Правовий статус депутату парламенту: порівняльний аспект

Содержание: Вступ……………………………………………………………………………….3 Розділ 1. Конституційно-правовий статус народного депутата України……..5 1.1 Правове регулювання та особливості статусу народного депутата України…………………………………………………………………………….5 1.2 Повноваження та організація роботи народного депутата України……..10 Розділ 2. Правовий статус депутата парламенту в зарубіжних країнах (на прикладі США, Франції та Німеччини)………………………………………..21 2.1 Правове регулювання та особливості статусу депутата парламенту в зарубіжних країнах………………………………………………………………21 2.2 Повноваження та організація роботи депутата парламенту в зарубіжних країнах……………………………………………………………………………25 2.3 Імунітет та індемнітет депутата парламенту………………………………30 Розділ 3. Удосконалення правового статусу народного депутата України на основі використання зарубіжного досвіду……………………………………..34 Висновки…………………………………………………………………………39 Список використаних джерел…………………………………………………..42  

Вступление: Актуальність теми. Парламент – це загальнонаціональний представницький орган законодавчої влади, який у механізмі публічної влади визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої політики, бере участь у формуванні державного апарату та здійснює контроль за діяльністю уряду й адміністрації. Парламент України є пріоритетним органом у системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі, має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб’єктами політичної системи: політичними партіями, громадськими об’єднаннями тощо. Найважливішим структурним елементом кожного парламенту світу є депутат як представник певного народу, який здійснює свої функції на професійній основі, беру участь у законотворенні, громадському житті, підтримує активну комунікацію з виборцями, має низку інших функцій. Найважливіше тут слід відзначити, у чому й полягає актуальність нашого дослідження, це важливість ефективної роботи парламентаря, адже саме від цього залежить ефективність діяльності органів парламенту, до яких він входить. У зв’язку з цим постає проблема визначення правового статусу парламентаря у зарубіжних країнах, а також на основі цього аналізу визначення можливих шляхів і напрямків вдосконалення правового статусу народного депутата України. Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері забезпечення функціонування парламентаризму у зарубіжних країнах у контексті статусу депутата парламенту. Предметом дослідження є депутат парламенту в Україні та зарубіжних країнах. Метою нашого дослідження є провести правовий аналіз статусу депутата парламенту в Україні, зарубіжних країнах, а також на основі використання досвіду останнього запропонувати шляхи удосконалення правового статусу та діяльності народного депутата України. Вказана мета обумовила постановку наступних завдань дослідження: 1) визначити правове регулювання та особливості статусу народного депутата України; 2) окреслити повноваження та організацію роботи народного депутата України; 3) провести аналіз правового регулювання та особливостей статусу депутата парламенту в зарубіжних країнах (на прикладі Німеччини, Франції та США); 4) визначити повноваження та організацію роботи депутата парламенту в зарубіжних країнах; 5) сформулювати особливості імунітету та індемнітету депутата парламенту; 6) запропонувати напрямки удосконалення правового статусу народного депутата України на основі використання зарубіжного досвіду. Методи дослідження. Проблема нашого дослідження обумовила застосування наступниї методів дослідження: аналізу та синтезу, структурно-системного, формально-логічного, формально-правового, порівняльного та інших. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які вміщують п’ять параграфів, висновків та списку використаних джерел (всього 35 найменувань).  

