Боротьба політичного і схоластики в концепції Нікколо Макіавеллі

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ МАКІАВЕЛЛІ 5 1.1. Особливості осмислення творчості Макіавеллі мислителями середньовіччя, нового та новітнього часу 5 1.2. Дослідження філософсько-політичної спадщини флорентійського діяча на поч. ХХІ ст. 12 РОЗДІЛ 2. ТЕОЛОГІЧНЕ РОЗУМІННЯ ВЛАДИ В КОНЦЕПЦІЇ Н. МАКІАВЕЛЛІ 14 2.1. Особливості сприймання Н. Макіавеллі релігії 14 2.2. Концепт влади в трактуванні Н. Маківеллі 15 РОЗДІЛ 3. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО І СХОЛАСТИКИ У ВЧЕННІ МАКІАВЕЛЛІ 20 ВИСНОВКИ 26 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29  

Вступление:Актуальність теми дослідження. Сучасний період відзначається зростанням інтересу до історії політичної, філософської, правової думки, чинне місце в якій займає вчення флорентійського мислителя Н. Макіавеллі. Зростання уваги до досвіду попередніх поколінь філософів, політиків, перш за все, пов’язане з різноманіттям сучасних політичних ситуацій, постійним пошуком оптимальних шляхів їх вирішення. У цьому контексті праці дослідника політичної сфери життя суспільства – Н. Макіавеллі продовжують зберігати свою актуальність та викликати дискусії. Наведені ним рекомендації відносно питань державного управління і на сучасному етапі мають велике значення. Проблеми кінця XX – поч. XXI ст. схожі з тими, з якими стикався у свій час Н. Макіавеллі, а сама політика як завоювання, утримання і використання влади не зазнала істотних змін. Великий флорентієць зробив значний внесок до розвитку світової політичної, філософської думки. За визначенням дослідників, його вчення є одним із найважчих для розуміння і тлумачення. Невипадково, що вже упродовж п’яти століть довкола його основного твору «Державець» ведуться полемічні диспути, а його доктрина і погляди, спотворені сучасниками, багатьма дослідниками і політиками сформували термін «макіавеллізм», який став синонімом політичної, цивільної і людської підступності, лукавства, лицемірства, зради, аморальності та жорстокості. Терміну «макіавеллізм» до Макіавеллі і його вчення не має прямого відношення, але й досі вони асоціюються один з одним. Погляди Макіавеллі, що стосуються питань державного устрою, суспільних і політичних перетворень у науковій літературі представлені в різних тлумаченнях. Подібні трактування показують, що його доктрина до сих пір оцінюється дослідниками неоднозначно та вимагає більш глибокого дослідження та осмислення. Його вчення становить не лише історичний та культурний інтерес, але й містить ідеологічний та політичний контекст. Доки існує суспільство, держава, політика – особистість Макіавеллі та його політична філософія залишатимуться актуальними. Мета роботи полягає у з’ясуванні боротьби політичного і схоластики в концепції Нікколо Макіавеллі. Згідно з поставленою метою визначаються та конкретизуються основні завдання дослідження: – розкрити особливості осмислення творчості Макіавеллі мислителями середньовіччя, нового та новітнього часу; – визначити засади дослідження філософсько-політичної спадщини флорентійського мислителя на поч. ХХІ ст.; – з’ясувати особливості сприймання Н. Макіавеллі релігії; – охарактеризувати концепт влади в трактуванні Н. Маківеллі; – розкрити співвідношення політичного і схоластики у вченні Н. Макіавеллі. Об’єкт вивчення становить політико-філософька концепція Н. Макіавеллі. Предмет дослідження – політичні та схоластичні складові концепції флорентійського мислителя. З метою досідження засад боротьби політичного та схоластичного в концепції Н. Макіавеллі були використані різні методи. До них слід віднести насамперед метод комплексного вивчення проблеми на основі використання принципів системності й структурно-функціонального аналізу, а також науково-теоретичний метод та метод порівняння та співставлення та ін.. Джерельною базою дослідження виступили доробки Н. Макіавеллі, зокрема його трактат «Державець» та «Міркування про першу декаду Тіта Лівія». Інформаційну складову курсової роботи становлять наукові роботи таких дослідників, як Я. Буркхарда, О. Дзьобаня, М. Лукіянова, А. Магуна, В. Рутенбурга, Е. Темнова та ін.  

