Кримінально-правова характеристика диверсії за законодавством зарубіжних країн.

Содержание: ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ДИВЕРСІЯ ЯК ЗЛОЧИН: СОЦІАЛЬНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ 5 1.1. Історико-правовий аналіз диверсії як суспільно небезпечного соціального явища 5 1.2. Диверсія як злочин проти держави: зарубіжні концепції 11 РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИВЕРСІЇ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН 14 2.1. Характеристика об’єктивних ознак диверсії 14 2.2. Характеристика суб’єктивних ознак диверсії 19 2.3. Порівняльний аналіз кримінальної відповідальності за диверсію в кримінальних законах України та зарубіжних країн 22 ВИСНОВКИ 26 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29  

Вступление: Актуальність теми дослідження. Проблема відповідальності за злочини проти основ національної безпеки держави залишається на сучасному етапі актуальною, хоча загальна кількість таких діянь, що іменувалися в минулому державними злочинами, видається незначною. При великій суспільній небезпеці даних злочинів протидія їм є одним з важливих напрямків діяльності правоохоронних органів. Застосування кримінального законодавства, що встановлює відповідальність за злочини проти національної безпеки, в даному випадку має важливе політичне і попереджувальне значення. Нові підходи законодавця до регламентації відповідальності за злочини проти національної безпеки і відсутність з цих питань достатньої кількості публікацій, системного викладу проблеми, неповне дослідження загального поняття та ознак злочинів проти основ національної безпеки держави привели до необхідності розробки названих положень з метою усунення прогалин у цій галузі, неузгодженості окремих приписів кримінального та інших галузей права. Сучасне законодавство не формулює загального поняття злочинів проти основ національної безпеки держави. Зазначене визначення необхідно, по-перше, для правильного розуміння і з’ясування окремих видів таких злочинів. По-друге, для відмежування по видовим ознаками діянь від злочинів, що мають зовні схожі ознаки складів, з метою виключення помилок при кваліфікації. Важливість родового об’єкта цих злочинів визначає значною мірою і специфіку їхніх об’єктивних та суб’єктивних ознак. До таких злочинів віднесена і диверсія (ст. 113 КК України). Дослідженню диверсії як злочину приділяли увагу О. Піонтковський, Є. Смирнов, В. Сташис, В. Курляндський, М. Михайлов, М. Турецький, М. Бажанов, О. Бантишев, Р. Чорний та інші видатні науковці, які внесли вклад у розвиток як радянського, так українського кримінального права. Метою роботи є з’ясування поняття диверсії в межах загальної характеристики цього злочину за кримінальним правом України та зарубіжних країн. Завдання роботи: 1) здійснити історико-правовий аналіз диверсії як суспільно небезпечного соціального явища; 2) визначити диверсію як злочин проти держави: зарубіжні концепції; 3) надати характеристику об’єктивних ознак диверсії; 4) надати характеристику суб’єктивних ознак диверсії; 5) здійснити порівняльний аналіз кримінальної відповідальності за диверсію в кримінальних законах України та зарубіжних країн. Об’єктом дослідження є закономірності виникнення і дії кримінальної відповідальності за диверсію. Предметом дослідження є диверсія як злочин у кримінальному законодавстві України та зарубіжних країн. Методологія дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання. В процесі роботи використовуються також формально-логічний, історичний, системний, порівняльно-правовий та інші наукові методи. Структура дослідження визначається його метою, завданнями та предметом дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 30 сторінок.    

