Соціально-політичний розвиток міста Дубровнік у ХII – першій половині XV ст.

Задание:

Содержание: ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ЗРОСТАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ВОЛОДІНЬ ДУБРОВНИКА ТА ЗМІНИ В СОЦІАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ 12 1.1. Територіальні володіння Дубровника 12 1.2. Особливості соціальної структури Дубровника 20 РОЗДІЛ 2. ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ ТА ПРОЦЕС СТВОРЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ. РОЛЬ РЕКТОРА В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ МІСТОМ 33 РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ТА СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА ТОРГІВЛІ ДУБРОВНИКУ В XIII – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XV ст. 50 3.1. Аспекти розвитку торгівельних відносин Дубровника 50 3.2. Значення торгового капіталу в соціально-економічних відносинах Дубровника 61 ВИСНОВКИ 78 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 82  

Вступление: Актуальність теми дослідження визначається зростанням інтересу у вітчизняних та закордонних науковців до вивчення розвитку державності і політичної еліти у народів Східної і Західної Європи епохи середньовіччя. Адже становлення громадянського суспільства в Європі і представницьких систем управління зокрема, сягає своїм корінням в середні віки, коли у XII – на початку XVII ст. в більшості її країн закладалися інституційні, соціально-психологічні, ідейні передумови розквіту демократичних режимів Нового часу. В цьому контексті важливим вбачається дослідження західноєвропейського міста як органічної складової частини і динамічного чиннику своєї епохи, як одне з найважливіших джерел формування і розвитку всієї системи суспільних відносин середньовіччя. Одночасно середньовічне місто представляє собою й певну стадію процесу урбанізації в Західній Європі в цілому. Як історичний феномен місто зіграло в розвитку регіону, в його подальшій еволюції, навіть в особливостях його сучасної економічної, соціально-політичної організації, в його високій і повсякденній культурі роль, яку важко переоцінити. Для середньовічних міст ряду регіонів Західної Європи XII-XIII ст. типовою була комунальна форма управління. Відомі факти становлення комунальних основ в містах Франції, Німеччини, а також Італії, де міста-комуни склалися дуже рано і багато з них перетворилися на міста-держави (Флоренція, Піза, Мілан, Венеція, Генуя). У Далмації, на східному узбережжі Адріатичного моря, також сформувалися міста-комуни – Задар, Спліт, Трогир, Шибеник, Котор. Їх суспільно-політичні основи були специфічними на Балканах, які не мали органічної єдності ні з хорватською, ні з сербською основами. Серед вказаних міст Дубровнік був єдиним далматинським містом, соціально-політичний розвиток якого, пройшовши фазу комунальних основ, призвів до виникнення республіки. Крихітна держава – Дубровницька республіка – проіснувала декілька століть, довівши власну життєздатність у важких політичних умовах панування Візантії, Венеції, Угорщини, Османської імперії на Балканах. Його політична структура була близькою до моделі політичного устрою італійських міст-держави і була різновидом загальної моделі адміністративного управління європейського середземноморського міста. На теперішній час Дубровник – це місто на адріатичному узбережжі Далмації в південній частині Хорватії, адміністративний центр жупанії Дубровник-Неретва, знаменитий міжнародний курорт, крупний морський порт. Мета дослідження полягає у характеристиці соціально-економічного розвитку міста Дубровника у ХІІ – першій половині XV ст. Дана мета в роботі досягається за допомогою вирішення наступних завдань: ? дослідити територіальні володіння Дубровника; ? розкрити особливості соціальної структури Дубровника; ? проаналізувати еволюцію політичної влади та процес створення територіальної держави та охарактеризувати роль ректора в системі управління містом; ? визначити головні аспекти розвитку торгівельних відносин Дубровника; ? простежити значення торгового капіталу в соціально-економічних відносинах Дубровника. Об’єктом дослідження виступає хорватське місто Дубровник, яке розміщується на узбережжі Адріатичного моря. Предметом дослідження є соціально-політичне та економічне становище середньовічного Дубровника напередодні Османського завоювання. Теоретична основа дослідження. Методологічну і теоретичну основу дослідження склав принцип історизму, що передбачає розгляд явищ соціального, політичного та економічного життя Дубровника, в динаміці і в тісному зв’язку з епохою. При аналізі політико-адміністративної системи Дубровника і визначенні чинників, що вплинули на її формування, застосовувалися структурно-функціональний та порівняльний методи. Також в роботі з метою реконструкції деяких політичних реалій Дубровника застосовувалася інформація щодо інших далматинських міст, що дозволило заповнити прогалини в інформації. Хронологічні межі окреслені періодом VІІ – першою половиною XV ст. Нижня межа обумовлена періодом заснування Дубровника, який називався спочатку Рагузою. Верхня межа XV ст. обумовлена періодом найбільшої могутності Дубровника. Наукова новизна. На основі аналізу широкого кола джерел в роботі зроблена спроба представити соціальну, політичну структуру Дубровника другої половини XII – першої половини XV ст., показати значення внутрішньої та зовнішньої торгівлі в суспільному житті міста. Дослідження комунальних основ Дубровника дозволило прослідити розвиток міських структур влади впродовж вказаного періоду, розширити існуючі уявлення про процес перетворення міста-комуни в місто-державу. Історіографія та джерельна база дослідження. Характеристика джерел. Статут Дубровника 1272 р. небезпідставно вважається найбільшим і систематизованим із статутів далматинських міст. Він був виданий у 1904 р., завдяки працям академіків В. Богишича и К. Іречека. Первинна редакція пам’ятника не збереглася. Статут відомий лише в подальших редакціях, яких, як встановили видавці, було п’ять. Статут складається з восьми книг, сім з яких мають певну тематику. У першій книзі зібрані закони, що стосувалися порядку формування і функцій органів управління, обов’язків службових осіб, положення церкви Дубровника; у другій записані формули присяг офіціалів і всіх городян венеціанському намісникові і дожу; третя книга присвячена в основному судовому устрою; у четвертій розглядалося родинне і спадкове право; п’ята книга регулювала внутрішньоміське будівництво, відносини між сусідами; шоста містила кримінальне право; у сьомій представлено морське право. Найоб’ємнішою є восьма книга. Спочатку в неї вписувалися нові закони, доповнення і поправки до раніше прийнятим. А в 1287 р. вирішили, що доцільніше записувати їх до тих статей Статуту, до яких вони відносилися за змістом. Статут 1272 р. включає багато відомостей про політико-адміністративну структуру Дубровника другої половини XIII – поч. XV ст. Книги реформацій – значне за об’ємом і за змістом джерело. До них увійшли протоколи засідань головних органів міського управління – Великої і Малої рад, Сенату. Книги реформацій дають інформацію про функції міських інститутів влади і адміністративного апарату на позаміській території, про соціальні процеси в Дубровніку, про реформи, що відбувалися в місті після звільнення від влади Венеції, про муніципальну активність патриціїв, протиріччя в патриціанському середовищі, протизаконні дії службових осіб і дисциплінарні санкції, що застосовувалися до них, про вибори патриціїв на княжу посаду і ін. Книга всіх реформацій має безпосередній зв’язок з Книгами реформацій. У 1335 р. князь Дубровника Микола Фалієро розпорядився витягувати всі важливі рішення, що мали силу закону, з протоколів засідань Великої і Малої рад і Сенату, тобто з Книг реформацій, і записувати їх окремо. Так виникла Книга всіх реформацій, яка стала як би продовженням основного зведення законів – Статуту 1272 р. У Книгу всіх реформацій впродовж XIV ст. і початку XV ст. (до 1410 р.) заносилися постанови, що мали характер законів, дія яких розрахована на тривалий час. Пізніше Книга була розбита на розділи. Книга всіх реформацій була видана А. Соловйовим у 1936 р. В кінці 1408 р. в Дубровнику виникла ще одна збірка законів, відома під назвою «Зелена книга». Основною причиною складання Зеленої книги з’явилася необхідність заповнити прогалину, що утворилася після оформлення Статуту і Книги всіх реформацій. Всього Зелена книга містить 507 глав. Зелена книга була опублікована Б. Недельковічем у 1984 р. Як історичне джерело Зелена книга представляє особливий інтерес, оскільки по ній можна прослідити розвиток політико-адміністративної структури Дубровника впродовж століття, коли відбувалася трансформація комуни в республіку. Багато статей в збірці стосується реформ в судовому устрої, впорядкування роботи Великої, Малої рад, Сенату, організації управління на новопридбаних землях, фінансових питань і ін. Іншу групу джерел складають документальні матеріали. До неї відносяться акти дубровницької канцелярії 1278-1282 рр., 1284-1286 рр., 1295-1297 рр. Історія походження цих документів тісно пов’язана з історією канцелярії і нотаріату в Дубровнику. Інтенсивний розвиток торгівлі і ремесла в містах далматинців XIII ст. призвів до створення в них нотаріальної служби. Першим нотаріусом в Дубровнику, що заклав основи міського діловодства, був італієць Томазін де Савере. Важливу групу джерел становлять оповідні джерела, які представлені «Описом Дубровника» Філіппом де Діверсисом і уривками хроніки Миколи Раньїні 4. «Опис Дубровника» − найважливіше письмове джерело з історії Дубровника першої половини XV ст. Автор «Опису» Філіпп де Діверсис де Квартіджіаніс походив з італійського міста Лукка. Він виріс в багатій сім’ї і здобув гарну гуманістичну освіту. У 1434 р. Ф. де Діверсиса запросили до Дубровник в якості вчителя, де він організував світську латинську школу для дітей і юнацтва. Італієць добре вивчив звичаї, політичний устрій міста, був обізнаний про його минуле, сучасні йому події і після шестирічного перебування в Дубровнику написав свій твір. «Опис Дубровника» складається з передмови, чотирьох частин і висновку. У першій частині автор розповідає про географічне положення Дубровника, його торгівельні зв’язки з європейськими країнами; у другій даний опис зовнішнього вигляду міста: міських стін і укріплень, церков і світських будівель; третя частина присвячена політичному устрою Дубровника, тут представлена характеристика головних органів управління і окремих міських служб; четверта стосується звичаїв, традицій, суспільних свят дубровчан. Хроніка Миколи Раньїні, написана на основі даних ранніх літописів і життєписів єпископів 4. Історіографія історії середньовічних далматинських міст, і зокрема Дубровника, налічує декілька століть і включає велику кількість досліджень. Так, значний внесок у вивчення структур влади Дубровника зробив хорватський історик другої половини XIX – поч. XX століття К. Войнович. Він зібрав значний матеріал з проблеми, що відноситься до періоду з IX по початок XIX ст. К. Войнович показав функції головних органів управління Дубровника. До його заслуг відносять і те, що він порушив питання про роль переселенців з Епідавра в формуванні політичного організму Дубровника. К. Войновіч погоджувався з тезою про венеціанський вплив на формування структур влади Дубровника. У першій половині XX ст. в югославській історіографії з’явилися праці, присвячені приватним питанням політико-адміністративної структури середньовічного Дубровника. В основному в них розкривалися проблеми територіальних придбань міста, організації місцевого апарату влади, взаємин дуброницького уряду з населенням нових земель. Найзначнішими були наукові доробки P. Груїча, Б. Гушича, І. Божича. Так, І. Божич основний акцент робить на положенні торгівлі і ремесла в Дубровнику. Політичний устрій міста він розглядає в контексті відносин и між дубровчанами і венеціанським намісником. У другій половині XX століття інтенсивно досліджується історія новопридбаних земель Дубровницької комуни і земель. Сюди відносяться роботи Й. Лучича, який досліджував політичну історію острова Шипана до 1300 р., островів Лопуд і Колочеп у XIII ст., області Астарея до 1366 р., та ін. Окрема його наукова розвідка була присвячена комунальному устрою далматинських міст у XI ст. Також однією з тем дослідження виступає зовнішньополітичне положення Дубровника після його переходу під протекторат угорсько-хорватського королівства. Основний зміст наукових доробок Б. Недельковича зводиться до доказу того, що Дубровник, звільнившись від венеціанської влади у 1358 р., став фактично незалежним містом-державою (республікою), автономним як в усередині, так і в зовнішньополітичних справах. На його переконання вибір органів влади, розподіл функцій між ними, ухвалення законів проходили без втручання з боку угорського короля, а при проведенні зовнішньої політики Дубровник керувався перш за все власними інтересами 4. У своїх роботах дослідник І. Мітіч на основі матеріалу констатує наявність в Дубровнику єдиної політико-правової і територіальної одиниці – держави-республіки, яка в особі законодавчих, судових органів самостійно приймала рішення економічного і політичного характеру, будувала міські укріплення, надавала притулок для вигнанців з інших міст і країн, підтримувала дипломатичні і торгівельні стосунки з різними державами 4. З інших зарубіжних істориків відзначимо американського дослідницю С. Стюард, до кола наукових інтересів якої відноситься політичний устрій Дубровника, його нобілітет, положення жінок в місті та ін. Історія Дубровника знаходилася в центрі уваги й дореволюційних російських вчених. Зокрема, А. Рейц розглядав дубровницькі структури влади разом із структурами влади інших далматинських міст. І. Смірнов вивчав систему управління Дубровника, характеризуючи економічну та соціальну політику Венеції по відношенню до далматинських міст. A. Майков висвітлював деякі політичні порядки і традиції в середньовічному Дубровнику. В. Макушев з 1862 по 1865 р. працював секретарем російського консульства в Дубровнику і мав доступ до джерел в дубровницькому архіві. Основна його заслуга полягає в тому, що він охарактеризував і опублікував широке коло письмових пам’ятників по історії Дубровника і Далмації, більшість з яких були вперше введені у науковий обіг. Історик права Ф. Леонтовіч дав найбільш точну характеристику органам управління Дубровника XIII-XIV ст. Він поставив під сумнів сталу в історіографії думку про сильний венеціанський вплив на формування системи управління Дубровника у XIII-XIV ст. Із його точки зору, в Дубровнику на протязі тривалого часу зберігалися громадських будови слов’янських жуп і лише з падінням ролі народних зборів в суспільному житті і введенням установ, запозичених з венеціанського права (XV-XVI ст.), на зміну демократичній жупі в Дубровник прийшла аристократична республіка. Відзначимо, що після видання ряду джерел в кінці XIX – першій третині XX ст. робіт з політичної історії Дубровника у історіографії не з’явилося аж до кінця 70-х років ХХ ст. У вітчизняній науці існують історіографічні огляди, нариси, рецензії, опубліковані в 50-і − 90-і роки XX ст., в яких відмічені основні напрями дослідження історії Дубровника, аналізуються окремі роботи зарубіжної і вітчизняної історіографії як минулого (сер. XIX – поч. XX ст.), так і відносно недавнього часу (сер. – другої пол. XX ст.). У них розглядаються основні дослідження істориків, починаючи з праць А. Рейца, Ф. Леонтовича, С. Макушева, А. Майкова, І. Смірнова і закінчуючи працями А. Москаленко, М. Фрейденберга, Н. Мананчикової, С. Захарова, Л. Шаферової та ін., а також зарубіжних істориків кінця XIX – першої пол. XX ст. (К. Іречека, К. Войновича, Л. Войновича, І. Божича, Й. Таліча та ін.) 9. Відзначимо, що до історичних проблем Дубровника зверталися історики тверської школи – М. Фрейденберг і A. Чернишов. Так, М. Фрейденберг створив загальну схему розвитку самоврядності далматинських міст. У спільній роботі М. Фрейденберг та A. Чернишов прослідили зміни в соціально-економічному і політичному житті