Визначте поняття "соціальний інститут"

Содержание:Вступ 3 1. Підходи до визначення соціального інституту 4 2. Ознаки, види та функції соціальних інститутів 9 Висновки 15 Список використаних джерел 17  

Вступление:Кожне суспільство прагне, щоб стосунки його членів були не хаотичними, нестабільними, а організованими і прогнозованими. Для цього важливо закріпити й узгодити деякі типи соціальних взаємодій, щоб вони відбувалися за певними правилами та були обов’язковими для будь-яких соціальних спільнот, організацій і груп. Цій меті служать соціальні інститути, які є важливим елементом соціальної структури суспільства, оскільки саме через них забезпечується організація й регулювання спільної діяльності людей. Вони створюють стійку систему відносин і зв’язків між людьми у суспільстві та формують соціальний порядок. Оскільки соціальний інститут є важливим елементом соціальної структури, то вивченням і аналізом соціальних інститутів займались багато соціологів. У роботі буде розглянуто основні підходи до визначення поняття «соціальний інститут», а також виділено головні ознаки, функції та види соціальних інститутів.    

Выводы:Розглядаючи підходи до визначення соціального інституту, ми визначили, що поняття «інститут» соціологія запозичила з юриспруденції, де воно характеризує окремий комплекс юридичних норм. Cоціальний інститут можна визначити як стійкий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, настанов, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх у систему ролей і статусів, що утворюють соціальну систему. Дослідженням природи соціальних інститутів займались О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, П. Бергер, М. Вебер, М. Ковалевський, П. Сорокін, Р. Парсонс та ін. Саме Г. Спенсер вперше ввів у соціологію поняття «соціальний інститут», вважаючи, що вони виникають еволюційно, поза свідомих намірів або суспільних договорів. Незважаючи на деякі відмінності, майже всі соціологи пояснюють соціальні інститути, насамперед, як сукупність норм і цінностей, в яких втілено значущість певних зразків поведінки. Виникненню соціального інституту передує певна суспільна потреба, наприклад, потреба комунікації, потреба у виробництві продуктів та послуг, потреба безпеки громадян, потреба у соціальному контролі за поведінкою членів суспільства, потреба у розподілі благ та привілеїв, потреба у підтримці системи нерівності. Виділяють такі основні ознаки соціальних інститутів: виділення певного кола суб’єктів, які у процесі діяльності вступають у відносини; певна організація; наявність специфічних соціальних норм та принципів, що регулюють поведінку людей; наявність соціально значущих функцій інституту. Класифікують соціальні інститути за наступними критеріями: за характером завдань виокремлюють політичні, економічні інститути, інститути спорідненості, інститути, що діють у духовній сфері; за характером організації поділяють на формальні та неформальні; за характером регламентації соціальної поведінки виокремлюють нормативно-орієнтуючі, нормативно-санкціонуючі, церемоніально-символічні і ситуативно-конвенціональні інститути. Соціальні інститути виконують ряд функцій, серед яких: функція закріплення та відтворення суспільних відносин, регулятивна функція, інтегративна функція, транслююча функція, комунікативна функція. Виконуючи свої функції, соціальні інститути контролюють поведінку суб’єктів.  

Литература: 1. Дворецька Г. В. Соціологія : навч. посібник / Г. В. Дворецька. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К. : КНЕУ, 2002. – 472 с. 2. Кузьменко Т. М. Соціологія : навч. посіб / Т. М. Кузьменко. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 320 с. 3. Перегуда Є.В. Соціологія : навчальний посібник / Є. В. Перегуда та ін. – К. : КНУБА, 2012. – 140 с. 4. Соцiологiя : підруч. / В. I. Волович, М. I. Горлач, В. Г. Кремень та ін. – 6-те вид. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 808 с. 5. Соціологія : підручник / За ред. докт. соціол. наук, проф. В. М. Пічі. – 4-те видання, виправлене. – Львів : Магнолія 2006, 2009. – 293 с. 6. Соціологія : підручник / М. П. Требін, В. Д. Воднік, Г. П. Клімова та ін. ; за ред. М. П. Требіна. – Х. : Право, 2010. – 224 с.