Парламентська опозиція та її статус: порівняльний аспект

Содержание: ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ 6 1.1. Генезис інституту парламентської опозиції у світі 6 1.2. Поняття та сутність інституту парламентської опозиції 12 РОЗДІЛ 2. НОРМАТИВНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ СТАТУСУ І ПРАВ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ 17 2.1. Моделі правового регулювання діяльності парламентської опозиції 17 2.2 Нормативно-правове регулювання інституту парламентської опозиції в деяких зарубіжних країнах 24 РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕКРИСТИКА МОДЕЛЕЙ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ НА ПРИКЛАДІ ОКРЕМИХ КРАЇН 29 3.1. Парламентська опозиція в Ірландії, її характеристика 31 3.2. Основні засади діяльності парламентської опозиції в Німеччині 33 3.3. Правовий статус парламентської опозиції в Україні 37 ВИСНОВКИ 43 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 45  

Вступление:Актуальність теми зумовлена тим, що одним з найважливіших чинників формування ефективної демократичної політичної системи є конкурентність та публічність політичного середовища. При цьому важливим механізмом, що забезпечує альтернативність вироблення основ внутрішньої та зовнішньої політики, а також забезпечує транспарентність впровадження основних політик та програм суспільного розвитку, є інститут політичної опозиції. На сьогодні більшість дослідників вважають цей політичний інститут необхідною умовою розвитку демократії та громадянського суспільства, що набуває особливої актуальності для держав перехідного типу, до яких, безумовно, належить Україна. Саме існування політичної опозиції дозволяє максимально відстоювати права та свободи громадян, забезпечувати дотримання інтересів більшості груп суспільства, а також формує своєрідний баланс у політичній системі, убезпечуючи її від авторитарних та інших крайнощів. Також необхідно враховувати той факт, що у більшості демократичних країн світу політична опозиція – це майбутня потенційна влада. Відповідно її опозиційна діяльність, реакція влади на неї та методи, якими опозиція врешті-решт здобуває владу, дуже часто виражають характер наступного політичного режиму. Остання складова важлива для України, де прихід кожної нової влади (яка часто представляє колишню опозицію) викликає побоювання у громадян, представників великого та малого бізнесу щодо можливого політичного, культурного реваншу, переділу економічних ресурсів тощо. Питання теорії та практики формування та функціонування політичної опозиції розглядалися в численних дослідженнях зарубіжних науковців. Зокрема, достатньо відзначити дослідження Р. Даля, Д. Растоу, С. Франка, Р. Міхельса, Й. Шумпетера, А. Лоуелла, Дж. Шарпа, Б. Чичеріна, Ф. Гізо та інших. Проблемам формування політичної опозиції в Україні присвячена значна кількість вітчизняних наукових робіт. Так, це питання досліджували М. Михальченко, Ф. Рудич, В. Бабкіна, Ю. Бадзьо, В. Бех, Д. Видрін, В. Горбатенко, С. Рябов, О. Гринів, В. Якушик, Г. Постригань, Ю. Розенфельд, А. Пахарєв, С. Телешун, В. Євтуха, А. Колодій, В. Крисаченко, І. Курас, З. Самчук, Ю. Шведа, В. Чепинога та інші. Разом з тим, враховуючи перманентну політичну кризу в Україні, адаптацію українських виборчих реалій до загальноприйнятих демократичних стандартів, а також незавершеність цілого ряду реформ (судової, адміністративно-територіальної, місцевого самоврядування та інших) питання інституційного виміру політичної опозиції, визначення ідеології опозиційності, удосконалення вітчизняної практики регулювання опозиційної діяльності залишається актуальним й на сьогодні. Метою дослідження є визначення правового статусу парламентської опозиції в зарубіжних країнах, зокрема, в Німеччині та Ірландії, та їх порівняльний аспект з Україною. Відповідно до означеної мети в курсовій роботі були поставлені й вирішувались такі завдання: ? дослідити історію становлення інституту парламентської опозиції у світі; ? встановити поняття та сутність інституту парламентської опозиції; ? дослідити політико-правовий статус парламентської опозиції в країнах з різними формами державного правління та розглянути різні моделі парламентської опозиції; ? визначити основні засади нормативно – правового регулювання інституту парламентської опозиції, зокрема через характеристику моделей правового регулювання діяльності парламентської опозиції; ? здійснити порівняння моделей парламентської опозиції в Ірландії, Німеччині та Україні. Предметом дослідження є парламентська опозиція, її правовий статус. У процесі дослідження використовувалися такі наукові методи: системного підходу, аналізу і синтезу, структурно-функціонального, конкретно-історичного методу, систематизації, порівняльно-правового методу, формально-логічного методу.  

