Выводы:
Всі проблеми, що стосуються створення, функціонування і розпаду сім’ї, включаючи, зрозуміло, і правові, завжди були, є і будуть особливо актуальними, оскільки шлюб і сім’я являють собою вічні цінності, які є невід’ємною частиною людської цивілізації в цілому. Невипадково принцип державної охорони, підтримки та захисту сім’ї зведений в ранг основоположного конституційного принципу і є частиною основ конституційного ладу. У сучасному суспільстві, як, втім, на будь-якому етапі його розвитку, приватна справа двох – чи продовжить існування їхній шлюбний союз, або його необхідно припинити, набуває якість публічного інтересу. Суспільство стоїть перед вибором одного з «двох зол»: з одного боку, збереження сім’ї, в якій конфліктні відносини між подружжям мають негативний, часом згубний вплив на виховання неповнолітніх дітей, особливо якщо при цьому у повсякденному житті сім’ї існують жорстокість і насильство щодо жінки і дітей; з іншого боку, розлучення, яке означає розпад сім’ї і подальше виховання дітей у неповній, найчастіше материнської, сім’ї, у багатьох випадках породжує бездоглядність дітей, діти в неповній сім’ї не можуть отримати навички внутрішньо сімейного спілкування між особами протилежної статі, що робить їх погано підготовленими до майбутнього сімейного життя.
Багатоаспектність і міжгалузевий характер правовідносин, що виникають при розірванні шлюбу, припускають необхідність осмислення їх правової природи, порядку реалізації прав подружжя при розірванні шлюбу, здійснення подружніх прав і обов’язків, юридичних наслідків припинення правовідносини подружжя.
Сьогодні існує об’єктивна потреба в розробці і обґрунтуванні нових напрямів удосконалення системи сімейного законодавства, виходячи з цілей державної сімейної політики і наявного соціально-правового потенціалу. Розірвання шлюбу за правовою природою розглядається в двох аспектах:
1. Як правоприпиняючий юридичний факт-дія, спрямований на припинення статусу подружніх відносин і захист прав подружжя (в результаті розірвання шлюбу (розлучення) подружні відносини припиняються на майбутній час).
2. Як правозмінюючий юридичний факт, в результаті якого подружні правовідносини трансформуються у правовідносини колишнього подружжя з метою їх захисту, засновані на сімейно-правових подружніх відносинах, що припинилися.
Розірвання шлюбу – одна з підстав припинення шлюбу (ч. 2 ст. 104 СК України), що здійснюється органами РАЦС або судом. Той чи інший порядок розірвання шлюбу передбачений у СК України залежно від певних обставин і не може бути визначений бажанням сторін. Розірвання шлюбу – це результат вольових дій подружжя або одного з них, що спрямований на припинення подружніх відносин у випадках, передбачених законом, і здійснюється в судовому або адміністративному порядку.
Адміністративний порядок розірвання шлюбу має свої переваги. У зв’язку з тим, що відсутній розгляд справи, не з’ясовуються причини розлучення, не відбувається загострення конфлікту, існуючого між подружжям. На жаль, судова процедура розлучення може спровокувати розвиток конфлікту. З іншого боку, на відміну від судової процедури розлучення, відсутня можливість застосування примирних процедур. Підставою для адміністративного розлучення є такий юридичний склад: відсутність спільних неповнолітніх дітей, угода подружжя про розірвання шлюбу (взаємна згода), звернення в орган РАЦС з відповідною заявою.
Розгляд у судових органах справ у спорах, що виникають із шлюбно-сімейних відносин, є однією з форм одночасного прояву приватного і публічного інтересів, що, в свою чергу, передбачає встановлення в конкретному спорі оптимального співвідношення інтересів окремих членів сім’ї та держави. Відповідно до сучасної правозастосовної практики шлюб розривається, якщо подальше спільне життя подружжя і збереження сім’ї стали неможливими.
Доцільно також допустити розлучення в адміністративному порядку за взаємною згодою подружжя, які мають неповнолітніх дітей, за умови, що вони уклали угоду з усіх питань, що стосуються інтересів дітей. До заяви про розлучення подружжя зобов’язане додати його текст, засвідчений у нотаріальному порядку.
За результатами проведеного дослідження запропоновано такі зміни до чинного сімейного законодавства України:
1. Викласти ч. 1 ст. 104 СК України в такій редакції: «Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя, зміни ним статі або оголошення його померлим».
2. Змінити формулювання ч. 2 ст. 110 СК України, виклавши її в такій редакції «Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений чоловіком протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини».