Представництво фізичних осіб у цивільному процесі України.

Содержание:Вступ 3 1. Загальна характеристика представництва в цивільному процесі 4 2. Проблемні питання запровадження адвокатської монополії в контексті представництва в цивільному процесі 8 Висновки 13 Список використаних джерел 15    

Вступление:Актуальність. Наразі в Україні постійно відбувається проведення системних та ефективних правових реформ, і саме тому постає необхідність вичерпного дослідження проблем удосконалення механізмів реалізації та захисту цивільних прав та інтересів особи у цивільному процесі, а разом з тим і перегляду деяких підходів до правової природи процесуального представництва. Конституційні гарантії реалізації прав громадян, а також зобов’язання України перед міжнародними та європейськими установами щодо реалізації та захисту прав людини зумовлюють зростання ролі представництва у цивільному процесуальному праві. Проте, як показує практика, можна виявити низку протиріч, колізій, що унеможливлюють забезпечення ефективного захисту прав громадян, а таким чином, негативно впливають на функціонування приватноправових відносин. Проблематика особливостей здійснення судового, зокрема цивільно-процесуального представництва актуалізується зокрема поступовим запровадженням адвокатської монополії. Метою роботи є дослідження сутності цивільно-процесуального представництва та формулювання теоретичних висновків з окресленої проблематики. Відповідно до вище визначеної мети було поставлено наступні завдання роботи: 1. Визначити сутність та специфіку представництва в цивільному процесі; 2. Дослідити особливості та доцільність запровадження адвокатської монополії на судове представництво.  

Выводы:Основні засади побудови демократичної, соціальної, правової держави, що закріплені у Конституції України, обумовили реформування судово-правової системи України. Концепцією судово-правової реформи, затвердженою Верховною Радою України 28 квітня 1992 р., були визначені принципи формування незалежної судової влади, передбачено створення концептуально нової законодавчої бази, удосконалення форм здійснення правосуддя й забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. У результаті новим ЦПК була закріплена модель цивільного судочинства з урахуванням європейського правового досвіду, що обумовило певні зміни у правовому регулюванні окремих інститутів цивільного процесуального права, в тому числі й інституту представництва. Система нормативно-правового регулювання цивільного процесуального представництва – це система правових норм, засад та принципів, які забезпечують монолітність інституту цивільного процесуального представництва, що проявляється через функціонування відповідних правових джерел. З точки зору належного функціонування інституту цивільного процесуального представництва норми Цивільного процесуального кодексу України посідають центральне місце (поряд із Конституцією України та міжнародними актами). Підставами виникнення цивільного процесуального представництва є система суб’єктів, норм права та юридичних фактів, з якими законодавець пов’язує можливість участі представника у цивільному процесі. Основними підставами виникнення цивільного процесуального представництва є: наявність матеріальної та процесуальної норми права, існування яких дає можливість брати участь представнику у цивільному процесі; наявність представника та довірителя, які мають повноваження, по-перше, доручати ведення справ довірителю у суді, а також провадити інші процесуальні дії; по-друге, професійне та кваліфіковане здійснення представництва; наявність юридичних фактів, з яким норма пов’язує виникнення, зміну чи припинення правових наслідків. Положеннями ЦПК України розширено коло осіб, які мають право здійснювати представницькі функції; особлива увага приділена професійному представництву прав осіб через адвоката; вперше визначені обмеження щодо можливості реалізації представницької функції; закон встановлює специфічні вимоги до документів, що посвідчують повноваження представників; передбачається призначення або заміна законного представника судом та ін. Проте визначається, що законодавче регулювання процесуального представництва у цивільному процесі не позбавлене окремих вад: відсутнє нормативне визначення представництва; не врегульовано порядок обмеження повноважень представника на вчинення певних процесуальних дій; не врегульовано на достатньому рівні порядок участі та здійснення представницьких функцій органами державної влади та місцевого самоврядування, органами прокуратури та Уповноваженим Верховною Радою України з прав людини. При цьому поступове впровадження адвокатської монополії у сфері судового представництва навряд чи можна визнати доцільним. Така монополія призведе до дефіциту адвокатів (зокрема в регіонах), значного підвищення вартості їх послуг. З огляду на зазначене, вбачається за доцільне скасування адвокатської монополії при представництві юридичних осіб, а також визначення категорії малозначних спорів, в яких представництво фізичних осіб може бути здійснено іншими, окрім адвоката, особами.  

Литература:1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (поточна редакція від 30.09.2016, підстава 1401-19) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV (поточна редакція від 03.08.2017, підстава 2136-19) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст. 492. 3. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 20.01.2016 у справі № 1-15/2016 Електронний ресурс. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v001v710-16 4. Рішення Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. № 13-рп/2000 у справі №1-17/2000 Електронний ресурс. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v013p710-00 5. Рішення Конституційного суду України від 30.09. 2009 у справі № 1-23/2009 Електронний ресурс. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v023p710-09 6. Бакаянова Н. М. Теоретичні основи представництва в судах як виду адвокатської діяльності / Н. М.Бакаянова // Visegrad jurnal on human rights. – 2016. – № 1/1. – С. 30–35. 7. Бакаянова Н. М. Реформи в адвокатурі: передумови та перспективи / Н. М. Бакаянова // Адвокатура: минуле та сучасність : матеріали V міжнар. наук. конф. (м. Одеса, 14 листопада 2015 р.). – 2015. – С. 24–27. 8. Бакаянова Н. М. Функція представництва в світлі законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність / Н. М. Бакаянова // Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку держави та права в умовах євроінтеграції : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 20 травня 2016 р.) : у 2 т. – Т. 1 / НУ «ОЮА», Півден. регіон. центр НАПрН України. – О. : Юрид. л-ра, 2016. – С. 111–113. 9. Лазько Г. З. До питання визначення поняття процесуального представництва у цивільному процесі / Г. З. Лазько // Держава і право : збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 26. – С. 375–379. 10. Лазько Г. З. Правові питання представництва в цивільному процесі України / Г. З. Лазько // Держава і право : збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 20. – С. 269–272. 11. Лазько Г. З. Джерела інституту представництва у цивільному процесуальному праві України / Г. З. Лазько // Часопис Київського університету права. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – Вип. 3. – С. 112–117. 12. Павлуник І. А. Правовий статус представників у цивільному процесі / І. А. Павлуник // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. – Юридичні науки. – 1998 – Вип. 35 – С. 81–86.