Выводы:Отже, інститут парламентської опозиції у демократичних країнах світу є невід’ємною складовою політичної системи. Через функціонування парламентської опозиції та сформований нею опозиційний уряд реалізується функція парламентського контролю. Незважаючи на різний політико-правовий статус, характер впливу на уряд, рівень формальної інституціоналізації та рівень законодавчого впливу, парламентська опозиція забезпечує демократичний розвиток суспільства, стабільність політичної системи, сприяє ефективному функціонуванню представницьких та виконавчих інституцій. В Україні інституціоналізація парламентської опозиції є важливим завданням для подальшого демократичного розвитку держави і передбачає врахування практики діяльності опозиції в інших європейських країнах; формування нормативно-правової бази її функціонування, що інституційно закріплюватиме політико-правовий статус парламентської опозиції у таких питаннях, як: доступ до керівних посад у представницьких органах влади; доступ до засобів масової інформації; можливість впроваджувати альтернативні політичні рішення, та надаватиме відповідні гарантії її діяльності. Світова практика пропонує два основні шляхи вирішення питання організації та визначення правового статусу політичної опозиції. Основна різниця між цими підходами полягає у визначенні того, яку політичну силу вважати опозицією. За Вестмінстерською моделлю (що цілком може бути застосована й в Україні), як вже згадувалося, статус політичної опозиції отримує лише найбільша партія з тих, що пройшли до парламенту і не є партією влади. Друга модель – це створення опозиційного блоку з кількох партій, опозиційних до уряду (шлях, яким пішли фактично всі розробники відповідних законопроектів в Україні). При запозиченні будь-якої із зазначених моделей основними принципами, на яких має ґрунтуватися правове унормування статусу опозиції, мають бути: принцип кооперації («коопераційна модель» співпраці); визнання права опозиції на представництво задля захисту інтересів власних виборців; функціональна тріада «контроль, критика, альтернатива». Безумовно, політична опозиція існує в будь-якій країні. Однак правові та інституційні умови її «буття» дуже різноманітні. При «жорсткій» моделі правового регулювання опозиційної діяльності політична меншість може брати участь у суспільно-політичній дискусії всередині парламенту і на рівні взаємодії органів законодавчої та виконавчої влади. При «м’якій» моделі правового регулювання конституційно-правовий статус політичної опозиції «наповнюється», насамперед, правами і гарантіями парламентської меншості. Не є доцільним одну модель опозиційної діяльності вважати ефективною (бажаною), а іншу – невдалою. Розвиток опонування владі, підтримання інакомислення як демократичної цінності можливий в рамках різних моделей. Їх упровадження в державах може залежати від низки критеріїв, на основі яких фахівці гуманітарних наук традиційно групують держави на демократичні і тоталітарні, держави з однопартійною, двопартійною і іншими партійними системами, парламентські, президентські, змішані республіки. Велика розмаїтість конституційно-правових статусів політичної опозиції виходить за межі позначених класифікацій держав. Інститут політичної опозиції характеризується багатовимірністю свого прояву. Тому потрібно абстрагуватися від традиційних класифікацій держав і узагальнювати конституційно-правові статуси політичної опозиції в рамках моделей правового регулювання, а також історичних традицій взаємовідносин учасників системи державної влади.  