далматинських міст у XII – XIV ст. при переході від одного етапу до іншого 35. Серед узагальнюючих робіт, що зачіпають політичну історію ряду далматинських міст, є спеціальна монографія М. Фрейденберга, присвячена історії відносин Дубровника з Османською імперією. В ній не лише наводиться опис основних моментів політико-адміністративної системи Дубровника, але показана трансформація розвиненої комуни в республіку. Основними передумовами цього процесу, на думку М. Фрейденберга, були зміни, які сталися в Дубровнику в цілому ряду сфер – в містобудуванні, торгівлі, виробництві, а також територіальні придбання міста. Значний внесок у дослідження Дубровника належить історику Н. Мананчиковій. Її наукові доробки присвячені соціально-економічним і соціально-культурним процесам розвитку Дубровника у XIII − першій половині XV ст. Центральне місце при цьому автор відводить проблемам, що стосуються торгівлі Дубровника та її організації. Вона детально досліджує соціальну структуру торгівлі і види торгівельних об’єднань в місті. Розквіт Дубровника вона безпосередньо пов’язує з дубровницькою торгівлею, з розширенням її ареалу 10. Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 84 сторінки, з них 79 сторінок основного тексту.

Выводы: Таким чином, результати проведених досліджень дозволяють зробити наступні висновки: 1. Окреслено територіальні володіння Дубровника. Місце розташування Дубровника на Адріатичному узбережжі зумовило своєрідність його внутрішньої політики. Могутні сусіди тривалий час обмежували самостійний розвиток Дубровника – місто визнавало владу Візантії, виступаючи в ролі одного з останніх укріплень цієї імперії на Адріатиці. З XIII по середину XIV ст. Дубровник знаходився під венеціанською владою, боротьба за незалежність багато в чому прискорила розвиток його державних інститутів. Звільнення з-під влади Венеції сприяло бурхливому зростанню морської торгівлі, а також підвищенню значення міста як ремісничого центру. По рівню розвитку ремесла Дубровник – єдиний з міст далматинців – не поступався італійським комунам. До території республіки було приєднано Дубровницьке примор’є , а також території біля Конавлі, що включають місто Цавтат. 2. Визначені особливості соціальної структури Дубровника. Разом з розвитком економіки Дубровника мінялися і суспільні відносини у місті. У XII ст. міське населення було ще слабо диференційованою масою. В цей час існував міський патриціат, який поступово зосереджував у своїх руках велику торгівлю, основні джерела доходів і міські землі. Її представники відтісняли рядових городян від участі в політичному житті міста. До XIV ст. патриціат перетворився на замкнуте соціальне угрупування, що включало торгівельну, землевласницьку і грошову знать. У XIV-XV ст. посилилася диференціація серед городян. Поступово відділяється купецька верхівка, яка не входила до складу патриціїв, але мало відрізнялася від них у своїй діяльності, заможності і джерелам доходів. Верхівці протистояла маса дрібних торговців, ремісників, підмайстрів, рибаків. Однак заможні городяни не приймали участі в міському управлінні, яке цілком зосереджувалося в руках патриціїв. 3. Розкрита еволюція політичної влади та процес створення територіальної держави. Визначена роль ректора в системі управління Дубровником. Венеціанський вплив позначився на закріпленні олігархічної системи управління Дубровником за зразком Венеції. Було введено нове законодавство і нову систему управління: князь – Мала рада – Велика рада – Сенат. Управління державою було правом і загальною турботою патриціїв. Главою Дубровницької Республіки був Ректор, якого обирала Велика рада. Його статус відрізнявся від статусу венеціанських дожів. По-перше, його обирали лише на один місяць, і знов бути вибраним він міг лише через два роки; по-друге, він виконував в основному представницькі і деякі організаційні функції, а саме скликав і розпускав ради, зберігав державну печатку і ключі від міста. Особливий статус Ректора як представника держави підкреслювався. Проте реальної влади