Содержание:Вступ 3 1. Чим визначається конкурентоспроможність в промисловості відповідно до індексу? 4 2. Яка розстановка сил? 8 3. Які гравці в авангарді, що їх може зміцнити або зрушити з позицій? 11 4. Що таке регіональні кластери? У чому їх потенціал? 14 5. Чи згадується в доповіді Україна? Які позиції вона займає? Чим це викликано? 17 Висновки 19 Список використаних джерел 23 Додатки 24  

Вступление:Проблеми функціонування промислового сектора національної економіки негативно впливають на рівень його конкурентоспроможності. Як наслідок, промислова продукція багатьох товаровиробників нині є неконкурентною. Очевидною є актуальність оцінювання конкурентоспроможності промисловості з метою визначення перспектив її подальшого розвитку. Конкурентоспроможність промислового сектора економіки як сукупність суб’єктів промислової діяльності є інтегральною величиною, що формується з конкурентоспроможності останніх і відображає її. Конкурентоспроможність суб’єктів промислової діяльності визначається наявністю в них конкурентних переваг. Рівень цих переваг характеризує конкурентоспроможність (або конкурентну позицію) суб’єктів промислової діяльності на ринку промислової продукції. Конкурентними перевагами промисловості на мезорівні є ефективність (виробничо-господарська та ресурсна) й активність (економічна, виробнича, технологічна, інноваційна, інвестиційна і експортна) функціонування суб’єктів промислової діяльності. Мета роботи – дослідити методику розрахунку індексу конкурентоспроможності промисловості – Global Manufacturing Competitiveness Index. Основні запитання, на які необхідно відповісти в ході виконання завдання: ? чим визначається конкурентоспроможність у промисловості відповідно до індексу; ? яка розстановка сил; ? які гравці в авангарді, і що їх може зміцнити або змінити позиції; ? що таке регіональні кластери і в чому їх потенціал; ? чи згадується в доповіді Україна, які позиції вона займає, чим це викликано. Предмет дослідження: Global Manufacturing Competitiveness Index.  