Литература:1. Актуальні проблеми та перспективи функціонування політичної опозиції в Україні / О. Г. Пухкал // Економіка та держава. – 2010. – № 10. – С. 101–103. 2. Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Х. Арендт ; пер. с англ. – К. : Дух і літера, 2002. – 539 с. 3. Баубліс В. Опозиція у сеймі Литовської республіки: права та гарантії діяльності / В. Баубліс. // Національна безпека і оборона. – 2002. – № 7. – С. 67–69. 4. Берестова Г. І. Опозиція як форма прояву політичного протесту / Г. І. Берестова // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 22 : Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін. – 2014. – Вип. 15. – С. 84–89. 5. Бойченко Г. Г. Политическая организация США. Общественные институты и их взаимодействие с государством / Г. Г. Бойченко. – Минск : Изд-во БГУ, 1970. – 540 c. 6. Бромхед П. Эволюция Британской Конституции / П. Бромхед ; пер. с англ. – М. : Юрид. лит., 1978. – 336 с. 7. Бусленко В. Моделі взаємодії між урядом та парламентською опозицією в країнах Європейського Союзу (на прикладі країн Вишеградської групи) / В. Бусленко // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Міжнародні відносини. – 2013. – № 10. – С. 32–37. 8. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Т. Гоббс // Избранные произведения: В 2 т. – Т.2. – М .: Мысль, 1964. – С. 192–193. 9. Государственное право Германии : пер. с нем. В 2 т. / под ред. Й. Изензее, П. Крихофф. – М. : Институт государства и права РАН, 1994. – Т. 1. – 311 с. 10. Дюверже М. Политические партии / М. Дюверже ; пер. с франц. – М. : Академический Проект, 2000. – 538 с. 11. Задорожня Г. В. Історико-правові витоки формування парламентської опозиції в Україні Електронний ресурс / Г. В. Задорожня // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 18 : Економіка і право. – 2011. – Вип. 13. – С. 59–63. 12. Зеленько Г. Опозиція інституціоналізована та неінституціоналізована: аналіз ефективності в Україні / Г. Зеленько // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса. – 2013. – Вип. 5. – С. 275–290. 13. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз / Ж. Зіллер ; пер. з фр. – К. : Основи, 1996. – 420 с. 14. Ільницька У. Парламентська опозиція як інституційний аспект контрольної функції парламенту / У. Ільницька // Укр. нац. ідея: реалії та перспективи розв. – 2011. – Вип. 23. – С. 76–84. 15. Кант И. Метафизика нравов в двух частях. 1797 / И. Кант. – Соч. : В 8 т. – М., 1994. – Т. 6. – С. 223–540. 16. Конституції зарубіжних країн : навчальний посібник / авт.-упоряд.: В. О. Серьогін, Ю. М. Коломієць, О. В. Марцеляк та ін. ; за заг. ред. к. ю. н., доц. В. О. Серьогіна. – Харків : Видавництво «ФІНН», 2009. – 664 с. 17. Колдаев В. М. Политическая система общества : учебное пособие / В. М. Колдаев. – М., 2000. – 243 с. 18. Колодій А. Ф. Політичний спектр посткомуністичних держав і проблема формування лояльної опозиції (приклад України) / А. Ф. Колодій // Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика. – К., 1996. – С. 144–145. 19. Кречмер Г. Фракції. Партії в парламенті / Г. Кречмер. – К. : Заповіт, 1999. – 299 с. 20. Лікарчук Д. Парламентський конфлікт: правляча коаліція vs.опозиція / Д. Лікарчук // Гілея: науковий вісник. – 2014. – Вип. 88. – С. 348–352. 21. Масловська О. М. Особливості становлення та проблеми ефективної діяльності парламентської опозиції в Україні / О. М. Масловська // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 22 : Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін. – 2012. – Вип. 7. – С. 58–62. 22. Общее учение о правь и государствь. Лекции / Г. Ф. Шершеневич. – М., 1911. – 163 с. 23. Опозиція // Політологічний енциклопедичний словник : навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів. – К., 1997. – 310 с. 24. Павленко І. Правовий статус опозиції: Досвід розвинутих демократій і українські перспективи / І. Павленко // Політичний менеджмент : Український науковий журнал. – 2005. – № 5. – С. 16–30. 25. Павленко Р. Опозиція: права та повноваження / Р. Павленко // Людина і політика. – 2002. – № 4. – С. 3–10. 26. Пеньковська Н. К. Інституціоналізація парламентської опозиції як складова підвищення ефективності урядування / Н. К. Пеньковська // Актуальні проблеми політики. – 2014. – Вип. 53. – С. 259–267. 27. Петрашевский М. В. Карманный словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка. Выпуск второй (1846) / М. В. Петрашевский // Антология мировой политической мысли: В 5 т. – М., 1997. – Т. 3 : Политическая мысль России: Х – первая половина ХІХ в. – 792 с. 28. Підкова І. З. Суверенізація Української РСР: участь парламентської опозиції в створенні й ухваленні Декларації про державний суверенітет України / І. З. Підкова // Військово-науковий вісник. – 2014. – Вип. 21. – С. 39–53. 