Етикет ділової людини

Содержание:Вступ 3 Етикет ділової людини 4 Висновок 9 Визначення ділових документів 10 Список використаної літератури 11

Вступление:Спілкуючись, люди обмінюються iнформацiєю, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так: • комунiкацiя, приймання i передання iнформацiї (зрозуміло, що iнформацiю можна отримати також завдяки спостереженню); • взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями; • сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого. Отже, спілкування — це міжособистісна та мiжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного i обмін певними результатами психiчної дiяльностi (iнформацiєю, думками, почуттями, оцiнками тощо). Іншими словами, спілкування — це взаємодiя двох або бiльше людей, спрямована на узгодження та об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загального результату. Зауважимо, що в англiйськiй мовi немає слова “спiлкування”, є лише слово Communication, яке тлумачать набагато ширше, ніж “комунiкацiя” в нашій лiтературi. Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Наприклад, дослідник Р. Бард, який протягом шести мiсяцiв перебував один серед снiгiв Антарктиди, писав, що людина не може обійтися без звуків, голосів, без спілкування з іншими, як не може жити без фосфору або кальцію. У самітності він шукав спокою та духовного збагачення, а знайшов лише розчарування й безвихідь. Відомо, що найтяжчим покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим. Звичайно, iнодi людині треба побути наодинці. Таке перебування сам-на-сам зі своїми думками М. Монтень, наприклад, відносить до одного з видів спілкування. Цей погляд поділяють не всі вчені, однак і він має право на існування.

Выводы:Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримування загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати політичну, художню та наукову літературу, звертаючись при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень, користуватися словниками. Треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати свої думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання. Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. І навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами, непотрібними красив остями. Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи і легко сприймається, зрозуміле. Грамотне, багате мовлення – не тільки ефективний засіб передання й сприйняття думок та образів. Це й виявлення поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.

Литература:1. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. К.,1989. 2. Глущик С. В. та ін. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. – К.: А.С.К., 2006. – 400 с. 3. Гольдин В.Е. Речь и этикет. – М., 1983. 4. Добрович А.Б. Общение: наука и искусство. – М., 1978. 5. Загнітко А.П., Домрачева І.Р. Основи мовленнєвої діяльності (навчальний посібник). – Донецьк, Український Культурологічний Центр, 2001. 6. Формановская Н.И. Речевой этикет и культура. – М., 1989.