Выводы:У роботі наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні поняття відносин із добору кадрів, їх характерних ознак, при розкритті змісту організаційно-правових форм добору кадрів, проведенні аналізу законодавства щодо окремих аспектів правового регулювання відносин із добору кадрів та оцінки його ефективності. Як наслідок вирішення цієї наукової проблеми, на підставі аналізу законодавства, поглядів науковців, досвіду зарубіжних країн щодо застосування спеціальних організаційно-правових форм добору кадрів, сформульовано такі висновки.
Відносини з добору кадрів – це законодавчо врегульовані відносини, що виникають при залученні кандидатур на заміщення вакантної посади, відборі за допомогою загальних і спеціальних способів із числа кандидатів тих, хто відповідає вимогам вакансії, прийнятті на роботу відібраних осіб у випадку встановлення відповідності їхніх ділових і особистісних якостей вимогам, пропонованої трудової функції та умовам і характеру виконання майбутньої роботи. Норми, присвячені відносинам із працевлаштування, регулюють тристоронні зв’язки: між органами (особами), що надають посередницькі послуги у влаштуванні на роботу, та особою-кандидатом у працівники; між цими органами і роботодавцем; між роботодавцем та особою-кандидатом у працівники. Тоді як відносинами з добору кадрів є правовий зв’язок між роботодавцем та особою-кандидатом у працівники.
До змісту права на добір кадрів слід включити такі основні правосильності: право роботодавця звертатись як до компетентних державних органів – служби зайнятості, так і до недержавних організацій з метою добору найефективнішого кадрового складу. Здійснені ними дії з відбору необхідних кадрів повинні розглядатись як юридичні факти і в сукупності з додатково вжитими роботодавцем заходами з добору та рішенням про укладення або про зміну трудового договору мати значення складного юридичного складу.
Юридичне значення відносин із добору кадрів полягає в тому, що вони є гарантією вільного волевиявлення. Їх метою, з одного боку, є забезпечення роботодавців потрібними кадрами, а з іншого – необхідність забезпечення громадян роботою.
При доборі кадрів встановлюється здатність фізичної особи виконувати певну трудову функцію завдяки її професійно-кваліфікаційним якостям (наявності певної професії, спеціальності, кваліфікації), стану здоров’я, досвіду роботи за спеціальністю в цій галузі та їх відповідність вимогам, зумовленим характером майбутньої роботи й умовами її виконання.
Незважаючи на переваги централізованого закріплення узагальнених критеріїв для здійснення добору кадрів, кожна професія має свої особливості. Тому вважаємо за потрібне закріпити обов’язок роботодавця щодо зіставлення критеріїв, що ним висуваються до кандидатів на посаду в локальних актах з питань добору кадрів, з положеннями кваліфікаційних довідників посад (професій). Це забезпечить об’єктивність при доборі, а також дозволить особі-кандидату в працівники порівняти власні дані з вимогами, що міститимуться, наприклад, у Положенні про добір кадрів на підприємстві. І якщо особа вважатиме, що відповідає документально висунутим вимогам, але роботодавець їй відмовив у прийнятті на роботу, вона матиме можливість довести це в судовому порядку.
Вважаємо за необхідне в новому ТК України передбачити спеціальну главу, присвячену механізму добору кадрів, оскільки належне правове регулювання сприятиме подоланню плинності кадрів, скороченню витрат робочого часу, стабільності трудових правовідносин. Умови правильного добору кадрів асоціюються з необхідністю досягнення високого рівня правової свідомості людей, із виробленням у них необхідної загальнолюдської та правової культури. Вимогою часу є вироблення у працівників навичок, потреб, високого рівня компетентності для свідомої участі їх в управлінні державними та суспільними справами.
Правовими формами добору кадрів є сукупність норм, що регулюють порядок і умови залучення, відбору та прийняття на роботу осіб-кандидатів у працівники, з метою вирішення проблеми укомплектування штату організації потрібними кадрами.
До виникнення трудових правовідносин сторони відносин добору кадрів дотримуються процедури, яка здійснюється в три взаємопов’язані етапи, кожен з яких зумовлює настання певних юридичних наслідків:
1) розміщення оголошення про наявну вакансію роботодавцем;
2) розгляд документів, наданих особами-кандидатами у працівники;
3) відбір кандидатів і винесення обґрунтованого рішення щодо обраної кандидатури.
Доцільно в Трудовому кодексі України передбачити норму про заборону роботодавцям в оголошеннях про наявне вакантне робоче місце вказувати вимоги до віку, статі, реєстрації за місцем проживання претендента й інші вимоги, що створюють пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих переваг при доборі кадрів і укладенні трудового договору, окрім випадків, викликаних специфікою трудової функції.
Пропонуємо трудове законодавство доповнити такою нормою: «Роботодавець зобов’язаний прийняти від особи-кандидата у працівники документи, необхідні для влаштування на роботу, протягом трьох робочих днів розглянути їх та прийняти рішення щодо можливості проходження кандидатом подальшої процедури відбору»
Доцільно закріпити правову можливість особи, яка проходила тестування, оскаржити його результати до суду. Для цього тестування повинно мати письмову правову форму, що підсилить гарантії забезпечення прав особи при прийнятті на роботу.
Встановлено, що необхідність безперервного професійного навчання персоналу обґрунтована здійсненням працівниками своєї службової діяльності в умовах законодавства, що постійно зазнає змін, внаслідок чого йдеться прозабезпечення єдиної системи підвищення рівня професійної компетентності.
