Выводы:Після початку Другої Світової війни та під час окупації радянськими військами території Західної України в 1939 році, перед ОУН постали нові завдання до боротьби проти тоталітарного режиму СРСР та за відновлення української державності, також ОУН значно розширила мережу своєї організації на інші території УРСР. Натомість радянська влада розпочала непримиренну боротьбу з ОУН, що змусило ОУН перейти в підпільну діяльність, розвинути конспіративні заходи та здійснювати пошуки союзників для своєї боротьби.
Проголошення Української держави 30 червня 1941 р. після вторгнення німецьких військ на територію СРСР є визначною подією в національно-визвольному русі України та є результатом піднесених настроїв, сподівань членів ОУН на відновлення історичної справедливості, здобуття самостійності Україною та звільнення від радянської окупації.
Сподівання на Німеччину керівників ОУН у боротьбі за самостійну Українську державу після вторгнення Німеччини до СРСР не виправдались. За проголошення Української держави у Львові 30 червня 1941 р. щодо керівників ОУН Німеччиною були застосовані каральні заходи, а сама ОУН перейшла до нелегальної та підпільної діяльності на окупованих нацистами територіях.
14 жовтня 1942 року була створена Українська Повстанська Армія, що об’єднала розрізнені воєнізовані загони оунівців у боротьбі проти німецької адміністрації, яка жорстоко тероризувала місцеве населення, та радянських партизанів, що були ідейними ворогами ОУН, тобто УПА здійснювала боротьбу на «два фронти». Стратегія «двофронтової» боротьби не передбачала одночасного ведення значних бойових дій проти обох ворогів визвольного руху. В її основу була покладена тактика виснаження кожного з них, накопичення і заощадження власних сил, нанесення ударів там, де цього не очікують.
Однією з найсуперечливіших сторінок історії УПА є боротьба з поляками, що набула свого розмаху в 1943-1944 роках. Антипольська акція, розпочата УПА навесні 1943 р. на Волині, потрапила на «сприятливий» ґрунт загальної ненависті до поляків з боку українського населення, в очах якого останні виступали гнобителями, окупантами, колонізаторами, колаборантами.
Звільняючи території Західної України від німецьких окупантів, радянська влада розпочала боротьбу проти ОУН-УПА, використовуючи різні методів: чекістсько-військові операції, паспортизацію (облік населення), залучення широко розгалуженої агентурної сітки, депортації, колективізацію, ідейно-пропагандистську роботу тощо.
Діяльність ОУН-УПА в роки Другої Світової війни недостатньо досліджена, адже впродовж багатьох десятиліть радянською історичною наукою члени ОУН-УПА визначались як зрадники, дійсні історичні факти замовчувались, документальні джерела знищувались, а кримінальні справи оунівців зберігались в архівах спецслужб та не в повній мірі збереглись. Натомість, історія ОУН-УПА, особливо, що стосується польського питання, на сьогодні сповнена протиріч та має свої «білі плями», які сучасна історична наука ще повинна заповнити.