Выводы:Таким чином, на підставі проведеного нами дослідження можливо висловити наступні висновки. Первинним елементом ВРУ є народний депутат, що виступає в якості ключової системо утворюючої ланки парламенту. Окрім Конституції України та Регламенту ВРУ, його правовий статус визначений Законами «Про статус народного депутата України» та «Про вибори народних депутатів України». Найбільш повно статус народного депутата визначається за допомогою системи його прав: на пленарних засіданнях ВРУ, у сфері законотворчої діяльності, прав об’єднуватися у депутатські фракції (групи), прав в органах ВРУ (комітетах, тимчасових комісіях тощо). На сьогодні згідно з положеннями виборчого законодавства народні депутати обираються за змішаною виборчою системою: половина – від виборчих округів, інша половина – за списками політичних партій. Важливими формами роботи народного депутата, в яких виражається його контрольна діляьність, є право подавати депутатські запити (повинні бути підтримані ВРУ) та депутатські звернення (мають індивідуальний характер та має на меті дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з певних питань). Народні депутати мають право мати до 31 помічника-консультанта, статус яких визначений відповідним Положенням. Останні мають дві важливі функції: участь у законопроектній роботі та організація діяльності самого народного депутата. На прикладі Німеччини, Франції та США автор показав особливості статусу депутатів парламентів цих країн. У цих країнах парламенти є двопалатними, завдяки чому має місце обрання верхньої палати непрямими виборами, а нижньої палати – за мажоритарною системою від виборчих округів (переважно абсолютної більшості). Як правило, депутатський мандат є вільним, за яким депутати парламентів не пов’язані наказами, дорученнями, і підкоряються тільки своїй совісті. Має місце принцип несумісності посад депутата парламенту з іншими оплачуваними посадами у державному управлінні, а також на підприємствах та інших комерційних установах. Депутати здійснюють свої повноваження на професійній основі та утримуються за рахунок державного бюджету. У контексті діяльності депутатів парламенту автор прийшов до висновку про розвинену систему діяльності органів парламенту – депутатські групи чи фракції, комітети, комісії тощо, в яких задіяні депутати. Важлива складова діяльності – існування етичних правил чи кодексів поведінки депутатів, яких вони повинні дотримуватися. Останні закріплені або у Основному законі чи інших законах чи прийняті окремі етичні кодекси. У Франції та США передбачені доволі жорсткі санкцій до депутата за його бездіяльність чи неналежне виконання обов’язків (винесення осуду, заборона брати участь у засіданнях на певний час (Франція), зокрема аж до позбавлення мандату за рішенням відповідної палати (США). Особлива роль у діяльності депутата відводиться їх помічникам, кількість яких, як правило, не обмежується – від 1 до 30 осіб. Останні утримуються зі спеціального фонду, що виділяється депутатам на їх утримання. Депутати самостійно обирають собі помічників. Невід'ємними елементами правового статусу депутата у зарубіжних країнах виступає їх імунітет та індемнітет, що пов’язані з існуванням депутатської недоторканності. Перше поняття означає заборону на арешт, затримання депутата, порушення стосовно нього кримінального та іншого переслідування, пов’язаного з обмеженнями його особистих прав і свобод без відповідного дозволу представницького органу (палати), членом якого (якої) є депутат. У свою чергу, індемнітет передбачає, що депутат не несе відповідальність за голосування чи виловлювання у парламенті. Передбачені деякі винятки: образа чи наклеп. Серед напрямків удосконалення правового статусу народного депутата автор визначив наступні: варто збільшити передбачений Конституцією України вік для кандидатів у народні депутати з 21 року до 30-32 років, адже першого, на наше переконання, недостатньо для фахової, ефективної та відповідальної роботи парламентаріїв; внести у законодавство право народного депутата подавати інтерпеляції та запровадити інститут депутатського запитання, що здійснюються по відношенню до уряду та активно застосовуються у зарубіжних країнах; запровадити матеріальну відповідальність народного депутата у формі відшкодування, а саме – повної матеріальної відповідальності за втрату, пошкодження або знищення депутатом майна, яке надано йому в користування з метою забезпечення належного рівня реалізації його повноважень; щодо помічників-консультантів народних депутатів варто зменшити їх кількість, адже можливість мати 31 помічника є недоцільною з фінансової, організаційної, функціональної точок зору; висунути вимогу до помічників щодо наявності виключно вищої освіти та віку – не менше 25 років; окрім цього, важливо заборонити обрання народними депутатами в якості своїх членів сім’ї, близьких родичів тощо.  