Професійне навчання персоналу розглядається як законодавчо врегульований та організований процес оволодіння спеціальними знаннями, уміннями й навичками, необхідними для ефективного виконання посадових обов’язків. Розглядаємо такі форми професійної підготовки персоналу: навчання у вищих закладах освіти, у тому числі відомчих; інструктаж; стажування; перепідготовка; підвищення рівня професійної компетентності; підвищення кваліфікації; підготовка наукових кадрів; самоосвіта.
Запровадження об’єктивної та прозорої системи оцінювання результатів службової діяльності персоналу є одним ізважливих інструментів управління персоналу та пов’язане з визначенням професійної компетентності працівника.
До основних факторів, що мають негативний вплив на процедуру та наслідки оцінювання діяльності персоналу, віднесено побутування в суспільстві негативного стереотипу щодо наявної системи оцінювання персоналу, зведення її передусім до механізму покарання; відсутність описів посади, що включають визначення професійних компетенцій; неефективність планування діяльності персоанлу; відсутність належної системи комунікацій між керівниками та підлеглими. Для уникнення формальності процедури оцінювання пропонується виробити чіткі критерії оцінювання, передбачивши їх у Порядку проведення оцінювання результатів трудової діяльності.
Доходимо до висновку, що заборони й обмеження, які застосовуються при здійсненні добору майбутніх працівників жінок, не є порушенням принципу заборони дискримінації при прийнятті на роботу за ознакою статі. Вони належать до спеціальних заходів щодо охорони праці, здоров’я жінок та захисту материнства і є проявом диференціації трудового законодавства, що забезпечує створення різноманітних правових умов для різних категорій працівників.
У новому ТК пропонуємо закріпити статтю «Недопущення дискримінації» такого змісту:
«Дискримінація у сфері праці забороняється.
Дискримінацією при доборі кадрів є будь-які обмеження, винятки чи переваги, не зумовлені характером майбутньої роботи або умовами її виконання чи турботою держави про осіб, які потребують соціального та правового захисту, не пов’язані з якостями особи, що прагне реалізації права на працю.
Забороняється відмовляти в укладенні трудового договору залежно від статі, віку, мови, політичних поглядів, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, релігійних переконань, расової, національної приналежності, соціального походження, кольору шкіри, зовнішності, майнового стану, роду і характеру занять; незайнятості, включаючи наявність статусу безробітного; місця проживання, сімейного стану, вагітності чи народження дитини; втрати здоров’я чи обмеження працездатності: фізичні недуги, загальне захворювання, інтелектуальні та психологічні зриви, інші аномалії фізіологічних і психологічних функцій організму або анатомічної будови, використання інвалідної коляски й інших допоміжних засобів для інвалідів, інфікованість організму; сексуальної орієнтації, мають наслідком усунення або порушення рівних можливостей, ставлення в галузі праці й занять, якщо наявність цих ознак не закріплена законами України як пряма заборона для виконання роботи (зайняття посади) і вони мають на меті усунення чи порушення рівних можливостей, ставлення у галузі праці й занять.
Презумпція доказування відсутності факту дискримінації лежить на роботодавцеві.
Рівність прав чоловіка і жінки забезпечується гарантованим працевлаштуванням жінок, які не мали можливості отримати освіту або втратили професійні вміння та навички з причин догляду за дитиною, створенням квоти для жінок в органах державної влади, а також на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Забороняється добирати жінок або чоловіків на роботу, яка за характером або умовами виконання може бути доручена тільки особам однієї статі.
Перелік таких робіт встановлюється Законами України».
Здійснюючи реформування трудового законодавства, на наш погляд, необхідно й доцільно створити Комісію по забезпеченню рівних можливостей у галузі зайнятості.
Необхідно зобов’язати роботодавця відображати процедуру добору кадрів у локальних нормативно-правових актах. Ними можуть бути: Положення про порядок добору кадрів, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про проведення конкурсу на зайняття окремих посад, Положення про проведення співбесіди та (або) тестування кандидатів у працівники при прийнятті на роботу.
Запропоновано класифікувати відмову в прийнятті на роботу на правомірну й неправомірну. Правомірна відмова у прийнятті на роботу повинна відповідати вимогам обґрунтованості й законності. Обґрунтованість передбачає наявність причин і мотивів, через які роботодавець може відмовити особі в прийнятті на роботу. Рішення про відмову в прийнятті на роботу можна визнати обґрунтованим, якщо воно зумовлено оцінкою ділових якостей особи, яка влаштовується на роботу. Законність правомірної відмови у прийнятті на роботу вказує як на змістовну (з точки зору причин), так і на формальну (з точки зору форми прийняття) відповідність цього рішення всім вимогам законодавства, яке регулює прийняття на роботу. Законність слід визнати основною характерною рисою правомірної відмови в прийнятті на роботу, оскільки обґрунтованість є передумовою відмови в прийнятті на роботу.
Зазначається, що вдосконалення правового регулювання роботи з персоналом безпосередньо пов’язане з вивченням та адаптацією позитивного зарубіжного досвіду у сфері роботи з кадрами, у зв’язку з чим проаналізовано особливості функціонування публічної служби в зарубіжних країнах. Зроблено висновок, що у світовій практиці прозорий та об’єктивний конкурс вважається одним із найбільш ефективних способів добору кандидатів на вакантні посади, а конкурсні процедури включають низку етапів, однак зміст і наслідки конкурсу відрізняються залежно від конкретної країни.
Визначено, що проведення конкурсу для призначення на посаду є основним, але не єдиним способом заміщення вакантних посад, законодавство різних країн передбачає альтернативні способи заміщення вакантних посад. Актуальною вбачається передбачена законодавством низки країн можливість здійснення тимчасових і надзвичайних призначень, яка покликана забезпечити оперативність і гнучкість при прийнятті кадрових рішень.