Выводы:Отже, результати проведених досліджень дозволяють зробити наступні висновки. Перше значне осмислення доробку Макіавеллі сталося практично відразу після смерті великого філософа. Він отримав велику кількість мало аргументованої критики як з боку католицької церкви так із протестантськими юристами, зокрема І. Жантійе. Також критиком Макіавеллі виступив його молодший сучасник історик Ф. Гвіччардіні, який у своїх спогадах висміював манеру Макіавеллі виводити історичні закони на основі досвіду древніх римлян. До критиків Макіавеллі також відносилися Т. Кампанелла, Ж. Боден. Однак було багато і шанувальників його творчості та ідей, зокрема Р. Декарт обґрунтував тезу про необхідність підкорятися Державцеві, який обирає справедливі методи правління. Ф. Бекон дякував Макіавеллі за те, що він відкрито показував те, як люди роблять, або що вони повинні робити. На початку XIX ст. зростає інтерес до праць Макіавеллі, в цей період швейцарський історик Я. Буркхардт одним з перших розпочав об’єктивний розгляд праць філософів епохи Відродження і, зокрема, Макіавеллі. Також творчість Макіавеллі починає осмислюватися італійськими істориками, зокрема Ф. Де Санктіс високо оцінював заслуги Макіавеллі та його думки, що передбачили об’єднання Італії. Багато істориків, вивчаючи спадщину Макіавеллі, спиралися на оцінки, дані К. Марксом та Ф. Енгельсом, які бачили заслугу Макіавеллі в тому, що він зробив політику самостійною наукою, відокремивши її від моралі і релігії. У ХХ ст. вивчення творчості Н. Макіавеллі звертався італійський історик Е. Гарен, А. Грамши та ін., зокрема М. Фуко, який розглядав теорію управління крізь призму відношення утримання території та власності. Також ідеї Макіавеллі отримали свого вивчення й на теренах російської держави. Так, про гуманізм, реформацію та Макіавеллі багато писав історик середини ХІХ ст. П. Кудрявцев. Кращим науковим доробком ХХ ст. щодо Н. Макіавеллі стала стаття радянського історика А. Дживелегова. Серед радянської історіографії відзначимо роботи В. Рутенбурга, який порівнював Макіавеллі з найбільшими мислителями – Т. Мором, Ф. Гвіччардіні, Л. да Вінчі. На сучасному етапі серед науковців виникають дебати з приводу застосовності політичних ідей Макіавеллі в контексті сучасної політики. Так, ряд західних політологів твердять про те, що ідеї Макіавеллі щодо заходів і засобів, виправданих і дозволених в сучасній політиці, не є актуальними. Проте в роботах інших політологів звучить необхідність вживання тактики Макіавеллі. Третя група аналітиків творчості Макіавеллі бачила в його порадах етично нейтральний технічний імператив у формі «якщо ви хочете отримати X, робіть Y». У Н. Макіавеллі вбачали апологета язичництва, поборника нової «релігії Вітчизни». Головний приклад поведінки для Державця Макіавеллі – це Бог, як його розуміють християни. Дослідник бачить корелят християнського розуміння Бога як єдиної причини всіх речей в пораді Макіавеллі такому правителеві, який не побажає заснувати ні республіку, ні монархію, а лише власну тиранію: знищити всі колишні звичаї і встановлення та ввести абсолютно нові, зробити так, щоб в державі не виявилося нічого такого, що не виходило б від монарха. Найбільш загальною підставою розгляду влади Макіавеллі є визнання її чисто людського характеру. Влада не просто позбавляється власної метафізичної підстави, але й перетворюється на умовну і відносну реальність. Вона може бути двояко обґрунтована: як легітимна або беззаконна і довільна реальність. Легітимність влади, по суті, може додати лише той або інший різновид суспільного договору. Влада Державця відповідно до доктрини суспільного договору тим самим похідна від влади над собою його підданих. Іншої легітимізації та освячення у цієї влади бути не може, оскільки вона залишається чисто людською реальністю. Потрібно відзначити, що новоєвропейська думка міцно трималася за доктрину суспільного договору, в якому вбачалося освячення влади Державця, поки вона освячувалася. У ньому ж знаходили аргументи на користь республіканізму. Макіавеллі тому і не вписується в загальну картину осмислення влади як чисто людського встановлення, що він не побачив в ній жодних легітимних підстав. Для нього влада – це в своїй основі свавілля. Вона дістається тому, хто через власні переваги або зовнішні обставини в змозі її захопити і утримувати. Така була реальність влади кондотьєра, і Макіавеллі спирався на сучасний йому досвід владарювання італійських Державців. Критика середньовічної схоластики є одним із найважливіших філософських досягнень Макіавеллі. Вона була обумовлена станом тогочасного італійського суспільства. Макіавеллі з точки зору онтології розглядає світ як текучий та хаотичний. Лише людина може дати йому структуру. Для вченого сутність людини вкрай проста, вона зводиться до його існування, екзистенції, а точніше, до самозбереження і саморозширення. Навіть держава, з її простором і часом, виступає як додаток до людини. Людина – екзистенціальний атом, одиниця. Виходячи з цієї атомарності, вона протистоїть світу і формує його. Макіавеллі ненавидить нерішучість, безвілля людей і закликає їх до надзусиль, опанування власної долі. Флорентійський мислитель співвідношення політичного і схоластики безпосередньо пов’язує з розумінням моралі й етики з позицій необхідності й раціональності. Він виступає за високу мораль: він вихваляє великодушність, милосердя, побожність, щирість та інші чесноти, але за умови, що від них буде користь батьківщині; якщо ж вони виявляються не підмогою, а перешкодою на її шляху – він їх відмітає.  