він не мав. Його життя протягом місяця його повноважень протікало публічно: він жив в ректорському палаці і з’являвся на публіці лише в почесному супроводі. Все повнолітні нобили входили до складу Великої ради. Цей орган один раз на рік обирав всіх чиновників, щомісячно – ректора, ухвалював закони і вирішував кримінальні справи. Велика рада зі свого складу шляхом виборів формувала Сенат і Малу раду. Сенат в різний час включав від 45 до 20 нобілей, що обиралися з членів Великої ради на один рік. У його компетенцію входили визначення розмірів дані і податей, нагляд за виконання законів, призначення посланців, оголошення війни і укладення миру. Мала рада була виконавським органом, в основному в області закордонних справ республіки. Крім того, в Дубровницькій Республіці існувала розгалужена система судових органів різного рівня, державні скарбники і різні чиновники, що забезпечували всілякі області управління (торгівля, контроль за заходами і вагами, спостереження за водопроводом, млинами і т. д.), а також чиновники, що управляли областями, містами і містечками, що входили до складу республіки. 4. Визначені аспекті розвитку торгівельних відносин Дубровника. З середини XII ст. дубровчани уклали ряд торгових угод про дружбу і взаємний захист жителів з рядом італійських приморських міст. В кінці XII були укладені договори з балканськими правителями, за якими дубровчанам дозволялося вільно торгувати в сербських і боснійських землях. Дубровник вів широку морську торгівлю. Він мав власний флот і підтримував торгівельні зв’язки з Венецією, з містами Південної Італії. Розширення господарської і торгівельної діяльності дубровчан в балканських державах сприяв економічному прогресу в Сербії, Боснії і Болгарії у XIII-XIV ст., розвитку там гірської справи, деяке зростання сільськогосподарського виробництва. У XIII − XIV ст. Дубровник був основним торгівельним центром на східному побережжі Адріатики, через який здійснювалися торгівельні зв’язки країн Європи. Дубровчани вивозили з Сербії, Боснії, Болгарії і Албанії сільськогосподарські продукти (зерно, шкіри, віск і ін.), метали (золото, срібло, свинець, мідь). Вони забезпечували балканських феодалів зброєю, коштовними тканинами, східними прянощами, скляними і ювелірними виробами. Однією з головних і найбільш прибуткових статей торгівлі дубровчан на Балканах була сіль. Особливо міцними були економічні позиції дубровчан в Сербській державі. Сербські королі зазвичай заохочували торгівельну і підприємницьку діяльність дубровчан у своїй державі. Їм надавалися не лише торгівельні привілеї, але й монополії на розробку гірських надр. Дубровчани виступали власниками і відкупниками великої кількості шахт, де добувалися золото, срібло та інші метали. В деяких крупних містах і центрах гірських розробок Сербії, Боснії і західної частини Болгарії вони заснували колонії, в яких постійно проживали дубровницькі торговці та підприємці. Ці колонії користувалися самоврядністю. 5. Розкрито значення торгового капіталу в соціально-економічних відносинах Дубровника, який не лише сприяв зростанню торгівлі, але і проникав майже у всі галузі міського і приміського виробництва – у виноробство і олійництво, борошномельний промисел, рибальство і видобуток коралів, солеваріння, кораблебудування і заготівку лісу, обробку шерсті і сукно виробництво. Однак його дія не була однозначною. З одного боку, фінанси були необхідною матеріальною базою подальшого розвитку виробництва. З іншого боку, проникнення торгівельного капіталу деформувало просте товарне виробництво, знищувало самостійність дрібних торговців та виробників. Однак дія торгівельного капіталу на товарне виробництво була вирішальною: купецький капітал, активізуючи розвиток товарного виробництва, використовуючи його в якості джерела своїх доходів, в той же час сприяв підйому дубровницької економіки. Проникнення купецького капіталу руйнувало просте товарне виробництво, збільшувало прошарок найнятих робітників, створюючи тим самим передумови зародження ранньокапіталістичних відносин.

