Выводы:Отже, Артур Шопенгауер запропонував системне та завершене вчення, звернене до цілісного розуміння світу, природи, людини та її поведінки. При цьому людина та природа розглядаються філософом як єдність на основі волі, яка піднята на онтологічний рівень. Існування та поведінка людини у цьому світі розглядаються А. Шопенгауером як така, що має матеріалістичний характер. Хоча залежна від протестантизму етика обмежувала вчення про співчуття і теорію діяльності феноменальним світом, у той же час в епоху де сакралізації віри та культуру прагматизму вона апелювала до загальних норм моралі, була звернена до людства і пропонувала людині шлях до порятунку. Песимізм А. Шопенгауера не абсолютний, його розглядають як такий, що передбачив духовні пошуки епохи кризової свідомості та духовного занепаду, що почалася наприкінці ХІХ ст.
Без жодних сумнівів, А. Шопенгауер належить до найбільш безстрашних розумів, оригінальних мислителів людства. Щоб діяти, як він, потрібна не лише сміливість, а й бажання по-новому мислити. У філософсько-історичній думці він виступив як новатор, і та опозиція, яку викликав він сам та його твори в колах офіційної науки, засвідчувала, що відбулося одне з перших порушень традицій моралі та науки, він зробив крок за межі дозволеного.
Проти нового бачення філософії в суспільстві почався шалений опір. Галас, піднятий навколо нового вчення, поступово затих, а його твори почали глибоко вивчати. У цьому не можуть відмовити А. Шопенгауерові навіть його принципові супротивники. Найбільше, що привертає увагу всіх, це спокій, у якому повинна перебувати людина. Потрібно задовольнятися самим собою, бути для себе всім і мати право сказати «Omnia mea mecum porto» (Усе своє ношу із собою) – це, безперечно, найважливіше для щастя 8, с. 291.