Выводы:Експорт - це продаж товарів або послуг іноземному покупцю з відправленням товару в країну покупця. Існують такі основні види експортних операцій: а) поставки експортного товару за готівку; б) експорт товару на умовах комерційного кредиту; в) експорт товару в рахунок державного кредиту (України), наданого країні іноземного покупця; г) експорт товару при компенсаційній угоді; д) експорт товару при бартерній угоді; е) експорт товару в рахунок надання допомоги. Крім товарів, можливий експорт робіт (наприклад, будівництво об'єктів за кордоном) і експорт послуг (технічні послуги, навчання спеціалістів та ін.). Експортер може створювати своє підприємство в зарубіжних країнах з метою безпосереднього продажу товарів покупцю в таких формах: а) Відділення - зарубіжний офіс або торгове підприємство, що є частиною структури компанії-експортера і що не наділюється власним капіталом; б) Філіал - дочірні підприємство фірми, в капіталі якого вона володіє контрольним пакетом акцій або паїв. Створюється як окрема компанія або для торгівлі, або із причин, пов'язаних з місцевим законодавством з метою отримання певних пільг. При цьому уряд країни місцезнаходження філіалу може наполягати, щоб певна частина акціонерного капіталу належала її громадянам або її громадяни були членами ради директорів. Ступінь впливу уряду на такі філіали різний в різних країнах; в) Асоційована компанія - окрема компанія, в якій експортер має значну частку. При торгівлі через таку компанію експортер дістає можливість робити вплив на неї, навіть не маючи більшості вирішальних голосів. Купівля-продаж передбачає продаж експортером товарів іноземному партнеру на підставі договору (контракту) купівлі-продажу. При цьому продавець зобов'язав поставити товар, надати документи, що стосуються товару, і передати право власності на товар відповідно до умов зовнішньоекономічного договору, а покупець - сплатити вартість товару і прийняти його поставку згідно вимогам зовнішньоекономічного договору (контракту). Основою державного регулювання експортних потоків і створення інвестиційного клімату, сприятливого для структурної перебудови економіки та нарощування експортного потенціалу на етапах кризового розвитку та стабілізації економіки, є політика обмеженого протекціонізму, спрямована на використання експортних можливостей. Метою усієї системи державного регулювання експорту, за твердженням Л.Тупчієнко, є створення умов для входження України до системи міжнародних господарських зв'язків і використання переваг міжнародної торгівлі при вирішенні завдань економічного розвитку держави за рахунок розширення обсягів, поліпшення структури та умов збуту вітчизняної продукції і послуг на зовнішніх ринках. Як правило, держави зацікавлені у збільшенні експорту, а не в його обмеженні. Зростання експорту означає збільшення прибутків скарбниці та зростання зайнятості. Проте в деяких випадках держави обмежують експорт. Для торговця важливо брати до уваги обмеження експорту не тільки в країні, де виробляються товари, але також у країнах, де виробляються його компоненти або відповідні матеріали. Найчастіше обмеження експорту запроваджуються з внутрішньо-або зовнішньополітичних причин, але непоодинокими є випадки, коли в основі таких дій лежать економічні причини. Іноді обмеження експорту запроваджуються з цілого ряду причин, серед яких є і політичні, і економічні. Серед причин обмеження експорту: - проблеми національної безпеки (наприклад експорт зброї); - небезпека поширення ядерної зброї (експорт збагаченого урану); - збереження природних ресурсів (наприклад видів тварин, що вимирають); - збереження ресурсів для використання всередині країни (наприклад цінних порід дерева); - збереження ресурсів для використання в майбутньому (наприклад нафти). Обмеження експорту можуть здійснюватися в різних формах, наприклад: - експортні квоти; - експортні мита або податки; - заборона експорту визначених товарів. Нерідко держави обмежують експорт, виконуючи свої міжнародні угоди. Як вказує А.І.Кредисов, сьогодні існують два основні напрямки торговельно-політичних методів розширення експорту, які застосовуються розвинутими країнами. Один із них - кредитування експорту в різних формах із метою розширення збуту товарів. У цю групу торговельно-політичних засобів входять експортні кредити, державні гарантії щодо експортних кредитів, державні методи фінансування вивозу товарів за програмами допомоги іноземним державам. Інший напрямок у розвитку торговельно-політичних засобів розширення експорту - продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни, установлені конкуруючими монополіями, і нижчими, ніж світові ціни, у підсумку - за демпінговими цінами 83. Субсидіювання експорту - це форма державної політики, яка дає змогу продавати на зовнішньому ринку товари вітчизняного виробництва за більш низькими цінами, часто нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і від витрат виробництва. У 80-х роках застосування субсидій розвинутими країнами призводило до гострих торговельно-політичних конфліктів. Експортні премії також є одним із торговельно-політичних засобів розширення експорту. Експортні премії можуть бути у прямій і непрямій формах. Прямі експортні премії застосовуються у формі надання експортерам прямих разових субсидій при експорті товарів. Вони виплачуються з фондів державного бюджету і дають можливість експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і в такий спосіб розширювати експорт. Податкові пільги - це непрямі експортні премії, коли експортерам надаються різноманітні фінансові пільги. Дуже часто це звільнення компаній, що експортують товар, від сплати внутрішніх податків або надання податкових пільг. Одна з форм непрямих експортних премій, що давно застосовується, - це система звільнення від мита або його повернення компаніям, що використовують імпортну сировину для виготовлення експортних товарів (так званий умовно безмитний ввіз і повернення мита). Сутність цієї системи полягає в тому, що з метою розширення вивозу товарів експортерам повертають мито при вивозі товарів, які були сплачені за ввіз імпортної сировини або напівфабрикатів, використаних для виготовлення цих товарів.