Вступление:В умовах багатовекторних трансформацій вітчизняної економіки особлива роль у досягненні ефективності діяльності підприємств належить управлінню персоналом, що забезпечує раціональне використання та розвиток трудового потенціалу, виконання стратегічних і тактичних завдань. Сучасна практика менеджменту персоналу зазнає радикальних змін у зв’язку з появою нових тенденцій у соціально-трудових відносинах, трансформацією ціннісних орієнтирів працівників.
Різко зростають вимоги до менеджменту персоналу. Стратегія менеджменту персоналу стає ключовою в стратегічному управлінні підприємством. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають завдання, пов’язані із забезпеченням підприємств висококомпетентними працівниками, а ефективність механізмів кадрового забезпечення розглядається як передумова стійкого розвитку підприємства. Низький рівень менеджменту персоналу є чинником недостатньої ефективності діяльності підприємств і причиною деформації соціально-трудової сфери.
Вагомий внесок у розвиток теорії менеджменту персоналу зробили відомі вчені далекого зарубіжжя – К. Альдерфер, Т. Вебер, Ф. Герцберг, Е. Демінг, П. Друкер, Д. Мак-Кллеланд, А. Маслоу, Е. Мейо, М. Портер, Ф. Тейлор та інші. Крім того, теоретико-методологічну базу дослідження склали праці вітчизняних економістів:Д. П. Богиня, О. А. Грішнова, В. М. Данюк, Г. А. Дмитренко, В. А. Савченко, Г. В. Щокін та інших.
Також необхідно констатувати, що проблемні питання менеджменту персоналу не втрачають актуальності. В умовах конкурентного ринкового середовища результативність діяльності організацій значною мірою залежить від якісних характеристик персоналу і вміння управлінського апарату ефективно використовувати цей ресурс. Світова практика свідчить, що найбільших успіхів у бізнесі досягають ті організації, в яких керівники мають хорошу підготовку зокрема в галузі менеджменту персоналу.