ресурсів з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.
Особливостями використання земель оздоровчого призначення є забезпечення реалізації природного права людини на здоров’я, відновлення і розвиток своїх фізіологічних життєвих сил; встановлення особливого порядку надання, вилучення та зміни цільового призначення земельних ділянок порівняно з відповідним порядком стосовно земельних ділянок інших категорій; наявність у структурі права загального користування, яке потребує законодавчого забезпечення, та спеціального користування цими землями; встановлення обмежень прав на землі через заборону певних видів діяльності; встановлення обмежень земельних сервітутних відносин; забезпечення диференційованого підходу при оподаткуванні (застосування стимулів у разі належного використання земель оздоровчого призначення та посиленої відповідальності за правопорушення у сфері їх використання).
Під правовою охороною земель оздоровчого призначення розуміють сукупність правових норм, які визначають порядок застосування засобів та здійснення заходів щодо збереження, відтворення, раціонального використання і захисту земель, що мають природні лікувальні властивості і які використовуються або можуть бути використані для забезпечення оздоровлення, медичної реабілітації та профілактики захворювань людей.
Землі рекреаційного призначення мають свій правовій режим, який являє собою порядок поведінки суб’єктів правовідносин з приводу використання таких земель. Охорону земель рекреаційного призначення забезпечують шляхом заборони діяльності, що перешкоджає використанню їх за цільовим призначенням або негативно впливає на природний стан земель. Ці заборони закріплені на законодавчому рівні і виражаються у вигляді заборони змінювати природний ландшафт, забороні скидання зворотних вод на землях рекреаційного призначення, обмеження в’їзду транспортних засобів на землі рекреаційного призначення тощо.
Безумовно, відокремлення земель рекреаційного та оздоровчого призначен¬ня на рівні закону має важливе значення. Однак законодавчо встановлений правовий режим цих земель має багато спільного. По-перше, землі оздоровчого призначення одночасно використовуються в рекреаційних цілях, якщо вихо¬дити із загальнопоширеного змісту поняття рекреації як відпочинок, віднов¬лення, оздоровлення населення. По-друге, землі рекреаційного призначення використовуються для туризму. Проте правовий режими земель рекреаційного призначення має чимало відмінностей у порівнянні із землями оздоровчого призначення. Головна різниця у їх правовому режимі полягає у тому, що на землях рекреаційного призначення розташовано більш поширений різновид об’єктів, які використовуються для відпочинку населення, а землі оздоровчого призначення можуть використовуватися тільки для розміщення об’єктів, пов’язаних з використанням природ¬них лікувальних властивостей цих земель.