Выводы:Сприйняття творів зарубіжної художньої літератури – один із важливих шляхів збагачення не тільки скарбниці національних літератур, а й світової літератури загалом. Фанні Берні яскраво і впевнено увійшла в світ англійської літератури XVIII століття, опублікувавши свій дебютний роман у 1778 році. Втішні оцінки літературних критиків і широкий читацький успіх дозволили авторові не загубитися навіть серед імен великих письменників, за якими по праву закріпили статус творців національних шедеврів.
Проза Ф. Берні багато в чому успадковує традиції англійського роману «домашнього життя», провідні риси поетики якого так блискуче освоїли великі попередники письменниці – С. Річардсон, Г. Філдінг. Ф. Берні запропонувала особливу перспективу бачення проблеми існування людини в замкнутому просторі сімейних відносин, акцентуючи, якщо використовувати сучасну термінологію, гендерні виміри теми. Дуже коротко вона може бути позначена як протистояння двох тенденцій: з одного боку, вимоги рівноправності жінок, з іншого – відмінності постулювати специфічно жіночу культуру.
Мистецькі епохи пропонували свій оригінальний погляд на особистість, її багатовимірність у навколишньому і мистецькому світі. Відповідно це не могло не зумовити характерологічне розмаїття в літературі. Адже літературний характер, зокрема і жіночий, передусім втілює концепцію особистості. Жіночий характер водночас виявляє і певну сталість, і змінність. Тому, з одного боку, при створенні жіночого характеру наявна традиційна орієнтація на почуття, жінка зображується як носій певних сталих уявлень, а з іншого, вона особливо чутлива до різного роду змін – суспільних, мистецьких, культурних.
Літературну спадщину Ф. Берні найчастіше співвідносять з етико-естетичним комплексом сентименталізму: тематика творів романістки пов’язана з проблемою долі жінки в соціумі, жорстко регульованому нормами моралі і сформованою системою станових забобонів. Фанні Берні – автор декількох романів, що оповідають про долі, ритуали поведінки в різних соціальних станах. Найчастіше твори Ф. Берні – це своєрідні хроніки певного способу життя й форм спілкування, що домінують у вищому світі, що описують труднощі адаптації до середовища «обраних» і випробування молодих героїнь. Як правило, в центрі романів Ф. Берні виявляється історія молодої жінки, її ім’я (Евеліна, Камілла, Сесилія), особливості сюжетних перипетій, алюзія на обраний тип літературної форми («Мемуари спадкоємиці») або спрямованість авторського завдання («Портрет молодості»), актуалізуються в заголовку текстів.
Кожен із центральних жіночих персонажів, що з’являються в романах Ф. Берні, представляє людський характер і тип, близький героїням С. Річардсона (чиєю послідовницею і прийнято вважати художницю). Героїні Ф. Берні (Евеліна, Камілла, Сесилія, Елінор) створюють у читачів образ зовнішнього влаштованого благополуччя, однак їм все одно потрібен помічник або наставник, бо вони весь час знаходяться при впливових особах, продовжуючи при цьому відчувати моральну та особисту залежність.
Незалежно від того, чи створювала письменниця свої жіночі образи на основі рис, властивих багатьом людям, чи виходила з конкретних прототипів, художній образ завжди – певне соціальне узагальнення, продукт соціального узагальнення письменниці.
У художній літературі, як і в житті, характер людини може бути правильно зрозумілий тільки в зв’язку з оточуючими її умовами, середовищем. Вони формують світогляд людини, її суспільну поведінку, наявність тих чи інших моральних устоїв, і напрям думок і почуттів. Зображуючи середовище, оточуючі умови, події, суспільство, Ф. Берні піклується про те, щоб вони, як і характери персонажів, були узагальненими та індивідуально-конкретними, типовими, щоб вони виявляли істотне, головне.
Типові обставини в її жіночій прозі не тільки допомагають проникнути в соціальну, національну, психологічну, загальнолюдську суть характерів, вони важливі самі по собі: без них неможливе зображення суспільних відносин, правди життя. Художні образи героїнь Ф. Берні в кінцевому випадку це явище життя, але перетворене в творчій свідомості письменниці, знову створене відповідно до її естетичних ідеалів, звільнене від несуттєвих нашарувань.