Выводы:Підсумовуючи вищесказане, хочемо відзначити таке. З правової позиції корпоративне управління розглядається як система відносин між органами управління, власниками та зацікавленими особами корпорації щодо питань її функціонування. Економічні, правові, соціальні та інші особливості розвитку окремих країн (груп країн) зумовлюють відмінності в корпоративних відносинах, що дозволяє виділити моделі корпоративного управління.
Аналіз позицій різних науковців дає підставу констатувати про відсутність єдності щодо питання моделей корпоративного управління. Існуючі наукові погляди щодо даного питання можна згрупувати в межах двох підходів: 1) традиційного (виділяється три моделі: англо-американська, японська та німецька; 2) нетрадиційного (пропонується виділяти корпоративну модель країн з перехідною економікою, сімейну модель корпоративного управління або виділяти лише дві моделі корпоративного управління англо-саксонську та континентальну).
Кожна модель корпоративного управління включає в себе основні елементи і базується на керівних принципах. Основними елементами моделі корпоративного управління є: 1) ключові учасники акціонерного товариства; 2) механізм взаємодії між ключовими учасниками; 3) структура володіння акціями в конкретній моделі; 4) склад ради директорів; 5) законодавчі рамки; 6) вимоги щодо розкриття інформації для корпорацій; 7) корпоративні дії, які потребують схвалення акціонерів. Моделі корпоративного управління повинні базуватися на принципах справедливості, відповідальності, прозорості та підзвітності.
Проаналізовані нами англо-американська, німецька та японська моделі корпоративного управління мають як спільні риси, так і відмінності, особливості, які спричинені різними умовами історичного розвитку. Особливостями англо-американської моделі управління у порівнянні з іншими моделями є домінуюче становище індустріальних інвесторів та зовнішніх акціонерів, чітке і деталізоване корпоративне законодавство, більш дієві та відпрацьовані механізми правозастосування, слабший зв’язок між банком та корпорацією. Німецька модель характеризується особливостями побудови ради директорів, суворою правовою регламентацією чисельності ради директорів, специфічністю прав акціонерів та менш жорсткими вимогами щодо розкриття інформації. У японській моделі специфічним учасником корпоративних відносин виступають кейрецу (фінансово-промислові мережі), яких немає в жодній іншій моделі.
Що стосується української моделі корпоративного управління, то вона має свої особливості, які полягають у використанні в корпоративному управлінні інструментів як німецької, так і англо-американської моделі. На сучасному етапі глобалізації світової економіки відбувається зближення та взаємодія між різними системами корпоративного управління, що робить поділ корпоративного управління на моделі відносно умовним. Перспективним завданням в цьому контексті виступає розробка глобального (спільного) стандарту корпоративного управління як комбінованої моделі.