Займенникові слова в системі частин мови. Дейктична функція займенникових слів. Вказівна функція займенникових іменників

Содержание:Вступ 3 1. Займенникові слова в системі частин мови 4 2. Дейктична функція займенникових іменників різних типів 6 Висновки 10 Список використаних джерел 11  

Вступление:Питання про лексико-граматичний статус займенника залишається в колі актуальних проблем сучасної лінгвістики. Застарілий традиційний підхід до визначення займенника як самостійної частини мови, що перебуває в ролі замісника іменника, вже пережив себе, і сьогодні більшість мовознавців сходяться на думці, що варто говорити про займенникові слова, а не власне займенники (хоча дехто з науковців, до прикладу, В. Виноградов, вважає, що незначна частина слів такого типу таки є займенниками). І. Вихованець виділяє так звані займенникові іменники, займенникові прикметники, займенникові прислівники та займенникові числівники. Актуальність цього реферативного дослідження полягає в тому, що в ньому зроблено спробу розглянути місце займенникових слів у загальній системі частин мови та окреслити специфіку дейктичної функції займенникових іменників як найчисельнішої групи таких слів. В українській науці вивченню займенникових слів вже присвячено чимало праць. Зокрема, досліджено синтаксичні та стилістичні особливості займенникових слів (І. Матвіяс, О. Шевчук), займенникові слова в структурі сучасної української мови (В. Ожоган), займенникові слова у семантико-граматичному аспекті (І. Вихованець), особливості їхньої дериватології (С. Бевзенко), займенникові слова в діахронічному зрізі (С. Самійленко), синтаксис займенникових слів у простому реченні (Л. Булаховський) 2. Окремої цілісної праці, де би було висвітлено частиномовну належність займенникових слів та мовну специфіку займенникових іменників, немає. Мета реферату – детально охарактеризувати займенникові слова загалом та займенникові іменники зокрема як особливі компоненти мовної системи.  

Выводы:Проблема існування займенникового іменника як окремої самостійної частини мови постійно породжує наукові дискусії. Першими про недоцільність вважати займенники замісниками, субститутами іменників почали говорити ще російські граматики початку ХІХ ст. Сучасні лінгвісти сходяться на думці, що більшість слів, традиційно зараховуваних до займенникових іменників, насправді варто розглядати в межах іменних частин мови. Окремі дослідники частину займенників за традиційною класифікацією розподіляють між відповідними самостійними частинами мов залежно від їхніх формальних ознак, і лише деякі елементи виокремлюють у категорію власне займенників – такої думки дотримувався росіянин В. Виноградов. Тому їх прийнято називати займенниковими словами. Зокрема, широко концепцію семантико-граматичної категорії займенникових слів розробив видатний сучасний мовознавець Іван Романович Вихованець. Займенникові слова в українській мові не оформлені в окрему частину мови, але, безперечно, вони представляють особливий лексико-семантичний клас слів і відграють важливу роль у текстотворенні та побудові висловлювань. Чимало праць в україністиці останніх років присвячено дослідженню анафоричної функції займенникових слів, що безпосередньо існує завдяки первісній дейктичній, тобто вказівній функції. При цьому увагу акцентовано на великій ролі дейктичних займенників під час побудови висловлювання та творення тексту. Різні типи займенникових іменників по-різному взаємодіють у висловлюванні та вказують на різні аспекти ситуації мовлення, учасників взаємодії, з різним ступенем точності чи приблизності, абстрактності й узагальнення чи конкретизації фактів.    

Литература:1. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови: академічна граматика української мови / І. Вихованець, К. Городенська ; за ред. І. Вихованця. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – С. 184-217. 2. Волчанська Г. В. Функціонування займенникових слів у структурі тексту : автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Г. В. Волчанська. – Кіровоград : Б. в., 2004 . – 19 с.