Каральні органи СРСР в 20-50х роках ХХст

Содержание:Вступ 3 1. Розвиток кримінального права та каральні органи в 20-х роках 5 2. Виправно-трудове право 20-х років 11 3. Каральні органи в 30 – 40 роках 13 4. Зміни в державному апараті в роки великої вітчизняної війни 17 5. Військові трибунали 19 6. Кримінальне право в часи великої вітчизняної війни 20 7. Депортація народів 25 8. Діяльність каральних органів у і половині 40 – початку 50-х років xx ст. 27 Висновки 37 Список літератури 39

Вступление:Мета даної роботи – розглянути та відобразити структуру та основні сторони механізму функціонування ЧК – ГПУ – НКВС, їх місце та роль в тодішньому суспільстві (20 – 50 рр. в ХХ ст.). Державні органи, уповноважені захищати політичний лад, що існує, є у будь-якій країні. Їхній діяльності притаманні специфічні функції, за допомогою яких забезпечується виконання покладених завдань. Складовою частиною радянської тоталітарної держави були органи державної безпеки. Вони створювалися з волі більшовицької партії, яка їх опікувала та наставляла. При цьому державна безпека була поставлена на рейки надзвичайщини. Якщо це було певною мірою виправданим в обставинах громадянської війни, то у мирний час потреби в застосуванні екстремальних методів та засобів не було. Проте радянські “чекісти” продовжували енергійно дотримуватися традицій буреломних років, використовуючи, з точки зору гуманності та загальноприйнятих морально-етичних та правових норм, незаконні методи та прийоми. Упродовж радянської історії органи безпеки держави відзначалися наявністю двох облич: одного – повернутого до населення, яке відверто залякувало, щоб утримувати у вудилах; та іншого – таємного – прихованого подалі від людських очей. Держава та її керівна партія робили все, аби народ уявляв ці органи такими, що ведуть тяжку та героїчно звитяжну битву з хитрим та підступним ворогом. Пересічний громадянин мало знав про органи держбезпеки, але він постійно відчував їх існування та “турботу”. Нагадували вони про себе по-різному: одні з громадян були їх “очима та вухами”, інші – спостерігали з-за ґрат. Структури державної безпеки ретельно берегли свої таємниці. Вони, як і влада, яку захищали, розвивалися, удосконалювали форми і засоби своєї діяльності. Упродовж багатьох років покоління радянських громадян відчули на собі тиск тоталітаризму; в різні роки тиск був неоднаковим. «ЧК-ГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ» завжди були закритими від людського ока. Навіть сучасні дослідники мало що додали до створення реального уявлення про ці структури: у свідомості населення ці органи мають лише два кольори – білий та чорний. Одні вважають їх зосередженням зла, інші – захисниками Батьківщини. Будь-які відтінки, зазвичай, відсутні. Якщо запитати того ж пересічного громадянина, чим саме займалися “чекісти”, він відразу відповість – репресіями. А ось відповідь на наступне питання щодо жертв тих репресій буде усталено-типовою: письменники, військові, партійні керівники…

Выводы:Кульмінацією в репресивній діяльності карально-політичної структури стала так звана “велика чистка”, яка була покликана створити необхідний соціально-політичний фон для подальшого розвитку “держави соціалізму, що переміг”. Її проводили шляхом попереднього встановлення так званих “лімітів”. Розпочалося, ініційоване та роздмухуване згори, змагання між територіальними органами держбезпеки та безпосередньо в їх структурних підрозділах за проведення більш ретельної санації суспільства, що вилилося у вимоги нових “лімітів”. Уже перші підсумки “великої чистки”, яка спочатку була спрямована лише проти трьох соціально небезпечних груп (колишніх куркулів, “колишніх людей” та “іншого контрреволюційного елементу”), засвідчили, що сам об`єкт спрямування значно менший за масштабами. Тобто, були відсутні ті численні соціально-політичні групи населення, які становили собою дійсну загрозу суспільству. За цих обставин органи НКВС стали на шлях фальсифікації звітних даних щодо соціальної належності репресованих, шляхом переведення “соціально близьких” у категорію “соціально ворожих”. Це призвело до втягування до участі у відверто незаконних діях не тільки керівництва підрозділів та структур державної безпеки, а й практично всього оперативно-слідчого апарату. Для винесення вироків та ухвалення постанов, зазвичай, використовувалися нелегітимні позасудові структури, причому, поряд із тими, що існували у попередні роки, створювали нові – центральна “двійка” (для розгляду альбомних справ) та обласні “трійки”. Надмірно активізованими були Військова колегія Верховного суду СРСР, військові трибунали. Для перманентного залякування населення, створення необхідної для влади атмосфери “ворогоманії” застосовувалися показові процеси з поширенням ажіотажних кампаній всенародної підтримки діяльності “караючого меча пролетаріату”. Метою так званих “чисток” було створення соціалістичної держави, без “колишніх” та “непотрібних” новому ладу соціальних прошарків.

Литература:1. Історія держави і права України: Навч. посіб. / А.С.Чайковський (кер. кол. авт.), В.І.Батрименко, О.Л. Копиленко та інші: За ред. А.С.Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2001. 2. Досягнення Радянської України за 40 років: Статистичний збірник. – К., 1957. 3. История государства и права Украинской ССР / Отв. ред. Б.М.Бабий. – К., 1976. 4. Історія держави і права України: у 2-х ч. / За ред. ак. Рогожина А.Й. – Харків, 1993. 5. Історія держави і права України: навчальний посібник. – К., 1996. 6. Історія України: Нове бачення: У 2-х т. / Під загал. ред. В.А.Смолія. – К., 1996. 7. Історія Української РСР: у 8-ми т. – К., 1978. – 2, 3, 4 т. 8. Музиченко П. Історія держави і права України. – К., 1999. 9. Національні процеси в Україні: Документи і матеріали. – К., 1997. 10. Петро Г.И. Советский государственный аппарат в годы Великой отечественной войны // Правоведение. – 1975. – №3 . 11. Радянська Україна від 28 грудня 1947 р. 12. Сборник законов и СССР, Указов Президиума Верховного Совета СССР – 1938 – 1958. 13. Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг.: Документы и материалы: В 3-х т. – К., 1985. 14. Советское право в период Великой Отечественной войны: В 2-х ч. – М., 1948. 15. Сурілов О., Чорно зуб П. Міські комітети оборони – місцеві органи влади в роки Великої Вітчизняної війни // Радянське право – 1975. – №2. 16. Ткач А. Право України. – К., 1992. 17. Хрестоматія з історії держави і права України. – К., 1998. 18. Чубатий М. Огляд історії українського права: Історія джерел та державного права. – Мюнхен, 1976.