29. Політична наука : словник: категорії, поняття і терміни / Б. Кухта, А. Романюк, Л. Старецька та ін. ; за ред. Б. Кухти. – Л. : Кальварія, 2003. – 500 с. 30. Політична опозиція : навч. посіб. / за заг. ред. В. А. Гошовської, К. О. Ващенка, Ю. Г. Кальниша. – К. : НАДУ, 2013. – 208 с. 31. Примуш М. В. Політико-правове регулювання діяльності політичних партій : монографія / М. В. Примуш. – Донецьк : ДонНУ. 2001. – 338 с. 32. Проект закону України «Про парламентську опозицію» №5101-1 від 28.02.2000 р. – Електронний ресурс / Режим доступу : http // www. rada. kiev.ua/zakon /PR1/ TXT1/5100/p5101/htm. 33. Проект закону України «Про парламентську опозицію» № 1011-1 від 04.09.2006 р. – Електронний ресурс/ Режим доступу: http//www.rada.kiev.ua /zakon/PR1/TXT1/5100/p5101/htm. 34. Регламент Бундестага от 28 січня 1952 г. // Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательные акты: пер. с нем. / под ред. Ю. П. Урьяса. – М.: Прогресс, 1991. – С. 213-251. 35. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір / А. Романюк. – Л. : Тріада плюс, 2004. – 392 с. 36. Сіган Бернард Г. Створення Конституції для народу чи республіки, які здобули свободу / Г. Сіган Бернард ; пер. з англ. – К. : Інститут демократії імені Пилипа Орлика, 1993. – 126 с. 37. Совгиря О. Історія становлення поняття «парламентська опозиція» у політико-правовій думці / О. Совгиря // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2007. – Вип. 74-76. – С. 23–27. 38. Совгиря О. В. Правовий статус парламентської опозиції / навч. посіб. / О. В. Совгиря. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 264 с. 39. Совгиря О. Правове регулювання формування Уряду: досвід зарубіжних країн та проблеми вітчизняного законодавства / О. Совгиря // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2011. – Вип. 89. – С. 38–41. 40. Сорос Джордж. Утвердження демократії / Джордж Сорос ; пер. з англ. – К. : Основи, 1994. – 224 с. 41. Статус опозиції в Україні: зміст та межі правого регулювання : матеріали до круглого столу; м. Київ, 26 вересня 2006 р. – К. : Лабораторія законодавчих ініціатив, 2006. – 30 с. 42. Статус опозиції: вітчизняний та зарубіжний досвід, рекомендації : Інформаційно – аналітичне дослідження Електронний ресурс // Лабораторія законодавчих ініціатив. Експертні матеріали. – Режим доступу : http://www.parlament.org.ua/docs/files/8/1162220481_ans.pdf. 43. Тарасенко K. B. Моделі конституційно – правового регулювання опозиційної діяльності в зарубіжних країнах / К. В. Тарасенко // Порівняльно-аналітичне право. – 2013. – № 2. – С. 113–188. 44. Токвиль А. Демократия в Америке : реп. с франц. предисл. Гарольда Дж. Ласки. – М. : Прогресс, 1992. – 554 с. 45. Ф. Де Сюремен. Парламентська опозиція у Франції: законодавчезабезпечення і традиції діяльності / Ф. Де Сюрмен // Національна безпека і оборона. – К., 2002. – № 7. – С. 65–71. 46. Чичерин Б. Н. Политические мыслители древнего и нового мира. : учеб. пособие для юрид. спец. Вузов / Б. Н. Чичерин. – СПб. : Лань, 1999. – 333 с. 47. Цимбал Д. І. Дослідження інституту опозиції в сучасній Україні / Д. І. Цимбал // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Сер. : Філософія, філософія права, політологія, соціологія. – 2013. – № 4. – С. 111–121. 48. Цимбал Д. І. Структурування парламентської опозиції та особливості її функціонування в період 2010-2013 рр. / Д. І. Цимбал // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право. – 2014. – № 1. – С. 23–30. 49. Шаповал В. М. Зарубіжний парламентаризм / В. М. Шаповал. – К. : Основи, 1993. – 143 с. 50. Шаранич С. С. Інституалізація парламентської опозиції – теоретичний аспект / С. С. Шаранич // Форум права. – 2012. – № 4. – С. 1050–1053. 51. Шайо А. Самоограничение власти. Краткий курс конституционализма / А. Шайо. – М., 2001. – 446 с. 52. Шелест Д. С. Політична опозиція в Україні: традиції і сучасність / Д. С. Шелест, О. П. Якубовський // Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика – K. : Генеза, 1996. – 380 с. 53. Шлоєр Б. Про більшість і меншість у парламенті ФРН / Б. Шлоєр // Парламентаризм в Україні: теорія та практика : матеріали міжн. наук.-практ. конф., присвяченої 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України. – К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2001. – С. 122–126. 54. Шляхтун П. П. Парламентаризм : словник-довідник / П. П. Шляхтун. – К. : Парламентське вид-во, 2003. – 54 с.