Выводы:2016 року підтверджує виробничий потенціал, що швидко розвивається, який протягом останніх 25 років домінував у світовому порядку. І тепер із повною збіжністю між цифровими й фізичними світовими виробництвами, світ, схоже, йде до четвертої промислової революції. Ставки, які дозволяють країнам і компаніям успішно просувати цей перехід, є високими. Країни, які турбуються про своє майбутнє та ролі, що формують технології, політику та інфраструктуру, також роблять значний внесок у розвиток країни. Незважаючи на те, що ландшафт конкурентоспроможності продовжуватиме змінюватися, історія припускає, що наявність високоякісних талантів завжди залишатиметься найвищим показником конкурентоспроможності. Тому зрозуміло, що країна буде процвітати лише тоді, коли вона зможе ефективно придбати, розвивати, виховувати й підтримувати високоцінні таланти провідних компаній і високий попит на виробництво. Оскільки глобальна економіка продовжує рухатись у повільній траєкторії зростання, країни також усе більше заохочують створювати міцні, багатогранні фундаменти, які сприяють довготривалій конкурентоспроможності виробництва, намагаючись ізолювати себе від зовнішніх сил. Ця орієнтація на майбутнє спонукала такі країни, як Сполучені Штати, розробляти політику, яка заохочує інвестиції в створення високо інтегрованих технологій виробництва та інноваційних екосистем із національними лабораторіями, мережами постачальників, університетами й інвесторами приватного капіталу. Ця тенденція до екосистемного підходу також проявляється у створенні глобальних виробничих кластерів. Кластери в Північній Америці та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні демонструють такий підхід, де кожний кластер закріплюється глобальним виробничим потужністю (наприклад, США та Китай відповідно) із сусідніми країнами в кожному кластері, що сприяє досягненню певної сили виробництва. Додаючи до поняття регіональної конкурентоспроможності, країни продовжують створювати нові альянси, такі як угода про трансатлантичне партнерство, які прагнуть створити взаємовигідні переваги для цих країн. Триває битва за панування над виробництвом країнами, які визначають пріоритети комплексної інноваційної програми, щоб залишатись привабливими для глобальних компаній, а також знаходити правильний баланс між рядом ключових факторів, включаючи підтримку високоцінних талантів, конкурентоспроможності витрат, збільшення продуктивності, сила постачальника й підтримка політичних і нормативних умов, які сприяють глобальним бізнес-вимогам. Оскільки виробничі керівники позиціонують свої компанії для майбутнього успіху, то слід виділити п’ять важливих критеріїв: 1. Оскільки виробничі кадри продовжують оцінювати «Талант» як перший фактор конкурентоспроможності, компаніям слід більше зосередити увагу на розробці різноманітних стратегій талантів, щоб вони вважалися «роботодавцями на вибір» і здатними залучати найвищий талант. Отримання, розвиток і збереження талантів, а також виявлення й підтримка нових моделей, які використовують основні джерела талантів поза межами організації, матимуть вирішальне значення для забезпечення довгострокової конкурентоспроможності. 2. Новітні технології все більше підкріплюють глобальну конкурентоспроможність виробництва, оскільки провідні виробники 21-го століття повністю зблизили цифровий і фізичний світ, де сучасне обладнання разом із сучасним програмним забезпеченням, датчиками та величезною кількістю даних та аналітичних даних призведе до розумніших продуктів, процесів і більш тісно пов’язані клієнти, постачальники та виробництво. Високопродуктивні виробники продовжуватимуть охоплювати передові технології, щоб стимулювати інновації, диференціацію та конкурентоспроможність витрат, а також швидкість на ринку, щоб відокремити себе. 3. З огляду на експоненціальну швидкість технологічних інновацій, компанії все частіше прагнуть витягти себе з традиційно міопічних стратегій зростання та шукати міцні партнерські відносини за межами традиційних кордонів. Забезпечуючи інноваційні стратегії, спрямовані на використання більш широкого екосистемного підходу, компанії прагнуть скористатися перевагами виробничих і технологічних кластерів та партнерів із надійним рівнем інтеграції мереж постачальників, початківців, навчальних закладів, науково-дослідницьких лабораторій та інвесторів з приватного капіталу, щоб простояти змагання. 4. Оскільки підприємства продовжують зростати та розширюватися, щоб відповідати новим глобальним вимогам, компанії розглядають усе більш складні інструменти та стратегії, спрямовані на оптимізацію свого глобального виробничого підприємства з операційної, фінансової та регуляторної точки зору. Основою цього підходу є досягнення успішного балансу між різними драйверами, включаючи інновації, конкурентоспроможність витрат та управління талантами, що викликають нові ринки. Нарешті, компанії визнають переваги, які виникають у безпосередній близькості до потужних інноваційних можливостей і талантів, одночасно оцінюючи нові ринки з метою підтримки конкурентоспроможності витрат. Дійсно, як провідні компанії, так і країни беруть більш збалансований підхід, будуючи фундамент для зростання за багатьма факторами світової конкурентоспроможності. 5. Визнаючи значну економічну вигоду від сильної виробничої бази, країни з несприятливою чи надмірно бюрократичною виробничою політикою працюють над вдосконаленням і реформуванням цих систем, інвестують у розвиток та укріплюють загальну інфраструктуру виробництва. Найпопулярніші компанії, своєю чергою, користуються новими моделями державно-приватного партнерства, що призводить до нетрадиційних розстановок бізнесу, оскільки конкурентні ігрові умови зазнають значних змін як на рівні компанії, так і на рівні країни.  

Литература:1. Delloite. 2016. Global Manufacturing Competitiveness Index Electronic resource. – Mode to access: https://www2.deloitte.com/content/dam/Deloitte/global/Documents/Manufacturing/gx-global-mfg-competitiveness-index-2016.pdf 2. The Future of Manufacturing Competitiveness Electronic resource. – Mode to access: https://www.engineering.com/AdvancedManufacturing/ArticleID/15616/The-Future-of-Manufacturing-Competitiveness.aspx