Вступление:Туризм як складне суспільне явище, потребує всебічного наукового осмислення. Цьому завданню відповідає формування нового наукового напрямку – туризмології, теорії людської діяльності як форми самореалізації особистості засобами мандрівок і подорожей. У туризмі органічно поєднується зацікавленість і задоволення, бо вони пов’язані з новизною, чимось незнайомим чи надзвичайним, особливостями його сприйняття. Теоретико-методологічні положення туризмології повинні включати розробку філософських засад, принципів та підходів до різнобічного вивчення туризму як явища, спираючись на наявні досягнення галузевих наукових дисциплін, які займаються розробкою певних напрямків функціонування туризму. Теоретико-методологічною основою туризмології є філософія туризму, предметом якої є комплексне осмислення подорожей: мотивація, різновиди, цільові установки, інфраструктура.
Туризм належить до тих чинників, які визначають особистість у певному соціумі, її взаємозв’язки. Треба зважати на те, що нинішній світ динамічний як ніколи. Від адаптації до такого довкілля залежить виживання самої людини. Нині на перший план виходять проблеми ноосфери, яким має бути підпорядкований егоїстичний індивідуалізм.
Питання екології мають особливе значення в туризмі, бо людство стоїть перед потенційною небезпекою зникнення. Не можна розвивати туристичну сферу за рахунок постійного населення. Проти такого підходу застерігає Глобальний етичний кодекс туризму, що передбачає забезпечення стійкого, тривалого розвитку певних зон для туризму, збереження природної специфіки, рідкісних і цінних дерев, а також інших природних ресурсів. Така вимога неодмінно стосується належного навантаження туристів, подолання сезонності, охорону фауни і флори, чітке визначення меж туристичного процесу, створення природних заповідників.