Литература: 1. Андреева Г. Дубровницкая (Рагузская) Республика как образец для создания полунезависимого греческого государства в конце XVIII – начале XIX веков: к вопросу об источниках ионич. Конституции 1799 г. / Г. Андреева // Реформы и право. – 2011. – № 2. – С. 64 – 70. 2. Волков Д. Система центральных органов государственной власти республики Дубровник Электронный ресурс / Д. Волков // Материалы ХХ международной молодежной научной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов». – Режим доступа : http://lomonosov-msu.ru/archive/Lomonosov_2013/structure_33_2379.htm 3. Воробьёва И. Венецианская республика и югославянские земли в XV-XVІІ вв. / И. Воробьёва. – Калинин, 1987. – 80 с. 4. Диверсис Ф. Отрывки из «Описания Дубровника» / Ф. Диверсис // Славянский сборник. – Воронеж, 1958. – С. 59 – 72. 5. История Югославии : в 2 т. – М, 1963. – Т. I. – 455 с. 6. Комелова Г. Сплит. Дубровник / Г. Комелова. – М. : Просвещение, 1976. – 220 с. 7. Мананчикова Н. Купеческий капитал и товарное производство в Дубровнике XIV в. / Н. Мананчикова // Славяноведение. – 1992. – №5. – С. 40 – 47. 8. Мананчикова Н. К вопросу об организации ремесла в Дубровнике XIV—XV вв. / Н. Мананчикова // Вопросы истории славян. – 1966. – Вып. 2. – С . 25 – 38. 9. Мананчикова Н. К вопросу о взаимоотношении города и его сельской округи в средние века: По материалам Дубровника XIV – нач. XV в. / Н. Маначикова // Вопросы истории славян. – 1980. – Выпуск 6. – С. 5 – 23. 10. Мананчикова Н. Средневековый Дубровник / Н. Мананчикова // Вопросы истории. – 1981. – №10. – С. 13 – 22. 11. Мананчикова Н. Структура власти в Дубровнике в XIV – XV вв. / Н. Мананчикова // Город в средневековой цивилизации Западной Европы. Т. 3. Человек внутри городских стен. Формы общественных связей. – М. : Наука, 2000. – С. 50 – 57. 12. Маначикова Н. Дубровник XIII – первой половины XV в.: проблемы торговли / Н. Мананчикова. – Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та. 1999. − 208 с. 13. Маначикова Н. Торговля Дубровника в ХІІІ – первой половине XV в. / Н. Мананчикова // Вопросы истории славян: сборник научных трудов. – Воронеж: Истоки, 1999. – Вып.13. – С. 5 – 15. 14. Маначикова Н. Социальная структура морской торговли в ХІІІ – начале XIV вв. по данным морского права Дубровника и Задара / Н. Маначикова // Советское славяноведение. – 1978. – №6. – С. 48 – 59. 15. Мананчикова Н. Социально-политическое развитие и проблемы торговли Дубровника в XIII – первой половине XV века / Н. Маначикова. – Воронеж, 2008. – 352 с. 16. Мананчикова Н. Торговля Дубровника в XIII – первой половине XV в. // Вопросы истории славян. – 1998. – Вып. 13. – С. 3 – 17. 17. Мананчикова Н. Торговля Дубровника и формирование внутреннего рынка в землях Сербии и Боснии в XIV первой половине XV в. (К постановке вопроса) / Н. Маначикова // Вопросы истории славян. – 1985. – Вып. 8. – С. 28 – 48. 18. Подопригорова Н. Дубровник: структуры власти и правящая элита (вторая половина ХШ – первая половина XIV века) / Н. Подопригорова. – Воронеж, 2003. – 222 с. 19. Подопригорова Н. Политико-административная структура Дубровника в период становления республики. Вторая половина XIV – первая половина XV веков / Н. Подопригорова // Средневековая Европа. – 1997. – Вып.1. – С. 45 – 75. 