Розвиток Валютного Союзу країн ЄС

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ 4 1.1. Поняття та особливості європейської валютної інтеграції 4 1.2. Етапи валютної інтеграції 6 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВАЛЮТНОГО СОЮЗУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ 17 2.1. Характеристика європейського валютного союзу і його складових 17 2.2. Особливості і протиріччя діяльності європейського союзу 20 РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ 24 3.1. Основні вигоди і ризики країн-учасниць Європейського Союзу 24 3.2. Перспективи розвитку європейського валютного союзу 27 ВИСНОВКИ 30 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 33  

Вступление: Ідеї створення зони валютної інтеграції з’явилися серед країн Західної Європи після закінчення Другої світової війни. Прагнення до поліпшення взаємної торгівлі і економічної інтеграції привело до вироблення стратегії і тактики валютної інтеграції, організації системи взаєморозрахунків між країнами, що інтегруються на основі об’єднання грошових систем. Актуальність теми. Тема дослідження набуває ще більшої актуальності в світлі пережитої світової економічної кризи 2008 р. Гнучкість правового механізму Європейського валютного союзу (ЄВС) у контексті світової фінансово-економічної кризи викликає безсумнівний інтерес, і надає новий імпульс цьому питанню, яке і без того не втрачає своєї актуальності протягом тривалого часу. Цілі і завдання дослідження. Цілями дослідження є комплексне дослідження структури і діяльності ЄВС в системі міжнародних валютних відносин, аналіз економічних показників країн валютного союзу підчас та після кризи, вивчення ризиків та вигод від членства країн у Європейському валютному союзі, а також проаналізувати можливі перспективи розвитку Європейського валютного союзу. Проблеми та перспективи розвитку Валютного союзу досліджувались багатьма вченими, зокрема такими як Акофф Р., Бажан А., Борко Ю., Буторіна О., Цибулина А., Гельвановський М., Іванова Н., Дубянський А., Ірішев Б., Ларіонова М., Серьогіна С., Пищик В. та інші 1–16.    

Выводы:Валютний союз – один із типів міжнародних валютних систем, представлений групою країн, які встановили межі взаємних коливань курсів своїх національних валют і використовують однакові засоби валютного регулювання. Згідно з Маастрихтським договором, Європейський валютний союз був реалізований у три етапи. Перший етап розпочався 1 червня 1990 р., коли в більшості країн «Спільного ринку» було знято обмеження на рух капіталів у рамках єдиного внутрішнього ринку. Другий етап розпочався 1 січня 1999 р. Було запроваджено жорсткий обмінний курс європейських валют і створено Європейський валютний інститут як попередник Європейського центрального банку. Третій етап (1 січня 2002 р.) завершився введенням єдиної валюти – євро, чому передувало заснування єдиного центрального банку, незалежного від урядів, свого роду «наднаціонального диригента» валютно-фінансової політики всього Співтовариства. Передумовою до створення єдиної європейської валюти стала загальносвітова тенденція до глобалізації міжнародної економіки. Так, націлений на європейську інтеграцію, Європейський валютний союз був юридично закріплений в 1992 році в м. Маастрихт. Початковий план передбачав створення загального європейського ринку, координацію країн як із зовнішньополітичних питань, так і з питань податкової, валютної і бюджетної політик з метою стабілізації цін, вирівнювання інфляції та інших заходів щодо посилення загальної конкурентоспроможності країн Європи. Помітно те, що вже при створенні Союзу повної одностайності щодо запровадження єдиної валюти не спостерігалося, спочатку в число країн Єврозони повинні були увійти Великобританія і Швеція, однак вони відмовилися ввести у себе євро, проти єдиної валюти також висловилися понад 10% депутатів Європарламенту. Головною особливістю, і як пізніше з’ясувалося – проблемою, є те, що за євро стоїть не єдина цілісна держава з чітко вираженими цілями, а кілька країн, які суттєво відрізняються за рівнем економічного розвитку, політичною вагою, а також з культурних і правових традицій. У подібній ситуації загальна грошово-кредитна політика і єдина валюта не здатні усунути специфіку кожної держави, і як наслідок, виникає загроза зіткнення інтересів держав. Наприклад, слабка валюта завдає шкоди найбільш великим і розвиненим учасникам, а через сильний євро неминуче зниження темпів економічного зростання і зростання соціальної напруженості в менш розвинених країнах. Таким чином, передача грошово-кредитної і валютної політик в руки Європейського Центрального Банку фактично позбавляє окремі держави головних засобів оперативного регулювання: здатність змінювати ключові ставки і впливати на обмінний курс. За останні кілька років функціонування Єврозони позначилася гостра проблема: якщо держава не може впоратися з дефіцитом бюджету і державний борг зростає з кожним днем, то уряд може здійснити девальвацію валюти, зокрема, для того, щоб полегшити експорт власної продукції за кордон. За умови відсутності євро в 2009 р. Італія могла б девальвувати національну валюту на 40%, Греція, Португалія, Іспанія – на 30%. Польща могла девальвувати злотий, та стала єдиною країною Старого Світу, яка домоглася в період кризи економічного зростання. Однак у країн Європи така можливість на даний момент відсутня, внаслідок чого, як нам відомо, інвестори розпродали євро, що призвело до такої масштабної кризи, що аналітики передбачали вихід найбільш проблемних країн, таких як Греція чи Ірландія, з Єврозони. Через відсутність можливості у кожної держави розпоряджатися власною грошово-кредитною політикою, економічні проблеми вирішуються на наднаціональному рівні. Наприклад, створенням стабілізаційного фонду для допомоги проблемним країнам, що, в свою чергу, уповільнює економічне зростання більш розвинених держав. Так, вклад зобов’язаний зробити кожен член Єврозони, проте найбільшими кредиторами стали Німеччина і Франція. Дехто вважає, що це перемога політичної стабільності над економічною, оскільки вихід Греції з Єврозони означав би крах всієї системи ЄС. По суті, відповідно до такого шляху вирішення проблем, борги країн-позичальників будуть оплачувати пересічні громадяни Німеччини і Франції, що вже викликає високу соціальну і політичну напруженість в цих країнах. Крім того, поки ідея фонду тільки розроблялася, вирішення економічних проблем на загальному рівні вже позначилося негативно на країнах, яким призначалась фінансова допомога, оскільки, виконуючи вимоги, вони змушені були проводити вкрай консервативну фінансову політику: скорочувати державні витрати і збільшувати податки, що призвело до неймовірного зростанню соціальної напруженості всередині країн. На даний момент можна виділити три основні варіанти подальшого майбутнього Європейського валютного союзу. Перший – Німеччина звалює на себе боргове навантаження і фінансує проблемні країни. Однак, подібний варіант загрожує серйозними соціальними та політичними наслідками для самої Німеччини. Другий – розпад на два блоки з метою забезпечення гнучкої системи. Такий варіант видається економічно вкрай складним, оскільки зміни торкнуться всіх країн Єврозони. Третій – вихід Німеччини із зони євро. Передбачається, що цей варіант несе мінімальні витрати, оскільки адаптуватися здебільшого доведеться Німеччині, а вона є найрозвиненішою державою Європи. Згідно з цим сценарієм, курс євро ослабне, країни Єврозони стануть більш конкурентоспроможними, експорт і ВВП збільшаться, однак Німеччині буде важче експортувати і її надвиробництво, яке є проблемою для економік багатьох європейських країн, скоротиться.    

