Планування інформаційного менеджменту в організації

Содержание:Вступ 3 1. Роль планування в діяльності організації 4 2. Система планування 8 3. Реалізація стратегічного плану 10 Висновок 12 Література 15

Вступление:Стратегічне планування - відносно молодий вид діяльності менеджменту фірми. Його стало довгострокове планування, що бізнес став застосовувати в 50-х роках XX століття. Уже довгострокове планування виявилося більшим кроком уперед, воно дало можливість фірмі розширити обрій свого погляду на майбутнє, зв'язати поточну діяльність із більше масштабними завданнями. Наприкінці 60 - х років на зміну довгостроковому плануванню приходить стратегічне планування. У стратегічному плануванні в порівнянні з довгостроковим, простір діяльності фірми стає більше об'ємним, воно містить у собі як основні елементи внутрішнього середовища економічної організації, так і зовнішні аспекти: соціальні й політичні фактори, смаки й потреби покупців, дії конкурентів і т.д. Крім того, довгострокові цілі фірми в стратегічному плануванні перестають бути простим відбиттям умов поточної діяльності, а виявляються результатом аналізу змін у зовнішнім і внутрішнім середовищі фірми. У цей час планування зайняло своє місце в ряді функцій менеджменту. Багато в чому воно придбало новий зміст, збагатилося за рахунок синтезу з гуманизированным підходом. Сьогодні, поряд з формальними, кількісними методами, планування використає творчий, інтуїтивний підхід. Не будучи універсальним способом досягнення успіху в бізнесі, воно в той же час створює основу для успішної діяльності фірми. У процесі розвитку планування створена велика кількість методів і моделей стратегічного аналізу, формальних способів рішення завдань. Пік популярності формального планування довівся на кінець 70-х - початок 80-х років, коли воно сприймалася як панацея, кошти рішення будь-яких проблем фірми.

Выводы:У результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки: По-перше, існують три основних типи планів: планів-мети, плани для повторюваних дій, плани для неповторюваних дій, які у свою чергу діляться на: довгострокові, середньострокові й короткострокові. По-друге, у цей час зложилося кілька способів складання планів: а) бюджетний; б) балансовий; в) нормативний; г) математико-статистичні; д) графічні. По-третє: у перспективному плануванні створюються плани: розробки нових продуктів, зниження витрат, інновацій, придбань, маркетингу, виробництва, матеріально-технічного постачання, розвитку системи керування, соціальних заходів, плану по праці й фінансовому плані й ін. У стратегічному плануванні основне завдання у визначенні головних цілей діяльності фірми й орієнтовано на визначення намічуваних кінцевих результатів з урахуванням коштів і способів досягнення поставлених цілей і забезпечення необхідними ресурсами. По-четверте: поточне планування представлене короткостроковими й оперативними планами. Короткострокові плани охоплюють річний період й у них конкретизуються завдання перспективних планів на відповідний рік з розподілом по кварталах із залученням додаткових резервів. Ключовими компонентами стратегічного планування є мети, вказівки для прийняття рішень й основні етапи процесу планування. У-п'ятих: у нашій країні до планування на деяких підприємствах найчастіше підходять по старинці. Складені плани спускають для беззастережного виконання. Це порочний підхід. Сьогодні планування може бути тільки живою творчістю всіх працівників, і тільки тоді воно виявиться успішним. У той же час плани не можна абсолютизувати, тому що вони сковують ініціативу, що в умовах стрімко мінливої економічної ситуації неприпустимо. Тому планування завжди повинне супроводжуватися наданням підрозділам максимально можливої самостійності, права прийняття рішень із урахуванням складного положення справ, якщо такі рішення виявляються більше ефективними, чим закладені в плані. У-шостих: планування породжене практикою економічної діяльності в нашій країні. Ним користуються всі високорозвинені країни миру. Відомий американський фахівець в області планування Р. Акофф уважає, що проектування майбутнього - один з найбільш складних видів розумової діяльності, доступних людині. І дійсно, при складанні планів потрібно настільки багато вгадати, передбачати, погодити воєдино, що цю діяльність із повним правом можна вважати такою, що межує з мистецтвом. Планування охоплює всі сторони господарського життя, і сьогодні без нього не може обійтися жодне підприємство. Таким чином, стратегічне планування являє собою процес вибору цілей для організації й рішення про те, що варто зробити для їхнього досягнення. Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень. Стратегічні плани повинні розроблятися із загальфірмових, як це було показано на фірмі Оптика, а не з індивідуальних позицій. Існує стійка позитивна кореляція між формальним плануванням й успіхом організації. Ключовими компонентами стратегічного планування є мети, вказівки для прийняття рішень й основні етапи процесу планування. Першим й, імовірно, самим вирішальним плановим рішенням є вибір цілей для організації - її місії й конкретних цілей, що забезпечують її виконання. Першорядною метою організації є здійснення її місії, тобто змісту її існування. Місія повинна бути офіційно сформульована й про неї повинне бути повідомлене співробітникам організації. Місія служить як орієнтир, на якому керівники засновують свої рішення. Вибір занадто вузької мети може звузити можливості керівництва знаходити альтернативи при прийнятті рішень. Вибір занадто великої місії може зашкодити успіху організації.

Литература:1. Алексєєва М.М. «Планування діяльності фірми»: М.- 1999.- 125 с. 2. Баканів М.И., Шеремят А.Д Теорія аналізу господарської діяльності. - М.: Фінанси й статистика, 2000. - 257с. 3. Верещака В.В. Економічний аналіз фінансового становища підприємства // Економіст.- 2002.- № 12.- С. 12. 4. Вершигора Е.Е. «Менеджмент»: Курс лекцій.- М, 1998. - 325 с. 5. Герчикова И.Н. «Менеджмент», М. - 1997. - 435 с. 6. Клецкий В.И., Страх И.В. Прибуток у господарському механізмі, - Мінськ, 1998. - 324 с. 7. Корпоративні проблеми економічного реформування Росії: Сб. науч. праць/ Під заг. ред. Ю.Б. Винслава.- М.: ВАТ «НПО Економіка», 2000. - 234 с.