20. Подопригорова Н. Территориальные приобретения и организация внегородского управления Дубровника во второй половине XIV – первой половине XV века / Н. Подопригорова // История России. Всеобщая история. Археология. Научная жизнь. – 1998. – Вып. 3. – С. 120 – 128. 21. Раннефеодальные государства на Балканах VI – XII вв. – М. : Наука, 1985. – 310 с. 22. Соколов Н. Владения Венеции в Истрии и Далмации / Н. Соколов // Страны Средиземноморья в эпоху феодализма: Межвуз. сб. – Горький, 1975. – С. 73 – 89. 23. Солодовникова О. Политика боснийского короля Твртка І по расширению и укреплению внешних рубежей Боснии / О. Солодовникова // Вестник ВГУ. Серия: История. Политология. Социология. – 2012. – №2. – С. 157 – 161. 24. Фрейденберг М. Дубровник и Османская империя / М. Фрейденберг. – М. : Наука, 1989. – 325 с. 25. Фрейденберг М. Коммунальный строй далматинских городов XII-XIV вв. / М. Фрейденберг. – Калинин, 1983. – 425 с. 26. Фрейденберг М. Внутренняя жизнь далматинского города / М. Фрейденберг // Хозяйство и общество на Балканах в средние века. – Калинин, 1978. – С. 75 – 99. 27. Фрейденберг М. Деревня и городская жизнь в Далмации в ХІІІ-XV вв. / М. Фрейденберг. – Калинин, 1972. – 253 с. 28. Фрейденберг М. Проблемы истории Дубровника: Рагузистика за последние двадцать лет / М. Фрейденберг // Советское славяноведение − 1991. – № 2. – С. 41 – 50. 29. Фрейденберг М. Рождение Дубровницкой республики / М. Фрейденберг // Вопросы истории. – 1989. – № 12. – С. 20 – 34. 30. Фрейденберг М. Специфика городского ремесла в далматинской Хорватии ХІІІ – XIV вв. / М. Фрейденберг // Общественные и экономические науки. – 1966. – Вып. 32. – Ч. 2. – С. 58 – 74. 31. Фрейденберг М. Торговля далматинского города в ХІІІ – XІV вв. / М. Фрейденберг // Советское славяноведение. – 1967. – № 2. – С. 24 – 37. 32. Фрейденберг М. Чернышев А. Раннесредневековый город на перкрестке цивилизация (далматинские города ІХ-ХІІ вв.) / М. Фрейденберг, А. Чернышев // Античная древность и средние века. – 1983. – Вып.20. – С. 5 – 13. 33. Фрейдхзон В. История Хорватии: Краткий очерк с древнейших времен д образования республики (1991 г.) / В. Фрейдзон. – Спб. : Нева, 2001. – 410 с. 34. Хрестоматия по истории южных и западных славян в трех томах. Том 1. Эпоха феодализма. – Мн. : «Университетское», 1987. – 255 с. 35. Чернышов А. Коллегиальные органы в системе управления средневековых коммун Далмации (XІV – начало XV в.) / А. Чернышов // Общество и государство на Балканах в средние века: межвуз. тематический сборник. – Калинин, 1980. – С. 128 – 148. 36. Чудиновских Э. Торговая деятельность населения далматинских городов в ХІІІ-XІV вв. / Э. Чудиновских // Античная древность и средние века. – 1965. – Вып. 3. – С. 85 – 100. 37. Шумилов И. Республика Дубровник: сущность, эволюция, «модель» для создания союзного государства, отвечающего интересам Российской империи / И. Шумилов // История государства и права. – 2012. – №19. – С. 15 – 20.