Выводы:Побудова незалежної Української держави потребує вдосконалення теоретичної розробки і покращення практичного здійснення державної влади. Особливого значення набуває необхідність розробки нових шляхів подолання існуючих проблем державної влади. Адже після затвердження Конституції України та внесення до неї змін і доповнень, практична реалізація її норм, які стосуються закріплення, організації та функціонування державної влади, стає вирішальним фактором удосконалення діяльності всього державного апарату.
Загальні проблемні питання в процесах формування та реалізації механізмів державного управління:
1. Порушення системи пріоритетності цілей, що полягають у неправильному плануванні послідовності та ресурсного забезпечення досягнення цілей. Шляхи вирішення: правильне планування системи заходів (стратегічне, оперативне, тактичне).
2. Недостатнє правове забезпечення, що полягає у наявності прогалин у правовому забезпеченні. Шляхи вирішення: виявлення прогалин та розроблення необхідних правових дій.
3. Невідповідність правого забезпечення практиці відповідної діяльності, що полягають у наявності застарілого правового забезпечення. Шляхи вирішення: приведення правового забезпечення відповідно до практики відповідної діяльності.
4. Негармонізованість правового забезпечення з чинним законодавством та з міжнародними нормами, що полягають у порушенні принципу гармонізації правового забезпечення. Шляхи вирішення: приведення правового забезпечення відповідно до чинного вітчизняного законодавства та міжнародних норм.
5. Невідповідність організаційних структур новим завданням управління, що полягають у порушенні принципу «стратегія визначає структуру». Шляхи вирішення: проведення адміністративної реформи, зміни складу, функцій та повноважень організаційних структур.
6. Неефективність функціонування організаційних структур, що полягає у зниженні функціональної ефективності організаційних структур. Шляхи вирішення: виявлення причин (адміністративної, організаційної, функціональної, ресурсної, комунікативної, мотиваційної тощо) та виправлення ситуації, що склалася.
7. Невисока результативність заходів сучасного вітчизняного державного управління, що полягає у здійсненні державного управління за принципом «від досягнутого». Шляхи вирішення: перехід до принципу «управління за цілями», підходу «нового державного управління», застосування світових стандартів якості.
8. Низький інноваційний рівень сучасного вітчизняного державного управління, що полягає в плануванні з використанням наявних і доступних технологій та ресурсів. Шляхи вирішення: інноватизація завдань та механізмів державного управління, починаючи з етапу планування.
9. Невикористання можливостей стратегічного управління у повному обсязі, що полягає у відсутності сучасної затвердженої стратегії розвитку держави на певну перспективу. Шляхи вирішення: прийняття сучасної стратегії державного розвитку. Формування у державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування стратегічного мислення.
10. Планування бюджету із заниженням прибуткової частини, що полягає у можливості використання перевищення прибуткової частини у ручному режимі. Шляхи вирішення: планування бездефіцитного бюджету.
11. Значна кількість бюджетних програм і проектів, що полягають у включенні забагато пріоритетів держави в умовах низького прожиткового рівня та соціального забезпечення населення. Шляхи вирішення: зменшення кількості та посилення обґрунтування бюджетних програм як основних джерел витрат бюджету.
12. Недостатнє забезпечення завдань ресурсами, що полягають у невиконанні поставлених завдань у необхідному обсязі. Шляхи вирішення: планування завдань відповідно до можливостей їх ресурсного (фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, документаційного, часового) забезпечення.
13. Високі витрати на утримання державного апарату, що полягають у зростанні різниці між рівнем життя населення та управлінської еліти. Шляхи вирішення: обґрунтоване скорочення витрат державного апарату, насамперед, у вищих органах державної влади.
14. Велика плинність кадрів у системі державного управління, що полягають у зменшенні професіоналізму кадрів, збільшення витрат на їх професійну підготовку. Шляхи вирішення: відмовитися від практики залежності складу державного апарату від змін політичної влади.
15. Відсутність системи функціонального аудиту, що полягає у неконтролюванні сутності та професійної складової діяльності державного апарату. Шляхи вирішення: запровадження системи функціонального аудиту в системі державного управління.
Різноманітні процеси, що відбуваються в Україні, зумовлюють необхідність реформування багатьох базових суспільних інституцій, у тому числі й системи органів місцевого самоврядування. Незважаючи на ухвалення значної кількості законодавчих актів, які регулюють діяльність органів і посадових осіб територіальних громад, слід констатувати, що в них недостатньо враховуються природа, інтереси та потреби місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування потребує комплексного, системного нормативно-правового регулювання на трьох рівнях: 1) конституційному, на якому встановлюються базові принципи й концептуальні основи; 2) законодавчому, на якому конкретизуються конституційні положення та закріплюються основи місцевого самоврядування, зокрема система його суб’єктів, їх статус, функції та повноваження, механізми їх реалізації, форми та методи діяльності; 3) локальному, на якому відповідно до Конституції та законів України, з урахуванням історичних, національно-культурних традицій, соціально-економічних та географічних особливостей місцевого життя регулюється переважна більшість суспільних відносин місцевого самоврядування.
Все більше вчених звертають увагу на проблему надмірної кількості законодавчих актів щодо місцевого самоврядування, які досить часто є суперечливими, що негативно позначається на ефективності вирішення питань місцевого значення. Удосконалення правової основи місцевого самоврядування означає перехід на якісно новий рівень правової регламентації суспільних відносин, безумовно зі збереженням системності та цілісності наявного масиву законодавства.
Пріоритетними напрямами вдосконалення правової основи місцевого самоврядування слід вважати прийняття в новій редакції Бюджетного кодексу, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про адміністративно-територіальний устрій», у яких слід системно, з урахуванням сучасних реалій вирішити питання міжбюджетних відносин, власності, місцевих податків і зборів, статусу сільських, селищних, міських голів, проведення реформи адміністративно-територіального устрою.
Потребують удосконалення нормативні акти, які регулюють питання оплати праці службовців органів місцевого самоврядування. На сучасному етапі розвитку місцевого самоврядування необхідно поступово обмежувати рівень імперативного регулювання державою відносин у цій сфері, а ширше застосовувати диспозитивні, рекомендаційні норми, які дозволяють підстрахувати діяльність місцевих рад, не обмежуючи їх самостійності. Такі норми необхідні на той випадок, коли те чи інше питання не врегульоване правовим актом органу місцевого самоврядування.