Контрольна робота з дисципліни "філософія", НАУ,3 курс

Задание:ЧАСТИНА 1. НЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ (КІНЕЦЬ ХІХ СТ. – ПОЧАТОК ХХ СТ.) 1. А. Шопенгауер як основоположник некласичної філософії 2. Вихідні ідеї філософії С. К’єркегора ЧАСТИНА 2. ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРИ В ФІЛОСОФІЇ 1. Поняття культури. Культура як «друга природа» 2. Діалектична єдність матеріальної і духовної культури

Содержание: ЧАСТИНА 1. НЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ (КІНЕЦЬ ХІХ СТ. – ПОЧАТОК ХХ СТ.) 3 Вступ 3 1. А. Шопенгауер як основоположник некласичної філософії 4 2. Вихідні ідеї філософії С. К’єркегора 6 Список використаних джерел 9 ЧАСТИНА 2. ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРИ В ФІЛОСОФІЇ 10 Вступ 10 1. Поняття культури. Культура як «друга природа» 11 2. Діалектична єдність матеріальної і духовної культури 18 Список використаних джерел 24

Вступление: У ХХ ст. класичну філософію витіснила некласична, вихідні положення якої принципово відрізнялися. Передумовою формування нового напряму філософування стала науково-технічна революція, яка розпочалась «новітньою революцією в природознавстві» на зламі ХIХ-ХХ ст. Саме вона дозволила виявити величезні перспективи освоєння земної і космічної природи, але разом з тим і глобальні проблеми людства: екологічну, демографічну, економічну, сировинну, енергетичну, проблему відвернення світової термоядерної війни тощо. Як наслідок, перед філософами постало одвічне питання співвідношення людини та світу. Варто відзначити, що новітня наукова революція порушила «класичну» ньютонівську ясність світорозуміння, а кризові явища у суспільстві, особливо катастрофічні події ХХ ст. (дві світові війни, встановлення тоталітарних, репресивних режимів тощо), підірвали «благодушну» віру в історичний розум і прогрес, виявили ілюзорні засади історичного оптимізму. Некласична філософія характеризується наявністю різноманітних шкіл. Найбільш відомими є такі: герменевтика, екзистенціалізм, неопозитивізм, неофрейдизм, неотомізм, персоналДо визначення поняття «культура» зверталися представники ледь не всіх наукових напрямів. Не оминула ця участь і філософів. Так, історія філософської думки свідчить про наполегливі спроби видатних мислителів осягнути світ культури. Вони представлені в глибоких оригінальних роздумах І. Канта, Г. Гердера, Г. Ф. Гегеля, філософів життя – А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. Дільтея, Г. Зіммеля, філософів історії – О. Шпенглера, А. Тойнбі, неокантіанців – Г. Ріккерта, В. Вільденбанда, Е. Кассірера, в екзистенціальній філософії, в філософії постмодернізму – М. Фуко, Ж. Лакан, Ж.-Ф. Ліотар, Р. Барт та ін. У загальному, специфіка філософського підходу до осмислення культури полягає в прагненні представити культуру як складне багатовимірне явище, що істотно пов’язане з людиною. Філософія вивчає культуру не як особливий об’єкт, що досліджується поряд із природою, суспільством, людиною, а як всезагальну характеристику світу як цілого.. Для філософії культура – це увесь світ, в якому людина знаходить себе. ізм, прагматизм, структуралізм, феноменологія, філософська антропологія та ін.  

Литература: 1. Британ В. Т. Історія української культури : навч. посіб. / В. В. Британ, Л. С. Підлісна, А. В. Савич та ін. – Дніпропетровськ : НМетАУ, 2010. – 194 с. 2. Британ В. Т. Культурологія : навч. посібник / В. Т. Британ, Т. О. Бруй, О. Ю. Висоцький та ін. – Дніпропетровськ, 2004. – 160 с. 3. Воропаєва В. Г. Культура як предмет соціально-філософського дискурсу / В. Г. Воропаєва // Гуманітарний вісник ЗДІА. – 2012. – № 51. – С. 177–190. 4. Горлач М. І. Основи філософських знань філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство : підручник / М. І. Горлач та ін. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 1028 с. 5. Гундорова Т. Кітч і література. Травестії / Т. Гундорова. – К. : Факт, 2008. – 284 c. 6. Касьян В. І. Філософія: відповіді на питання екзаменаційних білетів. Курс лекцій / В. І. Касьян. – К. : Знання, 2008. – 347 c. 7. Подольська Є. А. Культурологія : навч. посіб. / Є. А. Подольська, В. Д. Лихвар, К. А. Іванова. – Вид. 2-ге, перер. та доп. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 392 с. 8. Практикум з філософії : навч. посіб. / за ред. Л. Г. Дротянко, О. А. Матюхіної, В. Г. Вдовиченко. – К. : НАУ, 2006. – 232 с.