Литература:1. Берлин И. Оригинальность Макиавелли / И. Берлин // Человек. – 2001. – №2. – С. 6 – 8. 2. Буркхард Я. Культура Возрождения в Италии: опыт исследования / Я. Буркхард. – М. : Юристъ, 1996. – 591 с. 3. Державець; Рассуждения о первой декаде Тита Ливия; О военном искусстве / Н. Макиавелли (Макьявелли). – М. : Мысль, 1997. – 639 с. 4. Дзьобань О. Філософсько-правові аспекти творчості Нікколо Макіавеллі / О. Дзьобань // Право і безпека. – 2006. – Т. 5. – № 4. – С. 15–19. 5. Иванова Ю. Два критика Макиавелли / Ю. Иванов // Перечитывая Макиавелли. Идеи и политическая практика через века и страны. Сборник статей. – М. : Институт всеобщей истории РАН, 2013. – С. 305–343. 6. Лукиянов М. Зарубежная историография философско-политического наследия Н. Макиавелли / М. Лукианов Электронный ресурс. – Режим доступа: https://www.eurasialaw.ru/index.php?option=com_content&view =article&id=8124%3A2016-04-20-08-25-08&catid=262%3A2012-02-07-11-41-44&Itemid=1 7. Магун А. Единство и одиночество: Курс политической философии Нового времени / А. Магун. – М. : Новое литературное обозрение, 2011. – 544 с. 8. Макиавелли Н. Державець / Н. Макиавелли / Пер. Г. Муравьевой. – М. : Мысль, 1990. – 769 с. 9. Рутенбург В. Теория и практика итальянского абсолютизма / В. Рутенбург // Европа в средние века: жизнь, политика, культура. – М. : Наука, 1972. – С. 341–349. 10. Рутенбург В. Жизнь и творчество Макиавелли / В. Рутенбург // Никколо Макиавелли. История Флоренции. – Л. : Наука, 1973. – 480 с. 11. Сапронов П. Десакрализация темы власти у Н. Макиавелли и Т. Гоббса / П. Сапронов // Вестник Русской христианской гуманитарной академии. – 2011. – Т. 12. – №3. – С. 60–66. 12. Сафаргалиев Э. Актуальные проблемы творчества Н. Макиавелли / Э. Сафаргалиев // Вестник Нижегородского университета им. Н. Лобачевского. Серия: Социальные науки. – 2007. – №3. – С. 204–210. 13. Себайн Дж. История политической мыс¬ли / Дж. Себайн. – К. : Наук, думка, 1997. – 70 с. 14. Темнов Е. Макиавелли / Е. Темнов. – М. : Юридическая литература, 1979. – 72 с. 15. Харрис Ф. Макиавелли, маркетинг и менеджмент / Ф. Харрис. – СПб. : Питер, 2004. – 272 с. 16. Эльфонд И. Проблема тирании в трактате И. Жантийе «Анти-Макиавели» / И. Эльфонд // Культура Возрождения и общество. – М. : Высшая школа, 1986. – С. 189–197. 17. Najemy J. Papirius and the Chickens, or Machiavelli on the Necessity of Interpreting Religion / J. Najemy // Journal of the History of Ideas. – 1999. – Vol. 60. No. 4. – P. 659–663. 18. Sullivan V. Neither Christian nor Pagan: Machiavelli’s Treatment of Religion in the «Discourses» / V. Sullivan // Polity. – 1993. – Vol. 26. – No. 2. – P. 259–280.