Литература: 1. Акофф Р. Мистецтво рішення проблем / Р. Акофф. – М. : Мир, 1982.– 224 с. 2. Бажан А.І. Єврозона – проблемне майбутнє / А. І. Бажан // Білоруський економічний журнал. – 2011. – № 3(56). – С. 76–85. 3. Боргова криза в ЄС і перспективи євро / під ред. А. І. Бажана; відп. ред. А. А. Масленикова // Доповіді Інституту Європи РАН. – М. : Інститут Європи РАН. – 2012. – № 276. 4. Борко Ю. О. ЄС після фінансово-економічної кризи / Ю. О. Борко ; відп. ред. Н. Ю. Кавешнікова, Н. Б. Кондратьєва // Європейський союз в XXI столітті: час випробувань. – М. : Увесь світ. – 2012. – С. 35–71. 5. Буторіна О. В. Криза в зоні євро: помилки чи закономірність? / О. В. Буторіна // Сучасна Європа. – 2012. – № 2 (50). – С. 82–94. 6. Буторіна О. В. Причини і наслідки кризи в зоні євро. /О. В. Буторіна // Питання економіки. – 2012. – № 12. – С. 98–115. 7. Буторіна О. В. Економічний і валютний союз : підручн. / О. В. Буторіна, А. Н. Цибулини ; відп. ред. Н. Ю. Кавешнікова // Європейська інтеграція. – Вид. 2-е, доп. і перероб. – М. : Аспект Пресс, 2016. – С. 198–228. 8. Гельвановський М. Проблеми взаємозв’язку цін, купівельної спроможності валют і валютних курсів / М. Гельвановський, Н. Іванова // Світова економіка і міжнародні відносини. – 1986. – № 10. – С. 41–51. 9. Дубянский А. Н. Проблемы евро как единой валюты / А. Н. Дубянский // Петербурзький економічний журнал. – 2012. – № 1 (1). – С. 65–72. 10. Дубянский А. Н. Теорія оптимальних валютних зон і єдина європейська валюта / А. Н. Дубянский // Вісник Санкт-Петербурзького університету. Сер. Економіка. – 2014. – № 2. – С. 57–69. 11. Ірішев Б. Криза євро і глобальні ризики / Б. Ірішев. – М. : Весь Світ, 2014. – 459 с. 12. Ларіонова М. Л. Європейська боргова криза і нові напрямки реформування механізмів економічної політики ЄС. / М. Л. Ларіонова, С.Ф. Серьогіна // Російський економічний журнал. – 2012. – № 6. – С. 68–94. 13. Пищик В. Я. Тенденції розвитку європейського економічного і валютного союзу / В. Я. Пишняк // Міжнародна економіка. – 2013. – № 2. – С. 28–35. 14. Стрежнева М. В. Управління економікою в Європейському союзі: інституційні і політичні аспекти / М. В. Стрежнева, І. Л. Прохоренко. – М. : Інститут світової економіки і міжнародних відносин. – 2013. 15. Цибулина А. М. Економічний і валютний союзи ЄС: робота над помилками. / А. М. Цибулина // Вісник МДІМВ Університету. – 2013. – № 4(31). – С. 113–119. 16. Цибулина А. М. Банківський і фіскальний союзи в ЄС: що важливіше? / А. М. Цибулина // Вісник МГІМО Університету. – 2014. – № 4 (37). – 155–161.