Литература:1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141. 2. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 17.11.2011 № 4061-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2012. - № 10-11. - Ст. 73. 3. Про статус народного депутата України: Закон України від 17.11.1992 № 2790-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1993. – № 3. – Ст. 17. 4. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України від 10.02.2010 № 1861-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2010. – № 14-15, № 16-17. – Ст. 133. 5. Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 04.04.1995 № 116/95-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1995. – № 19. – Ст. 134. 6. Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України: Постанова ВРУ від 13.10.1995 № 379/95-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1995. – № 37. – Ст. 283. 7. Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України восьмого скликання: Постанова ВРУ від 04.12.2014 № 22-VIII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2015. - № 1. - Ст. 10. 8. Борденюк В. Депутатська недоторканність як гарантія діяльності представницького органу державної влади: конституційно-правові аспекти // Юридична Україна. – 2011. - № 3. – С. 22-27. 9. Василевська Т.Е. Кодекси поведінки депутатів як інструменти підтримки депутатської етики // Державне управління: теорія та практика. - 2013. - № 2. - С. 5-13. 10. Величко В.О., Будакова В.І. Шлях покращення функціонування парламенту України // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2013. – Вип. 25. – С. 114-126. 11. Венгер В.М. Правові моделі функціонування парламентських об'єднань // Правовий вісник Української академії банківської справи. — 2011. — № 2. — С. 61-64. 12. Войтенко Ю.М. Депутатський імунітет як політичний інститут: вітчизняний та світовий досвід // Гілея: наук. вісник. - 2015. - Вип. 93. - С. 357-361. 13. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2000. – 424 с. 14. Горовенко М. Парламентські комісії та комітети в Україні та зарубіжних країнах // Право України. – 2010. - № 7. – С. 30-34. 15. Грищенко І.В. Конституційний статус помічника депутата парламенту: порівняльно-правове дослідження // Науковий вісник Херсонського державного університету. Юридичні науки. – 2015. – Вип. 5. – Т. 1. – С. 63-66. 16. Данилюк Ю. Проблемні питання конституційно-правового статусу народного депутата України // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2014. - № 3. - С. 31-37. 17. Держалюк О.М. Роль парламентських комітетів у відносинах між парламентом та урядом в Україні // Стратегічні пріоритети. – 2013. - № 4. – С. 91-100. 18. Кисельова О.І. Забезпечення правопорядку у парламенті та дисципліни представників депутатського корпусу: вітчизняний та зарубіжний досвід / О. І. Кисельова, Т. В. Фащук // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2013. – № 1 Електронний ресурс. – Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2013/n1/13koitzd.pdf 19. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / К 65 М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с. 20. Майданник О. Повноваження та форми діяльності народного депутата України у сфері парламентського контролю (теоретичний аспект) // Право України. – 2009. - № 8. – С. 9-13. 21. Марцеляк О. Виборче право: сучасне розуміння і сутність // Публічне право. – 2011. – № 2. – С. 12-18. 22. Ніконорова Н. Конституційно-правовий принцип несумісності мандата парламентаря в державах-членах Європейського Союзу // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2012. - № 3. – С. 119-124. 23. Онишко О.Б. Правові межі юридичної відповідальності членів парламенту в країнах Євросоюзу // Науковий вісник Херсонського державного університету. Юридичні науки. – 2014. – Вип. 6-1. – Т. 1. – С. 88-91. 24. Росенко М.І. Інститут недоторканності: проблеми і переваги // Економіка та держава. – 2011. - № 3. – С. 128-130. 25. Росенко М.І. Парламенти зарубіжних країн: дослідження досвіду формування та організації діяльності // Державне будівництво. - 2009. - № 1. Електронний ресурс. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2009_1_59 26. Сердюк Є.В. Виборчі права громадян України як об’єкт адміністративно-правового регулювання // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Право. – 2012. - Вип. 173. - Ч. 1. – С. 270-274. 27. Словська І.Є. Професійність народних депутатів України як засіб підвищення довіри до парламенту // Держава і право. – 2011. – Вип. 53. – С. 191-196. 28. Словська І.Є. Функціонування депутатських об'єднань у парламентах зарубіжних країн // Вісник Академії адвокатури України. – 2012. - № 1. – С. 28-33. 29. Стаднік О.М. Загальносоціальні та нормативно-правові гарантії реалізації виборчих прав // Часопис Київського університету права. – 2010. - № 3. – С. 77-81. 30. Статус члена парламенту: зарубіжний досвід та пропозиції для України: інформаційно-аналітичне дослідження. – К.: Лабораторія законодавчих ініціатив, 2006. – 26 с. 31. Стогова О.В. Виборчі системи для місцевих виборів: проблема визначення оптимальної моделі // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Право. – 2011. – № 949. – С. 95-100. 32. Стопченко М.І. Конституційно-правова регламентація порядку обрання та відкликання Голови Верховної Ради України та голів парламенту Європейського Союзу // Юридичний науковий електронний журнал. – 2014. - № 5. – С. 16-20. 33. Француз-Яковець Т.А. Двопалатний парламент Федеративної Республіки Німеччини: досвід взаємодії палат у сфері сумісної компетенції // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2012. - № 6. - С. 44-50. 34. Чепель О.Д. Депутатський індемнітет: за українським та зарубіжним законодавством // Науковий вісник Чернівецького університету. – Правознавство. – 2010. – Вип. 550. – С. 33-37. 35. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. — М.: Юристъ, 2001. — 600 с.