Выводы:На підставі вищевикладеного можна сформулювати наступні висновки: 1. Встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти основ націоанальної безпеки повинно враховувати політичну обстановку в країні, головні напрямки політики держави на конкретному історичному періоді, громадську думку, рівень правосвідомості громадян на сучасному етапі, категорію осіб, щодо яких передбачається застосовувати закони; чинне законодавство в цілях уникнення суперечностей з прийнятими правовими нормами. Важливо зазначити, що одовим об’єктом злочинів проти основ національної безпеки України є суспільні відносини, що забезпечують умови з охорони національної безпеки у політичній, економічній сферах, у сфері державного суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності та обороноздатності держави, у сфері науково-технологічної, інформаційної, екологічної безпеки України від зовнішніх та внутрішніх загроз. Систему злочинів проти основ національної безпеки можна представити у наступному вигляді. ? по-преше, це злочини, що посягають на відносини з умов, що забезпечують охорону основ національної безпеки у політичній сфері. До них відносять: посягання на територіальну цілісність і недоторканість України (ст. 110 КК); дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112КК); ? по-друге, злочини, що посягають на відносини з умов, що забезпечують охорону основ національної безпеки України у сфері державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, обороноздатності, державної, економічної, науково-технічної та інформаційної безпеки України. До них відносяться: шпигунство (ст. 114 КК); державна зрада (ст. 111 КК). ? по-третє, злочини, що посягають на відносини з умов, що забезпечують охорону основ національної безпеки в економічній, екологічній сферах та сфері обороноздатності. До них відноситься диверсія (ст. 113 КК). Можна дійти висновку, що ст. 113 «Диверсія», як і весь Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 05.04.2001 p., в основному враховує особливості сучасного розвитку нашої держави, для якого характерними є як виникнення нових форм суспільно небезпечної поведінки, так і нові підходи до оцінки рівня небезпечності тих її форм, що вже відомі. У цілому зазначена кримінально-правова норма, що передбачає відповідальність за диверсію, відповідає положенням сучасної науки кримінального права та вимогам демократичного суспільства і має своєю метою охороняти інтереси національної безпеки України. Таким чином, на підставі проведеного порівняльно-правового дослідження необхідно зазначити про наступне: 1) в деяких державах кримінально-правові заборони посягань державний та конституційний лад у формі диверсії виділені в самостійні норми кримінального закону (КК Білорусь, КК РФ та ін.); 2) у ряді країн встановлені кримінально-правові приписи щодо заборони диверсії, які повністю еквівалентні відповідним нормам вітчизняного кримінального закону або мають незначні відмінності. До числа таких кримінальних кодексів необхідно віднести КК Киргизької Республіки, КК Арменії. 3) російська норма про відповідальність за порушення вимог статті 113 КК представлена більш широким змістом. У відповідних зарубіжних кримінально-правових приписах описані ознаки окремих випадків такого злочину. КК РФ виділяє один різновид діяння в загальній формі – вчинення інших дій. Останні із зазначених у КК РА охоплюються за КК РФ поняттям інших дій. Таким чином, КК РА дає формально вичерпний перелік діянь, КК РФ залишає його відкритим, допускаючи й інші варіанти диверсійних дій; 4) так як і в Україні, в кримінальному законодавстві значної кількості держав склад диверсії характеризується умисною формою провини стосовно до діяння, що прямо закріплено в текстах диспозицій відповідних кримінально-правових норм. При цьому найчастіше відповідальність за таке діяння диференційована залежно від форми вини.    

Литература:1. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131. 2. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351. 3. Бантышев А. Ф. Уголовная ответственность за особо опасные преступления против государства (основы квалификации) : монография / А.Ф. Бантышев. – К., 2000. – 313 с. 4. Власихин В. А. Новый закон США о борьбе с терроризмом и Билль о правах / В. А. Власихин // США. Канада. Экономика. Политика. Культура. – 2002. – №4. – С. 25–105. 5. Колпаков И. А. Понятие и виды преступлений против основ конституционного строя и безопасности государства / И. А. Колпаков // Актуальные проблемы уголовного права и процесса. Сборник статей. – М. : Эксмо, 2006. – 321 с. 6. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации (постатейный) / Под ред. А. В. Бриллиантова. – М. : Проспект, 2010. – 1392 с. 7. Кримінальне право України. Особлива частина : підруч/ / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 4-е вид., переробл. І доп. – Х. : Право, 2010. – 608 с. 8. Курс советского уголовного права. – Л., 1973. – Т. 3. 9. Матвійчук В. К. Злочини проти основ національної безпеки: поняття та загальна характеристика / В. К. Матвійчук // Юридична наука . – 2013. – № 9. – С. 80–87. 10. Мошняга Л. В. Об’єкт злочинів проти конституційних основ національної безпеки України / Л. В. Мошняга // Бюл. Міністерства юстиції України. – 2012. – № 2. – С. 79–87. 11. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 3-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Атіка, 2005. – 1064 с. 12. Таций В. Я. Обьект и предмет преступления в советском уголовном праве / В. Я. Таций. – X., 1988. – 387 с. 13. Уголовное право Армении и России. Общая и Особенная части / Отв. ред. С. С. Аветисян, А. И. Чучаев. – М. : КОН ТРАКТ, 2014. – 800 с. 14. Уголовное право России. Части Общая и Особенная / Под ред. А. В. Бриллиантова. – М. : Проспект, 2008. – 1232 с. 15. Уголовный кодекс Кыргызской Республики / Предисловие А. П. Стуканова, П. Ю. Константинова. – СПб. : Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 386 с. 16. Уголовный кодекс Республики Беларусь / Предисловие Б. В. Волженкина ; обзорная статья А. В. Баркова. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 474 с. 17. Уголовный кодекс Республики Болгария / Науч ред канд юрид наук, проф А. И. Лукашова. – Перевод с болгарского Д. В. Милушева, А. И. Лукашова, вступ статья И И Айдарова. – СПб. : Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 298 с. 18. Уголовный кодекс РФ 1996 г. (в действ. ред.) // Справочная правовая система «Консультант Плюс». 19. Уголовный кодекс Федеративной Республики Германии / Науч. ред. и вступ. статья Д. А. Шестакова ; предисловие Г.-Г. Йешека. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. – 524 с. 20. Уголовный кодекс Франции / Науч. ред. Л. В. Головко, Н. Е. Крыловой. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 650 с. 21. Українське кримінальне право. Загальна частина : підруч. / За заг. ред. В. О. Навроцького. – К. : Юрінком Інтер, 2013. – 712 с.